Танки для України. Чому цей процес такий повільний

В останні дні я бачу багато новин на тематику «ці нам дають танки, ці не дають, найкраща протитанкова зброя – це Шольц, дайте нам танки, ну, вам що, важко?». Так, блін, важко. Бо це – сучасний танк.

Окремо мені незрозумілі нападки на Шольца. Німецька система IRIS-T захищає Київ та інші міста від російських ракет. Гепарди валять ракети та шахеди. Panzerhaubitze 2000 воюють на фронті. Як і GMLRS системи. Ау, Шольце, ми тебе похейтимо, ага.

Якщо ми подивимось офіційні заяви, то побачимо, що основна перепона у всіх одна – можливість технічного обслуговування. І це реальна проблема. Зараз спробую пояснити чому.

Нам не можуть передати танки однієї модифікації. Бо єдина партія танків – це, по суті, танки з однієї країни, бо навіть Леопарди в кожній країні підлаштовані під ті задачи, які стоять у окремій армії. Модифікації можуть відрізнятися системами активного захисту, типами звʼязку, системами керування вогнем, системами керування бою. І деякий функціонал танка буде в нас марний. Ніхто не хоче зменшувати свою боєздатність у ці буремні часи, тому кожна країна віддає свої 5–10 %, а ми зараз хочемо зрозуміти які саме модификації нам потрібні. Як вибрати з великої кількості модифікацій оптимальні, виявити яку кількість машин обслуговування та комплектів ЗІП (запчастин, інструментів, приладдя) до них потрібно, як взагалі обслуговувати ці танки?

«Та все ж просто, хай у Польшу чи країни Балтії везуть на ремонт, як Panzerhaubitze 2000» – скаже фейсбук.

Але є одне але.

Panzerhaubitze 2000 – це самоходка. А танк – це танк (Ауф!). І робота танка в бою – приймати на себе ворожий вогонь. Так, розумію, що більшість аналізує функціонал танку на полі бою в таких іграх, як World of Tanks чи War Thunder, але в житті танки з танками не воюють (точніше, дуже рідко воюють). Найбільший ворог танка – протитанкові розрахунки.

Тому танк – це здебільшого зброя прориву. Це мастодонт, який несеться по полю бою від однієї позиції до іншої, де він може сховати свою велику тушу за рельєфом, на ходу вражаючи всі цілі, що з’являються на тактичному екрані, фіксуючи пуски ПТУРів по собі та використовуючи активний захист, щоби не спіймати ракету в башту, а за ним уже ідуть БТР та БМП.

Танк у бою завжди потрапляє під роздачу. По ньому валить усе. Тому що це пріоритетна ціль, яка, роздаючи плюхи наліво та направо, може наробити багато шкоди. У нього летять черги з кулеметів, АГС, гранатомети, ПТУРи, біля нього рвуться снаряди арти. Він може наїхати на міну. Це його робота. Бо якщо це все не летить у нього, воно летітиме в БТР чи БМП, що їдуть десь за ним. А людей у тих машинах більше і броні там сильно менше. Тому з бою танк часто виходить зі зірваними антенами, пошкодженою оптикою і системами активного захисту та і просто зі зірваним траком та катком.

Відрізняються трішки умови експлуатації з Panzerhaubitze 2000? Отож.

Питання в тому, хто його повертатиме до строю. Бо інакше це одноразова коштовна іграшка. Та й у Польщу як ви його на ремонт будете везти? У нас є трали для цього? Чи може естакади та залізничні шляхи, розраховані на величезні за розмірами 70-тонні танки? Сучасні західні танки ширші за стандартний залізничний габарит.

Питання обслуговування – це пріоритетне питання для такої зброї, як сучасний танк. І те, що союзники не можуть дійти повноцінної згоди, лише підтверджує наскільки це непросте питання. «Гаразд» – спитаєте ви, – «але як тоді з позицією Польщі та Британії? Вони ж наполягають на передачі танків!» І вони мають рацію. Бо танки нам потрібні й потрібні на вчора. І якщо нам передадуть танки виключно після того, як усі питання обслуговування будуть пропрацьовані, то це, можливо, уже буде після війни й неактуально, тоді взагалі ця історія не має сенсу. Обидві сторони намагаються знайти золоту середину. Британія прямо каже, що передасть нам важкі Challenger, щоби показати, що Україна зможе опанувати танки, на які в нас не розрахована логістика. Мов, якщо вони з Challenger впораються, то і з Abrams в них проблем не буде.

Зараз немає питання в тому, що хтось нам не хоче давати танки. Питання в складності цього процесу, щоби ці танки були ефективними. Але багато спеціалістів наближає цей момент. Нам допомогає весь світ і не потрібно дивитися на проблему поверхнево.

Ну й чому все ж таки не модифікації Т-64 та Т-72? По-перше, вони закінчуються. По-друге, вони навіть поруч не стоять зі сучасними танками. І справа не лише в тому, що сучасний танк краще інтегрований у поле бою, має більш стійкий зв’язок та може швидше реагувати на загрози на полі бою. А в тому, що вони зберігають життя танкістів. Т-64 і Т-72 – це совкова школа танкобудування. Суто танк прориву, з малими габаритами, високою скорострільністю та системою захисту «баби єщьо нарожают». Малі габарити танка зробили компоновку вузлів дуже щільною, тому навіть від влучання фугасним снарядом системи танку виходять із ладу. А автомат заряджання з пороховими діжками в каруселі легко вибухає, відкидаючи башту танка на сотні метрів. Екіпаж йде в бій, розуміючи, що його завдання – приймати на броню все, що летить із тієї сторони. Але якщо броню проб’ють, то навіть не буде що ховати. Вони помруть так швидко, що навіть нічого не зрозуміють. Така собі мотивація танкувати, егеж?

Західні танки будувалися так, щоби захистити екіпаж. Щоби танкіст був впевнений, що, якщо танк підібʼють, у нього є великий шанс покинути підбиту машину та залишитися живим. І цей факт сильно змінює мотивацію танкових підрозділів під час штурмів. А нам дуже потрібна ця мотивація, щоби повернути наші землі.

Отже, танки будуть, це питання непросте, не треба його спрощувати. І передаємо вітання Адептус Механікус, у яких скоро буде багато роботи.