Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Лексикон смерті тоталітарних агресорів

    • Сергій Грабовський

      Політичний аналітик

    • Розсилка
    Лексикон смерті тоталітарних агресорів

    Iсторія повторюється

    «Данциг был — и есть германский город. Коридор был — и есть германський... Данциг был отнят у нас, Коридор был аннексирован Польшей. Как и на других германских территориях на востоке, со всеми немецкими меньшинствами, проживающими там, обращались все хуже и хуже. Более миллиона человек немецкой крови в 1919—1920 годах были отрезаны от их родины... Как всегда, я пытался мирным путем добиться пересмотра, изменения этого невыносимого положения. Это ложь, когда мир говорит, что мы хотим добиться перемен силой... Вы знаете о моих бесконечных попытках, которые я предпринимал для мирного урегулирования вопросов с Австрией, потом с Судетской областью, Богемией и Моравией. Все они оказались напрасны... Польша... не думала о соблюдении ее обязательств по отношению к нацменьшинствам... Нацменьшинства, которые проживают в Германии, не преследуются... Никто не может сказать такого... Прошла внезапная польская всеобщая мобилизация, сопровождаемая большим количеством польских злодеяний... Поэтому я решил прибегнуть к языку, который в разговоре с нами поляки употребляют в течение последних месяцев... Когда государственные деятели на Западе заявляют, что это идет вразрез с их интересами, я только могу сожалеть о таких заявлениях... Я торжественно уверил их, и я повторяю это — мы ничего не просим от западных государств и никогда ничего не попросим... Я предназначен, чтобы решить: первое — проблему Данцига; второе — проблему Коридора, и третье — чтобы обеспечить изменение во взаимоотношениях между Германией и Польшей, которая должна гарантировать мирное сосуществование. Поэтому я решил бороться, пока существующее польское правительство не сделает этого, либо пока другое польское правительство не будет готово сделать это. Я решил освободить германские границы от элементов неуверенности, постоянной угрозы гражданской войны. Я добьюсь, чтобы на восточной границе воцарился мир, такой же, как на остальных наших границах... Я буду продолжать борьбу против кого угодно, пока не будут обеспечены безопасность Рейха и его права».

    Це — фрагменти виступу фюрера і рейхсканцлера Німеччини Адольфа Гітлера 1 вересня 1939 року. Німецькі танки вже рухаються польською територією, кораблі обстрілюють узбережжя, літаки вже атакували міста Речі Посполитої, в тому числі Львів, Луцьк, Сарни й інші, сто тисяч українців у складі Війська Польського вже воюють із нацистами. Рішення про цей напад і поділ другої Речі Посполитої заздалегідь узгоджені зі Сталіним. Але Гітлер продовжує грати узвичаєну роль «миротворця», продовжує розповідати про «споконвічні німецькі землі», які нечесно забрали у Рейха на користь невідь-кого, продовжує звинувачувати поляків у всій гріхах, в тому числі й нападах на німецьку територію (хоч насправді провокації ці організували спецслужби самого Рейха). І, звичайно, тривають і далі інвективи на адресу Заходу, на адресу світової демократії — мовляв, це західні держави руйнують мир, а от Німеччина та її фюрер щиро віддані справі миру...

    «Враждебная в отношении нашей страны политика нынешнего правительства Финляндии вынуждает нас принять немедленно меры по обеспечению внешней государственной безопасности... Вместо того, чтобы дружественным образом найти почву для соглашения, нынешние финляндские правители в угоду иностранным империалистам — поджигателям вражды к Советскому Союзу — пошли по другому пути... В последние дни на советско-финляндской границе начались возмутительные провокации финляндской военщины, вплоть до артиллерийского обстрела наших воинских частей под Ленинградом, приведшего к тяжелым жертвам в красноармейских частях... Все это окончательно показало, что нынешнее финляндское правительство, запутавшееся в своих антисоветских связях с империалистами, не хочет поддерживать нормальных отношений с Советским Союзом... От такого правительства и его безрассудной военщины можно ждать теперь лишь новых наглых провокаций... Ввиду новых фактов нападения финляндских воинских частей на советские войска у советско-финляндской границы правительство вынуждено теперь принять новые решения. Правительство не может больше терпеть создавшегося положения, ответственность за которое полностью ложится на правительство Финляндии... Народы нашей страны готовы и впредь оказать помощь финляндскому народу в обеспечении его свободного и независимого развития».

    Добре відомо, що під прикриттям «миротворчої» риторики тоталітарні держави першої половини ХХ століття рухали вперед свої війська й із запеклими боями чи відносно «мирно» анексували все нові й нові країни та території. Відомо й те, чого вартували людству бодай часткова та тимчасова довіра до такої риторики і неувага до «лексикону смерті»



    А це — фрагменти з виступу прем’єра та наркома закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова 29 листопада 1939 року. Кілька місяців, як розроблено план агресії проти Фінляндії й окупації її території, цей напад узгоджено з Гітлером: із радянських карелів, фінів, вепсів (а внаслідок їхньої нестачі — зі звичайнісіньких «іванів») формується армія «демократичної Фінляндії». Вже здійснено провокацію з обстрілом частин Червоної армії своїми ж артилеристами під керівництвом бравих чекістів. А наступного ранку радянські війська без оголошення війни вдерлися на фінську територію, негайно створили там маріонетковий «уряд» і почали «гібридну війну» — мовляв, ми лише допомагаємо «повсталим робітникам і солдатам Фінляндії» у їхній боротьбі проти «кривавої вояччини» й «узурпаторів влади»...

    Гадаю, добре обізнані з подіями останніх років і днів читачі легко зможуть самостійно відзначити лексичну й інтонаційну (часом — дослівну) схожість виступів прем’єрів урядів двох тоталітарних держав, які розпалили Другу світову війну, з виступами «національного лідера» РФ Путіна В.В. в тому, що стосується України (а перед тим — Грузії). Аж до наголосів на «нинішньому урядові», який, мовляв, «заплутався у своїх інтригах» і служить «західним імперіалістам», а тому, мовляв, проблеми двосторонніх відносин можна буде розв’язати з «новою владою» чи то Польщі, чи то Фінляндії. І територіальні проблеми вирішити також, «повернувши споконвічні землі»...

    Також добре відомо, що під прикриттям «миротворчої» риторики тоталітарні держави першої половини ХХ століття рухали вперед свої війська й із запеклими боями чи відносно «мирно» анексували все нові й нові країни та території. Відомо й те, чого вартували людству бодай часткова та тимчасова довіра до такої риторики і неувага до «лексикону смерті».

    Невже ж історія повторюється, а західні політики менш обізнані (чи воліють бути обізнані) у її страхітливих сюжетах?

    Джерело: День

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Дмитро Ярош
    Дмитро Ярош

    Народний депутат України

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ