Чиє б прізвище не стояло в графі прем'єр-міністр, все одно читається: Зеленський

З ініціативи президента Володимира Зеленського український парламент зняв з посади прем'єр-міністра Олексія Гончарука та призначив на його місце Дениса Шмигаля. Новоспечений голова уряду та 15 міністрів, на думку президента, зможуть повернути довіру народу до його команди. На чому базується такий оптимізм - складно сказати, адже «Шмигаль і Ко» зараз більше нагадують компанію попутників, які волею долі опинилися у одному урядовому вагоні, з якого їм можуть вказати на вихід вже через пів року.

Чим Зеленському не догодив Гончарук

Уряд Олексія Гончарука протримався при владі пів року. Від відставки його не врятували ані річний імунітет після прийняття Верховною Радою програми Кабінету міністрів, ані переможні реляції прем'єра про небачені досі реформи, ані його публічні компліменти на адресу президента. Ще місяць тому здавалось, що непорозуміння між Зеленським та Гончаруком, спровоковане записами у кабінеті прем'єра, де останній непідхвально висловився про президента, залишилися позаду. Хлопці потиснули один одному руки, Зеленський дав Гончаруку ще один шанс. Прем'єр з виглядом учня, що провинився, його прийняв. Але не так сталося, як гадалося. Глава держави вирішив усе ж змінити прем'єр-міністра.

Очевидно, що однією з головних причин відставки Гончарука став низький рівень довіри українців до Кабінету міністрів, який протягом останніх декількох місяців фіксували соціологи. Більше 50 відсотків населення України не підтримували діяльність уряду. Це, своєю чергою, відображається на рейтингу президента Зеленського. Володимир Олександрович вирішив змити з себе весь негатив, відправивши Олексія Гончарука у відставку, команда якого припустилася багатьох помилок, починаючи від призначення собі премій, утричі більших за заробітну плату, та закінчуючи провальною комунікацією з населенням в історії з Новими Санжарами, недовиконанням бюджету та зниженням промислового виробництва.

Провали команди Гончарука в поєднанні зі слабкістю президента Зеленського неминуче вели всю ЗеКоманду до провалу. Це добре розумів як президент, так і прем'єр. Вихід був лише один - добровільна відставка голови уряду. Хоча за великим рахунком чітких пояснень, чому ж він достроково залишив свою посаду, Олексій Гончарук так і не надав. Адже за два дні до того прем'єр стверджував, що не має наміру йти у відставку. А під час свого прощального виступу у Раді він багато говорив про свої досягнення і про те, що не крав.

Тимчасовий уряд Шмигаля

Відставка уряду, схоже, стала несподіванкою не лише для Олексія Гончарука, але і для її ініціаторів - президентської команди. За декілька днів в Офісі президента намагалися нашвидкуруч сформувати команду на чолі з Денисом Шмигалем. Колишній топ-менеджер однієї із компаній Ріната Ахметова, а віднедавна - віцепрем'єр-міністр - виявився такою ж «темною конячкою» української політики, як і його попередник. Свого часу він займався приватним бізнесом, працював у фіскальній службі, був губернатором Івано-Франківської області. Досі його не помічали у демонстрації політичних амбіцій, що, напевно,і сподобалось Зеленському.

Яке майбутнє для України хоче побудувати Шмигаль, здається, навіть він сам не знає. Під час виступу у парламенті прем'єр-міністр поводився як студент на екзамені, обмежуючись лише загальними фразами. Зрозуміло лише одне: новий голова уряду якщо і буде мати сумніви щодо компетентності президента Зеленського, то, враховуючи досвід його попередника, точно ніде про це не говоритиме. Сам Шмигаль, очевидно, розуміє, що уряд, який він очолив, тимчасовий. Що його так само, як і Гончарука, можуть «злити» у будь-який момент. Що команда, яка з ним прийшла це - збірна солянка з тих, хто погодився ризикнути своєю репутацією, та тих, хто її уже давно втратив.

Поспіх, з яким формувався уряд Шмигаля, призвів до того, що ключові в ньому посади, а саме міністрів економіки, освіти, культури, енергетики та вугільної промисловості, на момент голосування у Верховній Раді виявились вакантними. Ті, кому вони були запропоновані, в останній момент відмовились стати частиною команди Шмигаля. Проте своє місце в уряді зберіг міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, для якого цей уряд - уже п'ятий за останні шість років. Залишились в уряді також міністр юстиції Денис Малюська, міністр інфраструктури Владислав Криклій та міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Помінялись місцями Дмитро Кулеба та Вадим Пристайко - перший став міністром закордонних справ, а другий - віцепрем'єр-міністром з питань європейської інтеграції. Всі інші новопризначенці - люди, які уже побували при владі за часів президентів Кучми, Ющенка та Януковича, і мають зв'язки з вітчизняними олігархами.

Ім'я їм - Зеленський

Опозиція може без кінця апелювати до процедури зміни уряду, говорити про перехід української держави від парламентсько-президентської до президентської моделі управління та обговорювати слабкість кадрів ЗеКоманди. Однак практично вся влада в Україні зараз належить Володимиру Зеленському. Саме він, а не парламентська більшість вирішили долю уряду Гончарука. Саме він, а не Верховна Рада,визначив, хто буде міністром - в парламенті навіть не було обговорення щодо потенційних кандидатів на посади міністрів. І саме президенту, а не прем'єру чи спікеру парламенту доведеться відповідати за дії всієї команди. Тому чиє б прізвище не було вписане у графу «прем'єр-міністр» чи «міністр», все одно читається: «Зеленський».

З великою ймовірністю можна стверджувати, що нинішні кадрові ротації в уряді не змінять кардинально ситуацію в країні. Бажання одного Дениса Шмигаля і його команди недостатньо для проведення кардинальних змін в державі. А сам Зеленський, як показали дев'ять місяців його президентства, неспроможний стати рушієм реформ в Україні. Для цього йому бракує як досвіду, так і знань і вміння делегувати частину своїх повноважень іншим. Президент має пам'ятати, що величезна довіра українців - це і величезна відповідальність перед ними. Для виборців поки що існує лише один Зеленський, якому вони все ще довіряють. Скільки це буде тривати - важко відповісти. Очевидно, що настане момент, коли президентському рейтингу вже не допоможуть ані публічні прочуханки чиновникам, ані їхні відставки.