Вибори як перевірка на міцність демократії в Україні

Попри певні побоювання та застереження світової спільноти щодо проведення чесних і прозорих цьогорічних президентських виборів в Україні, уся виборча кампанія пройшла як ніколи демократично, що не могло не вразити та приємно здивувати. Хоча наша держава далеко не вперше проводить виборчі кампанії у свою сучасну історію, однак на противагу виборчим процесам, які відбувались до 2014 р., коли наявність незалежного вибору у суверенній державі для багатьох українських громадян вважалася як даність, після перемоги Революції Гідності ситуація змінилася.

Через загрозу узурпації влади, що неминуче призвело б до побудови авторитарної форми правління в Україні, й через великий ризик втрати правосуб’єктності на світовій арені, український народ у 2014 р. не дозволив своїй державі знову стати частиною євразійського простору, подібно до багатьох інших республік колишнього Радянського Союзу, де сформована за чверть століття владна олігархічна вертикаль, залишила населення без права вільно обирати своїх очільників та представників. Доказом цього можуть виступати минулорічні президентські вибори в Російській Федерації. Подібна ситуація спостерігалася й у нещодавніх позачергових президентських виборах в Республіці Казахстан.

На щастя, Україна, в особі своїх громадян, змогла захисти себе від подібних прикладів пострадянських держав, де вибори мають скоріше номінальний характер і де результат голосування вже відомий заздалегідь, ніж народ справді може через електоральний процес щось вирішувати. Проте, нажаль, лише революційним супротивом не обійшлося й український народ надалі продовжив боротися за збереження демократії та й взагалі за своє самостійницьке існування.

За п’ять років збройного конфлікту із зовнішнім ворогом — Росією, державою, яка найбільш охоче просуває ідею «воскресіння» з небуття СРСР, з супровідними цьому окупацією та анексією територій, — Україна змогла й після цього встояти, заплативши ще більшою кров’ю (й надалі продовжує платити), ніж у часи буремних подій Євромайдану.

Однак, незважаючи на багаторічні потуги позбутися радянського минулого, Україні ще є куди прагнути. Так, згідно кількох поспіль щорічних звітів міжнародної правозахисної організації Freedom House, яка займається підтримкою і дослідженням стану демократії у світі, Україна наразі посідає статус «частково вільної» держави. Хоча, на тлі глобального зниження рівня демократії у світі, а також у порівнянні зі східними сусідами (включно із більшістю пострадянських країн), ситуація у нашій державі у плані демократизації є не такою вже й поганою, проте, з ряду причин, як внутрішніх, так і зовнішніх, є й далеко не зразковою, особливо враховуючи, що до 2010 р. Україна зараховувалась до «вільних» країн.

Тож не дивно, чому міжнародна спільнота, з огляду на ще крихкий стан демократичних засад в українських реаліях, так пильно стежить за тим, як українське суспільство, через п’ять років після закінчення Революції Гідності, подолає не менш серйозний, ніж російська збройна агресія та необхідність перманентного проведення реформ, виклик своєму демократичному і прозахідному поступу — проведення чергових президентських і позачергових парламентських виборів.

Варто зазначити, що цьогорічні вибори в Україні не раз обговорювалися на полях таких авторитетних міжнародних і вітчизняних заходів як Давоський всесвітній економічний форум, Мюнхенська конференція з безпеки, Київський безпековий форум тощо. Багатьох учасників зазначених платформ хоч і тішив факт наявності великої кількості претендентів, однак вони все ж розуміли, що законне, чесне, прозоре і вільне їх проведення, а заодно й протидія російському втручанню, є вагомим викликом для України. Й факт проведення дійсно зразкових виборів глави Української держави мав досить схвальні вигуки серед представників Вільного світу.

Приміром зацікавленості Заходу у процесі демократизації України можуть служити висловлення окремих впливових лідерів. Так, вже тривалий час не втрачає нагоди не оминути українські перегони Голова Європейської Ради Дональд Туск. Ще в лютому-місяці 2019 р. в рамках засідання українського парламенту, присвяченого п’ятій річниці подій на Майдані, Д. Туск виступив з промовою, у якій закликав вітчизняних чиновників не завдавати один одному надмірної шкоди на виборах президента, щоб це не робило подарунків третій стороні та не давало будь-якого приводу для зіпсування солідарності між Брюсселем та Києвом. А під час 21-го саміту «Україна – Європейський Союз», який відбувся 8 липня цього року в українській столиці, Туск заявив, що вибори до Верховної Ради повинні пройти так само прозоро, як і президентські.

Безумовно зацікавленими у збереженні та у покращенні рівня демократичних свобод в Українській державі є Сполучені Штати Америки. Адже за всю сучасну постреволюційну добу саме Вашингтон, столиця Вільного світу, найбільше сприяє у політичному, економічному та військовому планах збройній боротьбі України проти намагань поневолення її кремлівським авторитарним режимом, а також досить активно допомагає у реформуванні ключових сфер українського суспільного життя для досягнення західних стандартів.

З огляду на це, американський політикум тримає на контролі проведення вільного волевиявлення в Україні, розуміючи, що у разі утвердження в майбутньому нашої держави в якості стабільної та процвітаючої демократії, буде неабияким прикладом для наслідування іншим країнам, що, без перебільшення, зможе перетворити Київ на локомотив лібералізації та вестернізації усього регіону. Так, ще на початку 2019 р. Спеціальний представник Державного департаменту США у справах України Курт Волкер заявив, що його країна працюватиме з будь-яким демократично обраним лідером і висловив сподівання, що РФ погодиться припинити війну на сході України, незалежно від того, хто переможе на президентських і парламентських виборах.

Позитивно налаштованим є й Тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор. На початку липня 2019 р. американський дипломат у своєму відеозверненні заявив, що скоро Україна отримає новий парламент, що це чудова можливість для людей із різних сфер піти працювати у Верховну Раду і що це також є можливістю для нових ідей.

Не обходяться цьогорічні вибори до парламенту і без негативного фактору. Так, після сумнозвісної резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 25 червня 2019 р. про підтвердження повноважень російської делегації без виконання Кремлем жодних вимог, які містилися у попередніх резолюціях цього органу (через агресію РФ проти України), Голова Верховної Ради України Андрій Парубій відкликав своє запрошення для міжнародних спостерігачів від ПАРЄ, які мали здійснювати спостереження за перебігом позачергових парламентських виборів в Україні, що, варто зазначити, є вперше з часу набуття нашою державою членства у Раді Європи. Але дана обставина не має вплинути на демократичне проведення виборів в Україні.

Отже, підводячи підсумок, хочеться вірити, що вибори до парламенту, так саме як і президентські, пройдуть гідно, не порушуючи норм чинного національного законодавства та основоположних свобод Вільного світу. Адже успіх у цьому поступі, незважаючи на той вибір, який зроблять українські громадяни, однозначно утвердить нашу державу на міжнародній арені як таку, що відстоює демократичні принципи, за які українці стояли на майдані п’ять років тому і за які майже не щодня віддають життя у боротьбі проти реваншистської кремлівської диктатури. За Україною спостерігає увесь цивілізований світ, так як він воліє знати, чи потрібно долучати до своїх рядів Українську державу і чи гідна вона бути взірцем для тих країн та народів, які також потребують внутрішніх перетворень.

На прикладі весняних виборів глави держави є сподівання, що так воно і буде, адже волелюбний український народ, у своїй переважній кількості, не бажає жити у тій системі координат, в якій існував протягом кількох десятків років і через що досі відчуваються тяжкі наслідки. Проведення законних, чесних та прозорих виборів є тим домашнім завданням, яке необхідно усім нам виконати, щоб мати змогу рухатись далі для побудови вільної, заможної і справедливої європейської Української держави. І попри те, що результат, вочевидь, не влаштує усіх українських громадян, проте влада давно повинна усвідомити, що українці є досить критичною нацією по відношенню до своїх керманичів (або слуг) і наш народ точно за всім уважно спостерігатиме й не спускатиме на гальмах прийняття рішень, які будуть шкідливими як для сьогодення нашої держави, так і для її майбутнього.