Події в Афганістані. Чому радіє Росія і як рятувати «Кримську платформу»?

Геополітика
  • Станіслав Желіховський

    Кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Події в Афганістані, як і колись у В’єтнамі, слід сприймати як дуже серйозну проблему. - Події в Афганістані. Чому радіє Росія і як рятувати «Кримську платформу»?
Події в Афганістані, як і колись у В’єтнамі, слід сприймати як дуже серйозну проблему.
фото з відкритих джерел

Битва за Україну: спільний фронт захисту свободи у світі

На відміну від США і багатьох інших західних країн, росіяни не збираються евакуйовувати своїх дипломатів із Кабула – з огляду на гарантії безпеки з боку талібів

«Говорячи про наслідки прискореного виведення, я пригадував, що наші союзники втратять віру в Америку. Однак набагато небезпечніше було би те, що ми втратили б віру безпосередньо у самих себе. Так, перша реакція була б радісною, оскільки наші солдати повернулися б додому. Але як тільки ми побачили би наслідки нашого відходу, неминуче каяття, докори і взаємні звинувачення неухильно похитнуть дух нашої нації», – з такими словами 37-й президент США Річард Ніксон у 1969 році звернувся до нації про війну у В’єтнамі. І, судячи з подальших подій, він таки мав рацію.

Коли в січні 1973 року Сполучені Штати вивели свої останні частини з території В’єтнаму, усе розсипалося, як картковий будиночок. І вже через два роки армія Північного В’єтнаму разом із національно-визвольним рухом почала активний наступ, захопивши всю південну частину країни. Об’єднання В’єтнаму у 1975 році стало своєрідним геополітичним тріумфом Радянського Союзу.

Втім, ейфорія тривала недовго. Адже спроба «соціалістичних перетворень» на півдні В’єтнаму призвела у 1979 році до колапсу економіки, жахливої проблеми біженців («людей на човнах») та війни з Китайською Народною Республікою. Того ж року СРСР отримав власний «В’єтнам» у вигляді військової інтервенції до Афганістану – країни, яка до наших днів залишається на порядку денному. Й останні події це наочно демонструють.

Так, 15 серпня 2021 року ісламістський рух «Талібан», після втечі президента Афганістану Ашрафа Гані, взяв під свій контроль столицю країни Кабул. Того ж дня представники «Талібану» заявили про оголошення Ісламського Емірату Афганістан.

На тлі стрімких подій в Афганістані медіапростором почали ширитися порівняння виходу американських військ з Афганістану із відступом півстоліття тому армії Сполучених Штатів Америки із В’єтнаму після завершення в’єтнамської війни.

З таким порівнянням не погоджується державний секретар Ентоні Блінкен, який заявив, що США досягли головної мети своєї місії в Афганістані.

«І ми досягли її вже давно. І подальше перебування США в Афганістані – протягом року, п’яти або десяти років – не є нашим національним інтересом», – заявив глава зовнішньополітичного відомства, зазначивши, що основним завданням відправки американських військових до Афганістану була нейтралізація відповідальних за теракти на території США у 2001 році.

Подібна риторика має місце й у президента Джозефа Байдена. Приміром, в ході спеціального звернення до нації.

«Наша місія в Афганістані ніколи не була будівництвом нації, не повинна була бути створенням об’єднаної, централізованої демократії. Наш єдиний життєво важливий інтерес в Афганістані залишається тим же, що й був – запобігти терористичним атакам на Америку», – заявив Байден.

Мабуть, логіка в цьому є. Однак, попри можливі досягнення цілей, виведення контингенту не спростовує того факту, що Вашингтон може надовго, якщо не назавжди, втратити вплив не лише в Афганістані, залишивши його напризволяще, а й у цілому регіоні. Адже, як відомо, «святе місце порожнім не буває». І паралелі з В’єтнамом напрошуються самі по собі.

Сучасний Афганістан, безумовно, опинився в досить схожих політико-соціальних реаліях, що й В’єтнам наприкінці 1970-х рр., коли надія на побудову мирного, справедливого та демократичного ладу канула в Лету.

Ситуацією, звісно, не погребують скористатися інші претенденти на глобальне або регіональне лідерство. Одним із таких може виявитися Російська Федерація.

Зацікавленість Москви є помітною вже зараз. Адже повернення «Талібану», схоже, не надто лякає РФ. Так, на відміну від США і багатьох інших західних країн, росіяни не збираються евакуйовувати своїх дипломатів із Кабула – з огляду на гарантії безпеки з боку талібів.

Варто нагадати, що за кілька тижнів до зазначених подій, на переговори до Москви вже не вперше прибули представники «Талібану» – забороненої в Росії терористичної організації. Утім, попри таку абсурдність, таліби ще й дали прес-конференцію, під час якої пообіцяли боротися із наркотрафіком, не нападати на Росію та країни Центральної Азії і навіть захищати від нападів з території Афганістану.

Можна припустити, що подібні контакти є важливими як для Москви, так і для талібів. Для першої – це можливість захистити свої південні рубежі, з поступовим нарощуванням присутності в країні, яка колись була залишена радянськими попередниками. Для «Талібану» Росія може бути цікавою через набутий нею досвід «відбудови» (якщо це можна так назвати) «звільнених», послуговуючись кремлівськими наративами, країн чи територій. А таких за плечима Москви чимало: Східна Німеччина, Південний В’єтнам, Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Донбас, Крим і багато інших.

До речі, щодо кримського питання. За кілька днів до згаданих афганських подій глава МЗС РФ Сергій Лавров (той, хто проводить прямі переговори із «Талібаном»!) назвав заплановану зустріч «Кримської платформи», ініційованої Україною, «шабашем». Він вважає, що Захід нібито «розвиватиме неонацистські настрої Києва».

«Через тиждень відбудеться черговий шабаш – «Кримська платформа», на якій Захід буде продовжувати пестити неонацистські, расистські настрої сучасної української влади», — заявив Лавров.

Дивуватися тут нічому. Адже цілком очевидно, що військова інтервенція в Україну й окупація її територій сприймається у Кремлі ніяк інакше, як черговий «В’єтнам» або «Афганістан». А Крим і Донбас відіграють роль своєрідного «Північного В’єтнаму», який врешті-решт, за планом Володимира Путіна, має поглинути решту території нашої держави.

Саме тому будь-які ініціативи Києва щодо деокупації захоплених Росією територій, навіть ті, які мають цілком мирний характер, так вороже сприймаються Кремлем. Адже пам’ять про радянський тріумф 1970-х рр. у В’єтнамі надто сильно вкарбувався в кремлівській свідомості. А сучасні події, пов’язані з виводом американських військ із Афганістану, ще більше спонукають Москву до розширення зони її вплину – як у регіоні Південної Азії, так і в Центрально-Східній Європі.

Безперечно, події в Афганістані, як і колись у В’єтнамі, слід сприймати як дуже серйозну проблему. І робити усе можливе, щоб не допустити подібного розвитку подій в Україні.

На щастя, українцям ще у 2014 році вдалося не дати РФ розділити та поглинути Україну. Однак війна триває й загроза нікуди не поділася. А тому такий політико-дипломатичний проєкт, як «Кримська платформа», попри усі невдоволення Кремля, має реалізуватися.

Дуже важливо, щоб ініціативу Києва підтримало якомога більше акторів міжнародної політики. Адже тільки спільним фронтом можна зупинити тиранію й розруху, що насувається з боку таких країн, як Росія.

Усвідомлюючи зазначене, не можна знову не зацитувати президента Ніксона, зі словами якого важко не погодитися:

«Захист свободи – справа не тільки Сполучених Штатів. Це в першу чергу відповідальність людей, свободі яких загрожують».

У протилежному випадку, байдужість і бездіяльність можуть призвести до остаточної перемоги авторитаризму над демократією, хаосу над законністю, темряви над світлом. Битва за Україну покликана не допустити втілення такого сценарію в життя.

Станіслав Желіховський для «Главкома»

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Віктор Каспрук
Віктор Каспрук

політолог

Вадим Денисенко
Вадим Денисенко

Народний депутат 8 скликання

Віталій Шабунін
Віталій Шабунін

Голова правління Центру протидії корупції

Григорій Явлінський
Григорій Явлінський

Російський політик та економіст

Юрій Бутусов
Юрій Бутусов

Журналіст, громадський діяч

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Події в Афганістані. Чому радіє Росія і як рятувати «Кримську платформу»?