Навіщо казахам Путін?

Тема тижня
  • Станіслав Желіховський

    Кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Казахи за кілька днів змогли розпалити революцію по всій країні: захоплювали найважливіші будівлі і аеропорти<b></b> - Навіщо казахам Путін?

Казахи за кілька днів змогли розпалити революцію по всій країні: захоплювали найважливіші будівлі і аеропорти

Фото: KazTAG

Чи стане Казахстан геополітичною пасткою для Путіна

Новий рік розпочався з доволі неочікуваних подій у Центральній Азії – народних протестів у Казахстані. Іскрою, з якої сплахнуло полум’я, стало підвищення цін на скраплений газ. За кілька днів охопили майже усю республіку.

Досить швидко Казахстан прикував до себе пильну увагу усієї світової громадськості: введення надзвичайного стану, жорстоке придушення силовиками акцій непокори, звернення президента Касим-Жомарта Токаєва до Організації договору колективної безпеки (ОДКБ), головним чином до Російської Федерації, про введення військ з метою придушення «терористичної загрози»…

У підсумку розпочалася «антитерористична операція». Усі банки, що працюють у Казахстані, призупинили діяльність та закрили відділення. Їхні мобільні додатки також перестали працювати. По всій країні відключили інтернет. Вже на п’ятий день народного повстання, 7 січня, Токаєв, наказав відкривати по протестувальниках «на ураження і без попередження».

Хоча вибух народного гніву, на перший погляд, виявився несподіваним, проте ситуація має певну закономірність розвитку. Адже невдоволення владою, яка за увесь час незалежності Казахстану не надала народу реального права обирати і бути обраними та ще й прибрала до рук усі природні багатства країни, накопичувалося у казахів досить давно. Акції протесту час від часу спалахували й раніше у цій центральноазійській країні. Ба більше, ситуацію нагнітав й Кремль, бо він вважає Казахстан частиною «русского мира». Російські політики нерідко відкрито закликають до включення Північного Казахстану до складу РФ.

Втім, при нинішньому керівництві країни це перша подібна криза, яка продемонструвала, що навіть через три роки після відходу від влади Нурсултана Назарбаєва нічого не змінилося. Казахстан так і залишився авторитарною пострадянською республікою, в оточенні таких самих «братів по нещастю».

Фактично, протест було придушено у зародку. А країна опинилася під загрозою потрапити під повний контроль Москви.

Інвазія за радянським лекалом

Ситуація дуже нагадує ту, що мала місце в іще одній країні колишнього СРСР – Білорусі. Там масові демонстрації, що розпочалися у серпні 2020 року, були жорстко придушені силовиками. Після чого почалася прискорена інтеграція країни з Росією й розбудова дещо призабутого наднаціонального утворення — Союзної держави.

Варто зазначити, що для президента РФ Володимира Путіна, який дуже болісно переживає тридцяту річницю «найбільшої геополітичної катастрофи», події у Казахстані можуть виявитися доволі вигідними. Приборкання Нур-Султана, який останнім часом намагається діяти у зовнішньополітичних питаннях самостійно, надасть Кремлю можливість похизуватися черговою «перемогою» у збиранні пострадянських земель.


До інтервенції в Казахстан залучені війська Росії, Білорусі, Вірменії, Киргизстану і Таджикистану (інфографіка: mil.ru)
До інтервенції в Казахстан залучені війська Росії, Білорусі, Вірменії, Киргизстану і Таджикистану (інфографіка: mil.ru)

Особливо це актуально зараз, коли наприкінці 2022 року відзначатиметься сота річниця з часу утворення Радянського Союзу — вінця тоталітарно-імперіалістичної політики Росії. Відповідно, геополітичне значення Казахстану є досить великим, воно зростає надалі, оскільки центр глобальної конкуренції переміщується з Європи до Азії. На території держави знаходяться величезні поклади нафти та 40% світового виробництва урану. Країна займає важливе місце у путінських планах із відродження «нерушимого».

Прикметно, що цього разу Путін вирішив зіграти за старим радянським лекалом. До інтервенції залучені не лише російські війська, а й мілітаризовані формування інших республік-сателітів: Білорусі, Вірменії, Киргизстану і Таджикистану. Таким же чином Кремль придушував народні заворушення у соціалістичних Угорщині та Чехословаччині. Це може бути хорошим пропагандистським трюком, поданим Кремлем як демонстрація належності росіян і сусідніх народів до спільного євразійського простору, як перевірка спільних дій у разі виникнення нових подібних кризових ситуацій.

Серед вищезазначених країн особливо виділяється Вірменія (головує нині в ОДКБ). Прем’єр-міністр Нікол Пашинян одним із перших закликав спрямувати «миротворців» до Казахстану.

Утім, в рішенні Єревана немає нічого дивного. Адже багато вірмен розглядають РФ як державу, що «врятувала» восени 2020 року Вірменію від тотальної поразки під час визвольного наступу Азербайджану на Нагірний Карабах. А тому вірменський уряд воліє будь-що прислужитися Москві, щоб показати себе відданим союзником, а також принагідно продемонструвати іншим країнам регіону Південного Кавказу, а також Туреччині наявність оборонної «парасольки» у вигляді ОДКБ.

До чого готуватися Україні?

Ситуація ж для України на цьому тлі виглядає двояко. З одного боку, після казахстанської військової інвазії та заяв російських пропагандистів про те, що «бунт у Казахстані» нібито готували у Києві, може здатися, що Путін наважиться на ескалацію конфлікту на українських східних рубежах, а то й для повномасштабного вторгнення. Такий варіант, звісно, не можна виключати.

Однак переважає думка, що РФ не може дозволити собі двох інтервенцій одночасно. А тому, принаймні в короткостроковій перспективі, Україна може бути спокійною.

Слід також зазначити, що створене Путіним інтервенційне тло зовсім не грає йому на руку під час січневих дипломатичних раутів, а саме: безпекових переговорів між США і Росією у Женеві (10 січня), зустрічі між представниками НАТО та РФ в Брюсселі (12 січня) та переговорів у широкому форматі ОБСЄ у Відні (13 січня). Події в Казахстані вкотре наочно продемонстрували справжній характер намірів росіян. Для них отримання від Альянсу гарантій про блокування розширення на схід й припинення військової співпраці з Україною та Грузією є лише способом одержання від Заходу своєрідного карт-бланшу для повномасштабного вторгнення до сусідніх суверенних держав.

Недаремно 7 січня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг на пресконференції за результатами позачергової зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО заявив про надання допомоги Україні, щоб «дозволити користуватися правом захищати себе». Зокрема, генсек зазначив, що Україна хоча й не є учасницею блоку, однак є важливим партнером, а держави Альянсу, які керуються принципом «один за всіх і всі за одного», готові її практично підтримувати.

Новий полігон для Путіна

У цивілізаційному плані російському режиму немає чого запропонувати казахам. Адже експортним продуктом Кремля є лише авторитаризм та сировина. І того, і іншого в Казахстану не бракує. А тому країна радше перетвориться на черговий «полігон», де Путін намагатиметься відбудувати імперію, аніж на повноцінного партнера, який матиме можливість повноцінно розвиватися.

Тому цілком вірогідно, що російська інтервенція не стане миттєвою перемогою для Кремля, а провокуватиме перманентне обурення казахів. І якщо РФ мала на меті налякати протестувальників, то може отримати зовсім протилежний ефект.

У Казахстані, як в Україні чи Білорусі, мабуть, усвідомлюють, що Путін, здійснюючи вторгнення, думає насамперед про росіян, а не про українців, білорусів чи казахів. Події початку року наочно продемонстрували, що казахи, всупереч усталеній думці, що вони програли ледве почавши, за кілька днів змогли розпалити революцію по всій країні, захопити найважливіші будівлі в Алмати й навіть взяти аеропорт. Тому спроби відродити СРСР, у тому числі за рахунок країн Центральної Азії, навряд чи будуть для Російської Федерації легкою прогулянкою.

Свіжі новини про події у Казахстані читайте тут.

Станіслав Желіховський, для «Главкома»

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Юрій Вітренко
Юрій Вітренко

Голова правління НАК «Нафтогаз України»

Остап Дроздов
Остап Дроздов

Журналіст

Ростислав Павленко
Ростислав Павленко

Директор Національного інституту стратегічних досліджень

Дмитро Лиховій
Дмитро Лиховій

Журналіст

Андрій Павловський
Андрій Павловський

Експерт з питань соціальної політики

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Навіщо казахам Путін?