Вже незабаром Україна і світ дізнаються подробиці «оманських канікул»

Дві найперші новини ранку 11 січня. Вони пов’язані – для світу регіоном Близького Сходу, а для України – ледве не усім нинішнім порядком денним і намертво. Іран визнав, що ненавмисно збив український літак, а в Омані помер султан – Кабус бен Саід Аль Саід.

Тегеран довго не впирався і визнав очевидне: причина трагедії – людський фактор. Винуватці будуть покарані. От в тому, що таки будуть покарані і жорстоко – можна не сумніватися. Так у них, на Сході, прийнято. А от чи це будуть реальні винуватці, або всі винуватці – велике питання. І це теж традиція.

Президент цього разу уже гуму не тягнув, а відреагував у Твіттері ледве не з ліжка. На перший погляд, використати трагедію в своїх інтересах, аби уникнути відповідальності за убивство рейсу МН-17 у Росії не вийде. Але Україні, крім компенсації і «повного визнання», треба обов’язково забезпечити юридичний фронт справи.

Печальна новина з Оману спонукає до співчуття не лише народові султанату, який втратив свого монарха, але й керівництву України. Адже історія з дивним візитом-відпочинком нашого президента стає прозорою та очевидною, як відео атаки іранських зенітників по українському лайнеру помножені на фото з американських розвідувальних супутників. Новина про те, що Кабус бен Саід Аль Саід при смерті з’явилася буквально за кілька днів до того, як пан Зеленський подався з сім’єю в султанат. Офіційного наступника у султана не було, ним мав стати хтось з членів правлячої сім’ї. І тут все ясно: зміна абсолютного монарха, який правив аж 50 років, – це ревізія всієї правлячої верхівки, тож «зацікавленим особам» треба було забезпечити гарантії тяглости стосунків. Неофіційних (скажем так) – в першу чергу. Ви спитаєте: при чому тут рівень президента України? А хто його знає! Це окреме питання. Але навряд чи воно довго залишатиметься без відповіді.

Отут і починаються для української влади основні проблеми та незручності. Через катастрофу українського лайнера та кончину султана, всі залаштункові «стрєлки» і «мєждусобойчікі» - з оманським «міністром не міністром», з «московським десантом на літаку Медведчука», з 15-ти годинною затримкою «термінового повернення президента в Україну» - все це уже ніби розкладене під потужними прожекторами прискіпливої уваги: розвідувальної, дипломатичної, медійної, суспільної… І це все ключові країни світу!

Запасатися поп-корном не закликаю, бо йдеться про долю України. Але в ключових країнах світу дехто точно його закуповує. Зе з командою не позаздриш. А Україні?