Немає такої справи, яку ми не змогли б спаскудити до краю і перетворити на свою протилежність.

Як от владу на безсилля, справедливий суд на повну відсутність справедливості, правоохоронні органи на мафіозні клани...

Так і з малим прикордонним рухом, який мав поєднувати два народи – український і польський – а, здається, призвів до протилежного результату.

Однак все по порядку – для мешканців більшої частини України зрозуміти, що таке «малий прикордонний рух» чи «місцевий прикордонний рух» (офіційно) важко – це їх не стосується. З ним вони стикаються, як тільки роблять спробу перетнути в установленим законом порядку державний кордон. Отоді починаються ходіння, чи, точніше, стояння у колах пекла.

Отож відповідно до Угоди про правила малого прикордонного руху  від 28 березня 2008 року між Україною та Республікою Польща:

«Місцевий прикордонний рух (в польському варіанті вжито слово «малий») - регулярний перетин спільного кордону держав Договірних Сторін мешканцями прикордонної зони держави однієї Договірної Сторони з метою перебування у прикордонній зоні держави іншої Договірної Сторони з суспільних, культурних або сімейних мотивів та обґрунтованих економічних міркувань, які відповідно до національного законодавства держави іншої Договірної Сторони не визначаються прибутковою діяльністю, протягом періоду, який не перевищує термінів перебування, встановлених цією Угодою

Прикордонна зона - територія адміністративних одиниць держав Договірних Сторін, яка не перевищує відстань 30 кілометрів від спільного кордону....

Дозвіл на перетин кордону в рамаx місцевого прикордонного руху  - документ, що дає його власнику право на багаторазовий перетин спільного кордону держав Договірних Сторін в межах місцевого прикордонного руху, за умов визначених Угодою.

Мешканці прикордонної зони - особи, які постійно проживають у прикордонній зоні не менше трьох років.»

І все ніби то добре - місцевий прикордонний рух має згладити непорозуміння, які накопичуються на всіх розділових лініях. Особливо таких, які впродовж десятиліть були зонами конфлікту чи строгої ізоляції. А саме таким був совєтсько-польський кордон від 1945 до 1991 року.

Місцевий прикордонний рух, у відповідності до попереднього документу мав виконати кілька завдань:

Налагодити у 30-ти кілометровій зоні з двох боків кордону суспільну співпрацю на рівні самоврядних одиниць (міст, містечок, сіл, регіонів), громадських організацій, церковних спільнот і т.д.;

Налагодити культурну співпрацю у цій 30-ти кілометровій зоні кордону;

Спростити сімейні стосунки розділених 70 років тому родин, що на силу політичних пере турбацій опинилися по обидва боки кордону.

Але це все в теорії. А практика виявилася іншою.

І всю красу цієї практики показало тимчасове (до 1 серпня 2016 р.) призупинення дії цієї Угоди. Дія Угоди була призупинена в односторонньому порядку Республікою Польща з огляду на події, які з Україною, а тим більше з місцевим прикордонним рухом, ніяк не є пов’язаними.

У Польщі у липні відбудуться два великі і надзвичайно важливі заходи, які потребують особливої уваги до питань безпеки.

Це Варшавський саміт НАТО 2016 8-9 липня. Це перший саміт НАТО, який повинен відбутися на території Польщі.

І другий величезний і надзвичайно ризикований у сенсі забезпечення безпеки захід – Апостольський візит до Польщі Папи Римського Франциска в рамках Світових Днів Молоді які триватимуть від 27 до 31 липня 2016 року та відбуватиметься з нагоди Всесвітнього Дня Молоді у Кракові та святкування 1050-річчя Хрищення Польщі. А це тисячі і тисячі людей.

Результати терактів у Парижі та Брюсселі, гадаю, всі пам’ятають.

У ситуації, коли режим Путіна сипле гібридними подарунками, неочікуваними напливом орд втікачів, терактами, непрямими агресіями, постійними провокаціями на кордонах, Уряд Польщі вирішив радикально посилити контроль на всіх кордонах – не лише на українському.

А на східному кордоні – і що особливо важливо - з Калінінградською областю Російської Федерації – тимчасово відмінити місцевий прикордонний рух, який у цій ситуації становить особливу загрозу.

Це рамки того, що виявилося, коли Польща почала вводити ці заходи безпеки.

Ми перелічили ті завдання, які мав реалізувати місцевий прикордонний рух. Однак чи виконала Угода про місцевий прикордонний рух своє завдання?

Коли під’їжджаєш до кордону, то одразу наштовхуєшся на кишло якогось незрозумілого народу – вони всі один одного знають, пробитися через їхні самозванні черги неможливо, якось висловити свій протест теж неможливо, тому, що на тебе моментально налітає зграя пащекуватих розтелеп, а якщо не допомогло, то мускулистих бичків чоловічої статі.

Звісно, якщо домовишся, то можна купити чергу і тебе просунуть трохи вперед. Однак куди подітися з автобуса в якому не соромлячись, якесь бабисько задирає спідницю і пхне до своїх безрозмірних трусів та бюстгальтерів пачки цигарок, пляшки горіляки, а то й палки ковбаси та іншого краму. Куди подітися з автобуса, якого на гвинтики розбирають польські митники, витягуючи все це з кожної шпарини, а ти тратиш час і не встигаєш на авіарейс до, скажімо, Парижа. Те саме з потягами, які контрабандистська шашіль поїла вщент…

Картину морального розкладу і соціальної деструкції можна показати ще яскравіше.

Але чи Угода сприяє покращенню стосунків, скажімо, Перемишля і Мостиськ? Запитання риторичне – огидне видовисько на кордоні може викликати тільки несприйняття, якщо не погорду і ненависть.

Чи Угода сприяє покращенню стосунків у сфері культури? Теж, здається, ніхто не сумнівається, що ні.

Чи Угода сприяє відновленню родинних стосунків? Але спочатку потрібно вияснити, а чи є вони? Українсько-польський кордон зазнав жорстких трансформацій наприкінці 40-х років. Українці з території Польщі були повністю депортовані або в Україну, або на по німецькі землі на захід Польщі. Поляки так само переселені до Польщі. Родинних близьких стосунків на пограниччі залишилося вкрай мало. Тому у цьому сенсі Угода теж має мало сенсу. В українців більше родичів у Вроцлаві, Гданську та Щеціні, ніж у Перемишлі.

Але чому сприяє Угода, то це соціальній деградації цілого регіону. Вже три генерації місцевих жителів орієнтують свої життєві плани на контрабанду.

Для них немає сенсу вчитися, робити кар’єру, сплачувати податки – значна частина мешканців цієї 30-ти кілометрової полоси живе виключно з контрабанди.

Чи лише Угода є тому причиною. Аж ніяк ні. Головною причиною цієї соціальної язви є те, що держава Україна повністю занехаяла соціально-економічний розвиток цього регіону. От і сталася економічна, а за нею і соціальна катастрофа – розквіт контрабанди, яка збудована на корупції – бо без корупції митників, прикордонників, міліції/поліції вона була б неможливою. Ну а за нею і моральна деградація, яку і показали всьому світу.

Чи були спроби стимулювати економічний розвиток в прикордонному регіоні? Так, були. Це було створення вільних економічних зон, які створювали тисячі робочих місць. Але їх ліквідували ще при Ющенку – бо і тут було доволі корупції. Проте не такої дрібної і брудної. Крали боси.

Яку роль виконує місцевий прикордонний рух, окрім як годує дрібних контрабандистів, що діють на свою руку?

Виходячи з структури оподаткування товарів, які ввозять в Україну, так званих «мурашок» використовують більші боси для перевезення більших партій товару. Партія товару ділиться на порції, які не підлягають оподаткуванню, і цими «мурахами» чи пішки, чи автобусами, чи розбитими автівками ввозиться в Україну, де знову складається у велику оптову партію.

Форм корупції та контрабанди на кордоні безліч. Можна перелічувати годинами.

Звісно, що головний корупційний потік тече не через труси та бюстгальтери, а потоком фур. Але соціальні наслідки найбільш спектакулярні саме на цьому низовому рівні. Деградує вся прикордонна полоса. І не лише на Львівщині, де найяскравіше проявила себе контрабандистська мафія – а і на Закарпатті на Волині. Згадайте ті самі контрабандистські скандали.

Скандали і блокування на Львівщині відрізняються однією істотною особливістю. Призупинення місцевого прикордонного руху тут призвело не лише до масових протестів (правда чомусь страждають мешканці інших регіонів України, яких не пропускали протестанти), але й до політизації цих протестів, які почали набирати антипольської спрямованості – тобто безпосередньо шкодити українсько-польським міждержавним стосункам. Здається, що на разі місцева влада справилася з першою хвилею цих протестів. Однак це дуже тривожний дзвіночок.

Але крім загального корупційного тла, більшість аналітиків не зауважують чи не найголовніший. Збитки, які країна зазнає від несплаченого мита це лише частина збитків.

Контрабандисти, яких тепер не десятки чи сотні, а десятки тисяч, щоб не сказати сотні тисяч, якщо врахувати весь західний кордон України, десятиліттями не сплачують нічого у загальну скарбницю – вони ніколи не платили жодних податків з своїх прибутків.

Але вони користуються дорогами, які ми будуємо своїм коштом, вони вчать своїх дітей у школах, , які ми будуємо своїм коштом, вони так сяк лікуються у лікарнях, які ми будуємо своїм коштом, і врешті-решт вони будуть отримувати пенсію, не внісши в пенсійний фонд ні копійки… Їхню старість оплачуватимемо ми.

Багато українців, та й поляків теж, уже вимагають скасування угоди про малий прикордонний рух на українсько-польському кордоні, який перетворив чи не весь прикордонний регіон у територію контрабандистів і ледь не повністю заблокуваав прикордонний рух взагалі – і схоже, це матиме серйозні наслідки бо на сайті Президента України вже зареєстрована відповідна пропозиція.

Пройшов саміт НАТО, пройдуть Світові Дні Молоді, але проблема соціального розкладу, який включає і моральну деградацію і корупційну складову залишиться.

А тут ще й відміна віз для українців… Чи не пошириться ця соціальна деструкція на всю країну… Про це слід подумати, перш ніж волати про знесення віз. Про повну депопуляцію і згадувати не хочеться – і так всі знають… Дивна думка – чи не правда…

Зрозуміле одне, доки рівень життя з обох боків кордону не зрівняється до прийнятних величин ці неподобства не припиняться.

А це завдання вирішується не у Мостиськах чи Раві-Руській, а у Києві.

Ї