На що схожа сучасна війна

Трішки дивно спостерігати за тим, як наприкінці дев’ятого року війни в народі досі ходить якесь вкрай викривлене сприйняття бойових дій, що явно ґрунтується на якихось уривчастих образах Другої, якщо не Першої, світової. І добре ще, коли таке в жінок пенсійного віку на основі осмислення розповідей батьків про попередні війни. Але коли в молодих хлопів, у яких ця війна третину життя йде і яким може самим довестись на неї дійти – зовсім ой.

Згідно з цими уявленнями, дві армії сидять повним складом одна навпроти одної в окопах у бруді по пояс. І весь час стріляють. Там нема інтернету, нема вільного часу, нема взагалі нічого, тільки одна велика м’ясорубка. А якщо в тебе війна виглядає інакше, то ти не воюєш, а спиш собі в казармі на третій лінії, падло таке. А от якщо ти класний воїн, то ти особисто пристрелив три взводи супротивника і ще одне відділення зарізав ножем Глок та тактичною ложкою. А як нє – то нє.

Проблема цього світосприйняття в тому, що точок перетину з реальністю в нього вкрай небагато. І навіть важко визначити, із чого почати розвінчування.

Можливо, з того факту, що навіть у найгарячіших місцях війна – це 10 % жаху та 90 % нудьги, коли не відбувається нічого, але уважним бути треба. Зі зменшенням гарячості перший відсоток стрімко падає.

Чи, наприклад, з того факту, що значна частина бійців ніколи не побачить противника на власні очі. З тих, що побачили, значна частина в нього навіть не вистрілить. А з тих, що вистрілять, лише дуже деякі влучать. І, скоріш за все, не смертельно. Виняток із цього правила – снайпери.

Але абсолютну більшість втрат противнику нанесуть хлопи, які взагалі ніколи не вступлять у контактний бій. Вони називаються артилеристами, і контактний бій у них буде тільки в найбільш жахливому з можливих сценаріїв, який вкрай важливо не допускати. Якби в нас була більш потужна авіація, сюди б ще слід було додати пілотів.

У піхотинця війна складається не зі стрілянини, а з копання. Довгого. Дуже довгого. Безкінечного. Стрілянина може бути десь поміж ним. А може й не бути.

Найбільше втомлені чисто фізично в частині бувають дуже неочікувані люди. Наприклад, кухарі.

Найбільші одноразові фізичні нагрузки теж можуть бути в дуже неочікуваних людей. Наприклад, у тих же артилеристів.

Є дуже довга низка людей, які за всю війну навіть не мають ні в кого вистрілити. Наприклад, зв’язківці. Але буде не одна ситуація, коли за одного зв’язківця командир буде готовий віддати кількох класних снайперів та кулеметника на додачу.

Є ще довша низка людей, чий внесок у безпосереднє знищення противника чи порятунок своїх взагалі не піддається прямій математичній оцінці, але водночас є необхідним або вкрай корисним. Від логістики до психологічної підтримки, від ППО до РЕБ.

Сучасна армія – це організм. Складний організм із довгою низкою функцій. Вважати, що воює лише піхота безпосередньо на лінії розмежування – усе одно, що вважати, що в боксера б’ються тільки кулаки, а інше тіло ваньку валяє. Як у організмі спортсмена кожен орган важливий, так і в армії немає прямого розподілу на більш та менш важливих. А якщо оцінювати бійця – то по тому, як він діє щодо інших представників своєї спеціальності, а не по тому, скільки літаків він збив однією цеглиною.