Призначення послів. Проблема вже має системний характер

Свідомо не коментував ситуацію з призначенням Посла України в Болгарії, чекав на хоч якийсь офіційний коментар на однозначний громадянський запит пояснити це контраверсійне рішення. Поки не дочекався (як перемоги – так у нас у владі всі речники, а як щось не дуже – то всіх «як корова язиком злизала…»). Але журналісти телефонують вже другий день. Вже втомився відмовляти. Тому все ж таки напишу тут, але деякі загальні речі.

По-перше, право призначати послів – це право президента України (п 5. Ст. 106 Конституції України). Очевидно і відповідальність переважно на президентові, особливо стосовно призначень не кар’єрних дипломатів, тим більше кандидатур без будь-якого досвіду державної служби. Процедура подачі кандидатур також чітко визначена: серед головних осіб в ній – міністр закордонних справ України, профільний заступник керівника офісу Президента України (з цим зараз трохи плутанина). Як правило, акти на підпис президенту має візувати та подавати керівник офісу Президента України (але не обов’язково).

Є цікавий момент, на який мало хто звертає увагу: згідно п. 31 ст 106 Конституції України «Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачені пунктам 5 цієї статті, скріплюють підписами Прем’єр-міністр України і міністр, відповідальний за акт та його виконання». «Тонко» натякаю: лазівка є. Навіть вже після указу президента.

По-друге: не варто зловживати призначеннями не кар’єрних дипломатів на посаду послів чи представників України при міжнародних організаціях. Останнім часом таких призначень надто багато. Такі виправдані випадки були і будуть, але ці призначення мають носити точковий, чітко вивірений характер і сприйматися суспільством. Очевидно, що призначати послів з числа кандидатур зовсім з інших сфер діяльності та без жодного досвіду держслужби навряд чи виправдано, якщо є альтернативи.

По-третє: не забувайте, що в центральному апаратові МЗС України на свою подальшу кар’єрну позицію очікують десятки досвідчених і дуже досвідчених українських дипломатів, яким не треба вчитися вже перебуваючи на посаді посла. А під час війни треба давати результат з першого дня закордонного відрядження і працювати 24/7.

І насамкінець: ви можете змінювати Закон про Дипломатичну службу, розширювати контрольні функції Парламенту стосовно призначень послів (я завжди був за це), але врешті-решт в умовах України все бути залежати від першої особи й його найближчого оточення… ну і від здатності того чи іншого Міністра закордонних справ України «тримати спину прямою».