Дипломат, психологиня... Какая разніца?

Новина з дипломатичного фронту: послом України в Болгарії призначена сексологиня (за визначенням одних ЗМІ) чи то психологиня (за визначенням інших) без досвіду дипломатичної роботи.

Пригадав давній, початку 1993 року, брифінг у МЗС України, на якому було представлено новопризначеного посла України в Узбекистані Володимира Сметаніна. Після виступу посла слово попросив журналіст українського походження зі Швеції, який сказав буквально таке:

– З біографії пана посла я бачу, що пан посол не є фаховим дипломатом. Очевидно також, що пан посол не володіє державною мовою, бо послуговується російською. То, може, пан посол принаймні володіє узбецькою?

Відтоді минуло майже тридцять років, а я досі пам'ятаю ту сцену.

Призначення Сметаніна з натяжкою можна було назвати політичним. Недавній начальник тунельного загону, на момент призначення він був народним депутатом України першого скликання. А от щодо того, чи можна вважати політичною фігурою сексологиню-психологиню маю великі сумніви.

Досі послом України в Болгарії (з 2018 року) був Віталій Москаленко, який, серед інших, володіє болгарською, македонською, сербською мовами. На моїй пам'яті керівник відділу балканських країн МЗС України, згодом посол у Македонії і, що важливо, на момент початку російської агресії і до призначення в Болгарію генеральний консул України в Ростові-на-Дону.

Болгарія – країна, де Росія має значний вплив, зокрема, через московську церкву. Водночас Болгарія є членом НАТО та ЄС, а для України важливий кожний голос у цих міжнародних структурах. Хтось гадає, що, давши агреман сексологині-психологині, Софія не образилась? Просто у дипломатії прийнято промовчати.

І ще одне. Послом РФ у Болгарії є екс-перший заступник міністра закордонних справ, екс-глава Росспівробітництва Елеонора Митрофанова, що свідчить про рівень та спрямування інтересів Росії в цій країні. Саме їй протистояв, і можна сказати успішно, посол Москаленко. Як упорається з викликами сексологиня-психологиня, не знаю.

Утім, не нею однією останнім часом «збагатилася» українська дипломатія. У травні цього року послом України в Республіці Куба було призначено іншу психологиню без досвіду дипломатичної роботи Ірину Костюк. Останнє місце роботи перед призначенням – директор інклюзивно-ресурсного центру №10 Шевченківського району міста Києва. Щоправда колись пані Костюк працювала психологом-вихователем програми «Діти Чорнобиля» в Республіці Куба.

Про цю програму як дипломат, який працював у першому складі посольства, я міг би розповісти чимало цікавого. Відзначу лише, що програма в пропагандистських цілях була започаткована ще Фіделем Кастро.

Та головне сьогодні інше. Посла в Гавані Україна не мала з 2014 року. Саме того року РФ анексувала Крим і деякі райони Донецької та Луганської областей України.

Весь цей час комуністична Куба є однією з небагатьох держав, які підтримують анексію. Куба регулярно голосує заодно з РФ на ГА ООН та інших міжнародних форумах, хоч би про що йшлося – територіальну цілісність України, права кримськотатарського народу чи інші питання. Офіційні кубинські ЗМІ (а інших там немає) постійно повторюють наративи російської пропаганди.

За таких обставин звичайно понижують рівень представництва, як у недавньому випадку з Іраном. Але щоб підвищити!

Водночас деякі країни регіону Центральної Америки (приміром, Гватемала, Коста-Ріка, Панама) Україну підтримують. Ось до однієї з них, зваживши усі моменти, і слід було перевести посольство України з Гавани. Звісно, поставивши на чолі не психологиню.

До речі, це дало б і можливість позбутися кубинського посольства в Києві, що видається незайвим з точки зору національної безпеки.