Світ чекає від України відповіді: як ми будемо жити далі?

Передусім хочу зауважити, що це мої суб'єктивні висновки, і вони зроблені в рамках певної моделі. Інші люди можуть мати інші оцінки.

Підсумки конференції я буду розглядати в моделі трикутника – взаємодії трьох суб'єктів. Перший суб'єкт – українська влада (уряд, парламент, офіс президента). Другий суб'єкт – міжнародні партнери: уряди відповідних країн та міжнародні організації. Третій суб'єкт – українське громадянське суспільство в широкому сенсі: громадські організації, бізнес-спільноти, експертні центри, місцеві лідери, волонтери тощо.

Мета процесу, в якому конференція є черговою ланкою, – створити таку систему, яка зробить можливим пошук, акумуляцію й надходження грошей та витрачання їх на благо народу України. Виклики цього процесу були описані в статті, яка в першому коментарі, а пастки – у другому коментарі.

Хороші новини

Отже, розглянемо підсумки у цій моделі з точки зору мети процесу – наскільки ми до неї наблизилися і що далі треба зробити.

Перше. Перша позитивна новина полягає в тому, що вищезгаданий трикутник сформувався. До цього діалог відбувався у розтяжці між двома суб'єктами та характеризувався як «діалог між автопілотом та автовідповідачем». Поява третього суб'єкта дозволяє якимось чином влаштувати продуктивну взаємодію та залучити необхідні для цього компетенції, а також таким чином побудувати систему, щоб вона викликала довіру міжнародних партнерів. Інакше просто грошей не дадуть.

Правда, перехід від розтяжки до трикутника іншими суб'єктами був оцінений по-різному. Міжнародні партнери безпосередньо долучилися до того, щоб голос громадянського суспільства прозвучав голосніше, – для цього організували окрему подію, яка (символічно) сталася за три години до основної (текст про пастки у другому коментарі – це тези мого виступу там). Про роль громадянського суспільства говорили всі ключові представники Заходу. Натомість українська влада була (за певними особистими виключеннями) дуже незадоволена, і я їх добре розумію.

Друге. Друга хороша новина полягає в тому, що самé громадянське суспільство помітно консолідувалося для того, щоб розбиратися з викликами і пастками. Тут треба згадати:

1. маніфест громадянського суспільства (»Луганська декларація») про принципи та цінності відбудови й післявоєнного життя (я про це вже писав, див. третій коментар);
2. консолідована позиція українського бізнесу щодо економічної політики, висловлена Коаліцією бізнес-спільнот за модернізацію України;
3. проєкт «Україна після перемоги»: спільне бачення 40+ аналітичних центрів, яке активно розповсюджувалося та обговорювалося в кулуарах Лугано; це перша чернетка, запрошення до діалогу, що буде розгорнутий найближчим часом;
4. цикл конференцій «Уроки війни та відбудова країни й суспільства», що стартував на спільній платформі університетів НаУКМА та УКУ, вже відбулося дві конференції, відеозаписи доступні;
5. нарешті, український бізнес об'єднаними зусиллями організував Українсько-швейцарський бізнес-хаб, орендувавши приміщення навпроти конгрес-центру, і там постійно тривали дуже цікаві обговорення, часом цікавіші, ніж на основній сцені.

Третя. Третя хороша новина – міжнародні партнери також зробили кілька важливих кроків по консолідації своєї позиції. По-перше, були формально узгоджені принципи відбудови України:

• партнерство на основі українського лідерства;
• фокус на реформах;
• прозорість, підзвітність та верховенство права;
• демократична участь та децентралізація;
• залучення бізнесу, громадянського суспільства, науковців та місцевого самоврядування;
• гендерна рівність, інклюзивність, права людини;
• принципи сталого розвитку та «зеленого переходу».

По-друге, уряди європейських країн, по суті, говорили майже одним голосом, проголошуючи ті чи інші принципи. Це було добре видно на спеціальній сесії офіційних заяв, де кожна країна та міжнародна організація мала 2-3 хвилини, щоб заявити обсяг своєї допомоги та умови її надання.

Євросоюз проголосив, що відбудова України є частиною процесу євроінтеграції. Тут є певні підводні камені, з якими ще доведеться розбиратися.

Так само міжнародні фінансові інституції, які традиційно мають дуже різні підходи, ще остаточно не узгодились між собою. Але, так чи інакше, процес консолідації і в цьому куті трикутника інтенсивно триває.

На цьому хороші новини закінчуються.

Між хорошими й поганими новинами зауважу, що переважна більшість офіційних представників України досить добре виглядала на сцені: чітка комунікація, гарні слайди, хороша англійська мова. Я не записую це в хороші новини, бо вважаю це нормальним. Прем'єр Денис Шмигаль, міністри Олександр Кубраков, Олексій Чернишов, Михайло Федоров виглядали як представники сучасної європейської країни, що можуть вести діалог на рівних зі своїми іноземними партнерами. Повторюся, вважаю це нормальним і не бачу тут приводу для святкування. (Окремо стоїть жахливо провальний виступ Данила Гетманцева, але це скоріше виключення)

Тепер погані новини

1. Перша погана новина – фактично не відбулося зближення позицій між українською владою та міжнародними партнерами. Останні очікували чіткий план дій та прозору архітектуру системи фінансування – натомість їм запропонували лише певні підходи й принципи. Це також непогано, але з того боку розраховували на більше. (Пишу на основі розмов із різними людьми, розуміючи, що хтось інший мав інші розмови та інші враження.) Отже, ми могли просунутися на крок, а зробили півкроку.

Від української сторони очікували відповіді на головне запитання: як все це буде працювати? Його поки що нема.

(Втім, якісь документи зараз опубліковані у відкритому доступі, і прямо в ході конференції друзі з громадських організацій показали мені там пару рядків, де мільярди вже були розписані на Коломойського.)

2. Друга погана новина: на фоні консолідованих двох вищезгаданих кутів трикутника третій – українська влада – виглядав неконсолідовано, не як одна команда. Різні виступи, самі по собі часто блискучі, були не пов'язані між собою. Ну а окремі персонажі несли відверту маячню. Інші ж розлого підтримували наратив про «інвестиційний потенціал, чудових освічених та працьовитих людей, багаті природні ресурси» (який я чую вже 30 років) там, де від них очікували розповіді про інституції та бізнес-клімат.

3. Напевно, найбільший прокол полягав в тому, що з основної рамки обговорення випали інвестиції (див. фото з прем'єром, де інвестиції відсутні у переліку джерел фінансування). Ніхто не сказав ні слова про лібералізацію економіки, про економічну свободу та захист прав інвесторів, про конкретні кроки з переліку термінових антикорупційних заходів. Особливо дивно це виглядало на економічній панелі, де ключовим промовцем був Данило Гетманцев, а зала була заповнена представниками інвесторів. Вони не почули того, що очікували. Я хотів поставити запитання недолугому промовцю, сконцентрувавши його увагу на головній проблемі, але мені не дозволили цього зробити.

Це астрономічні гроші, стільки у світі просто немає. Основним джерелом коштів будуть інвестиції. А інвесторів цікавлять дуже конкретні питання, про які на конференції не було ні слова.

Не обійшлося без курйозів. Інвестори, політики та дипломати дуже добре вміють зчитувати «мову тіла», тож коли один високопоставлений чиновник, говорячи про надходження грошей, потирав ручки, це було помічено й потім обговорювалося в кулуарах. Штірліц ще ніколи не був такий близький до провалу.

Напевно, тут треба ставити крапку. Після конференції всім треба робити «домашню роботу»: налагодити взаємодію та розробити очікувані документи, включаючи конкретні проєктні рішення для основних сфер. Загальна оцінка ефективності конференції як чергового етапу на шляху до описаної вище основної мети – 50% (моя суб'єктивна оцінка). Лупаймо сю скалу далі.