Незручні питання про Донбас

Після рішення Держдуми, яке відкрило шлях до визнання Росією «ЛДНР» ми можемо закривати сім років війни Мінських угод, нормандських четвірок і т.д. Ми вже опинилися в новій реальності. Головне її не проспати за святкуваннями дней єдності і жартами над олігархами, які повтікали.

Я склав список незручних питань, які багато хто задавав мені вчора і на які ми, на жаль, поки не маємо або не хочемо мати відповідей:

Чи підпише Путін указ про визнання «ЛДНР»?

Вірогідність підписання вище 90%. Вчора він знову натякнув на Мінські угоди, адже рішення про голосуванню цього питання виникла після невдалої Берлінської зустрічі, коли Україна відмовилася йти на російську інтерпретацію угод, а Німеччина та Франція не дотискали Україну.

Саме це викликало жорстке роздратування Кремля і каталізувало питання визнання «ЛДНР». Зараз, головне невизначене питання полягає тільки в швидкості рішення самого Путіна. Теоретично, буде зроблена спроба ще раз змусити Україну сісти за стіл переговорів.

Але ще раз повторюся, поки з дуже високою імовірністю ми можемо говорити про те, що Путін визнає ці утворення.

Чи означає це завершення (заморозку) конфлікту?

На жаль, ні. Це навпаки, загроза загострення.

Росіяни грають в дві парарлельні гри по відношенню до України: по-перше, це обвал нашої економіки і висока ціна на газ – лише одна із частин цієї стратегії. По-друге, це збільшення воєнної загрози через визнання «ЛДНР».

Згідно з «Конституціями» цих утворень їхня територія – вся Донецька та Луганська область. Вони будуть вимагати повернення всіх територій. Хоча ключова задача – конфедеративна Україна або маріонеткова Україна. В РФ немає зараз зрозумілого і готового плану по останніх двох позиціях. Але їхня гра завжди однакова – підвищення ставок. І визнання «ЛДНР» з подальшою військовою ескалацією – це однозначно підняття ставок.

На жаль, базових сценаріїв два – дестабілізація всередині України і, можливо, як продовження воєнна ескалація. Визнання «ЛДНР» не змінює майже нічого крім офіційного виходу російських військ на лінію зіткнення.

Хто виграв в інформаційній війні Захід-Росія «Путін нападе»?

Виграли і росіяни і американці. Росіяни добилися надвисоких ціни на енергоносії. Вступ України до НАТО зник на десятиліття з повістки дня.

Путін знову став частиною світової геополітики і отримав, майже офіційно, Німеччину, як союзника РФ. Де-факто ми можемо говорити про те, що за останній рік він зробив для ослаблення ЄС більше ніж за всі роки свого правління. І тут, треба сказати, що пасивна політика України останніх років по утриманню антиросійської коаліції дуже допомогла Путіну.

Байден, після завершення навчань російської армії почне говорити, що він переміг (майже переміг) в карибській кризі. В США є повна консолідація двох партій щодо військової загрози РФ і наші внутрішні, та й не тільки наші, інтерпретації в стилі фільму «Хвіст виляє собакою» там не сприймаються взагалі.

Надвисокі ціни на енергоносії – більш ніж вигідні США. Окремо слід зупинитися на тому, що США вперше настільки масштабно зіграли в інформаційну гібридну війну і отримало колосальний досвід того, як воювати на цьому напрямку.

Путін відверто був не готовий до цього.

Стосунки Україна-США: чого нам чекати?

На сьогоднішній день ми не являємося суб’єктами в цих взаємовідносинах з усіма відповідними наслідками.

Що буде робити Росія з «ЛДНР», як економічними одиницями?

Потрібно почати з того, що на сьогодні, через надвисокі ціни на вугілля, «ЛДНР» практично бездотаційні. І навіть в найгірші періоди, дотації РФ не перевищували 1,5-2 млрд доларів США.

Зараз на цих територіях утворена відносно дієва вертикаль, яка підпорядкована пітерським чекістам (перш за все Патрушеву та Іванову, які й ділять цю територію та були головними каталізаторами прискорення процесів визнання).

В цілому, не зміниться нічого. Хоча, наскільки мені відомо, в «ЛДНР» запускається міф про те, що з визнанням республік почнуться серйозні вливання в інфраструктуру і створення такої собі вітрини «русского мира» на кордонах з Україною. З точки зору пропаганди і розпилу грошей – це був би хороший хід, але поки ще це виглядає більше як фантастика. Вся логіка дій РФ не передбачає чогось подібного.

Що робити Україні?

Всі ключові події по Донбасу, судячи з усього переносяться на осінь, коли почнеться новий опалювальний сезон. Нам, для проходження наступного опалювального сезону і для стабільного функціонування економіки, потрібно закупити, як мінімум 8, а реально 10 мільярдів кубів газу. В нинішніх цінах це 10 млрд доларів. Виходячи саме з цих реалій потрібно розраховувати всі свої кроки. Отже, що ми маємо зробити:

1. Переглянути бюджет, в якому має бути три головних рядки: пенсії та зарплати, купівля газу і здешевлення газу, як для населення, так і для промисловості та армія (ми маємо півроку, щоб максимально наповнити армію потрібною технікою). На жаль, поки є великі сумніви, що хоч копійку заберуть з будівництва.
2. Реально, а не на словах створити двомісячний запас дизеля, а також продати за одну гривну, але під гарантії реконструкції один із державних НПЗ (Дрогобич або Одесу).
3. Держава має перестати боятися створювати тероборону. Це ключова задача на наступні півроку.
4. Ми маємо випередити росіян по створенню нової коаліції на заміну нормандському і мінському формату. При цьому, паралельно мають створювати регіональні союзи для вирішення локальних, вигідних нам задач. Окремо стоїть питання про налагодження стосунків з Китаєм. Цей напрямок має нарешті запрацювати і ми маємо нарешті відправити туди посла.
5. Слова про національну єдність мають нарешті почати наповнюватися змістом (телеканал «Дом») не рахується. Має початися великий суспільний діалог. Влада має вийти за межі секретної кімнати де вариться у власному соку 15 людей.

Цк той мінімум, без якого ми можемо втратити державу.