Про день, коли загинув Кузьма Скрябін

Добре пам’ятаю той день. Я приїхав до батьків у Львів і, прокинувшись, увімкнув телефон, одразу побачивши новину про Кузьму...

В першу секунду не повірив. Перепитував у своїх знайомих, які мали б точно знати, чи це правда. Коли отримав відповідь, то ніяк не міг у це повірити.

Той день я прожив, згадуючи Кузьму. Особливості тому дню додало ще й те, що мій тато, який у той час перебував на реабілітації після лікування, саме був вдома і пішов зі мною на інтерв’ю пам'яті Кузьми. Він сидів поруч зі мною і слухав. Оскільки тато – це теж людина, яка вже пішла з життя, то цей спогад для мене особливо щемливий.

Ввечері ми пішли на площу перед пам’ятником Шевченка – там було багато свічок і квітів, а люди співали пісні Кузьми.

Дуже багато його пісень у мене асоціюються з початком Океану Ельзи, тому що вони тоді були прикладом для нас. Пам’ятаю пісню «Птахи» – я слухав її і думав як вона цікаво зроблена. Пам'ятаю як вони виступали на фестивалі з нами: ми тільки-тільки починали, а вони вже були зірками. Одним словом, є дуже багато спогадів.

Наступного дня я їхав у машині зі Львова в Київ, якраз на «Голос країни (Voice of the Country)», і слухав тільки Скрябіна. Вже після репетицій та зйомок, вночі, у тій же студії я записав пісню «Мовчати».