Перемога над символами Путіна

Ми пройшли 82 дні війни. Війни настільки страшної, яку ми бачили тільки в старих радянських фільмах. Після 77 років всіх цих «ніколи знову», «права людини», «цінність людського життя» – Європа переживає страшну війну, в якій людське життя стало статистикою.

Тим часом, війна стала не просто реальністю, війна стала нашою роботою. Кожен день солдати тримають передову, волонтери продовжують пакувати передачі на фронт, керівництво країни шукає максимальну підтримку закордоном і забезпечує функціювання систем життєздатності. Ми вже не працюємо на нові квартири, машини чи відпочинок, не працюємо на життя в комфорті. Ми працюємо тільки на перемогу, бо перемога – це про наше право жити.

Будь-яка робота винагороджується, і наша теж. За 82 дні ми пройшли складний шлях від шоку, паніки, відступів до гордості, мужності і контратак.

Я вирішив зробити підсумок кількох стратегічних висот, які ми здобули за ці страшні дні.

Перше. Перемога над символами Путіна. Ми перемогли Путіна вже на дуже багатьох рівнях. Спочатку ми перемогли його під Києвом, який він щиро вірив, що захопить за пару днів. Ми перемогли його під Харковом і Миколаєвом, де вдалося зупинити наступ ворога. Ми перемогли його на морі, без флоту, потопивши крейсер Москва і відкинувши його кораблі назад в Крим. Зрештою, найбільша наша перемога над ним – це ганебне 9 травня. Все попереднє він міг сприймати як тимчасові невдачі, але будучи глибоким символістом, він не може просто сприйняти, що для нього 9 травня стало Днем поразки в Україні. Великий уклін і вдячність за це захисникам Маріуполя.

Друге. Ми перемогли недовіру і страх Заходу. Згадайте перші дні. Сьогодні важко повірити, що всі ці західні лідери насправді прощались з нами. Розмови про 48 і 96 годин. Про те, що вони нічого зробити не можуть. Як не хотіли дати ПВО. Сьогодні ми бачимо велику консолідацію, міцне рішення допомагати нам аж до перемоги. Все це стало можливим виключно завдяки нашій відчайдушній боротьбі.

Третє. Ми створили передумови для перемоги на фронті. Зупинивши ворога по більшості напрямків, отримавши західне озброєння, провівши успішну мобілізацію – ми зменшили шанси на успіх російської армії майже до нуля. Останній погром під Білогорівкою є символом нашої військової могутності, і стане для них символом демотивації. Найближчі дні нас чекають нові новини про погроми російських військ.

Маріуполь – Азовсталь. Нам таки не вдалось визволити наших хлопців. Хоча я можу ствердити, що Президент використовує всі можливі шанси для цього. Надії мало, але деякі шанси ще зберігаються.

Ми таки не змогли організувати свої тили. Мова в першу чергу про економіку. Відверто, наша економічна політика – це катастрофа, яку зараз кожен з нас відчуває в чергах на заправку. А найближчі дні, цю катастрофу ми почнемо бачити пустими полицями в магазинах, куди не підвезуть товар. А через місяць ця катастрофа обернеться шаленим ростом цін, викликаним цінами на паливо. Чесно, міністр економіки і голова податкового комітету мають бути визнані диверсантами. Незважаючи на безліч розумних порад, як уникнути паливної кризи – вони умудрились зробити її ще гіршою. В умовах реального дефіциту вони вирішили пресанути мережі перевірками цін! Як наслідок, мережі пішли в тінь, а черги замість зменшення – подвоїлись.

Ми таки не змогли досягнути реальних санкцій. Хоча на Росію накладені жорсткі санкції, станом на сьогодні вони не перерізали ключові її доходи – газ і нафту. А самих доходів від них вистачає, щоб ще дуже довго продовжувати з нами воювати. Тут час грає проти нас. Якщо за літо ми не досягнемо ембарго на газ і нафту, то восени Макрони і Шольци серйозно включать задню.

Будь-яка праця винагороджується. Ми сумлінно працюємо на перемогу і заслужено бачимо наші успіхи. Однак, нам потрібно викладатись ще більше, бо ще більше – це ще ближча перемога. Так, ми змучились, видохлись, десь розчарувались. Але як і зі звичайною роботою, ми маємо передихнути і далі рухатись вперед.

Вперед до перемоги! Слава Україні!