Виборча кампанія в Україні: неможливість і можливість об’єднання

Насправді, старт виборчої кампанії в Україні починається із заяв про необхідність об’єднання. Ця політична традиція існує практично з моменту Незалежності, коли роздроблене політичне поле постійно намагається вирішити цю роздробленість шляхом різних об’єднань проти влади. В чому природа цих спроб об’єднатись, і чому неможливе або можливе об’єднання?

1. Роздробленість
Політична розробленість після здобуття Незалежності не є тільки проблемою України, таку ситуацію можна було спостерігати повсюдно, де повалили радянський режим. Причина роздроблення полягала в тому, що суб’єкт, який боровся з режимом, був слабо інституціоналізований і організований. Роздроблення було менше там, де були сильні лідери, більше там, де лідери були наслідком політичного консенсусу. В Україні не було сильного лідера. Відповідно, після здобуття Незалежності – місія була досягнута, і об’єднані в цілісний рух, почали масово створювати свої партії і боротися один з одним.

Роздробленість зробила всіх слабкими. Єдиною організованою силою залишилась бюрократія і, на той момент, протоолігархи. Саме вони і змогли забрати собі владу. Тоді як, інші намагались створювати блоки і об’єднання на різних фронтах, тим не менше, завжди завершувала міжусобними конфліктами і поразками.

2. Неможливість об’єднання
Чому ж більшість спроб об’єднатись завершуються невдачею? Проблема полягає в тому, що більшість гравців, які сідають за стіл є рівнозначно слабкими. А отже кожен з них починає блефувати, щоб отримати переваги. Тільки на відміну від гри в покер, в таких спробах об’єднатись ніхто не зобов’язаний програвати. Тому коли блеф перетворюється на відверту брехню – всі розходяться, і кожен починає грати на себе.

Коли після Майдану багато організацій регулярно збирались, щоб сформувати єдину політичну силу – це перетворювалось на бенефіс блефу. Приблизно однаково слабкі організації подавали себе як потужні народні рухи, приписували собі початок революції, і вимагали очолити об’єднання. Результат був плачевний. Жодного об’єднання не відбулось. А більшість лідерів розчинилась в олігархічних проектах, або взагалі опинилися за бортом.

Тут є ще один важливий момент. Намагання об’єднати різні за природою організації стало ідеєю фікс і саме по собі головною діяльністю більшості лідерів, та незалежних модераторів. Сторони сконцентрували свою діяльність на безкінечних торгах, забувши про реальну роботу з суспільством. В результаті, об’єднання не відбулось, а витрачений час і розчароване суспільство остаточно знищили підтримку.

Сьогоднішня ситуація є аналогічною. Осінні протести Саакашвілі відбувались за підтримки великої кількості мізерних організацій та ініціатив. Але навіть вони не змогли об’єднатись і продемонструвати коаліцію. Тим не менше, цей факт не зупинив розмови про необхідність нового об’єднання. Насправді, природа цих розмов криється в колективному безсиллі. Відчуваючи самостійну неспроможність діяти, всі починають розмови про об’єднання, тратять час і сили, не об’єднуються і програють.

3. Можливість об’єднання
І, тим не менше, приклади об’єднання в нашій історії є. Ющенко 2002 рік блок «Наша Україна». Тоді об’єднались 8 політичних партій. При чому всі погоджувались і приймали ультимативні умови Віктора Ющенка. При чому навколо Ющенка об’єднались два Народних рухи (УНП та НРУ), які за 3 роки до того, остаточно розділились, бо не могли домовитись. Тут також треба згадати, що Віктор Ющенко зовсім не показав себе героєм під час акції «Україна без Кучми», а навпаки виступив «зрадником» підписавши листа трьох.

Чому Ющенку вдалося? Рейтинг. Було зрозуміло, що його економічні реформи і показний патріотизм створили йому значно більший рейтинг ніж всі роздроблені політичні сили разом взяті. Тому в питанні об’єднання блеф був не можливий. Лідер був не результатом політичного компромісу, а результатом суспільної підтримки.

І тут є відповідь на питання об’єднання сьогодні – пошук суспільної підтримки. Замість декларування чергових безсперспективних спроб об’єднатись на нулях, варто навпаки сконцентруватись на роботі з суспільством. Мобілізація суспільства, розмова з ним, дає рейтинги, і інструмент об’єднати всіх інших.