Чому людям на Закарпатті байдуже, в якій країні жити - Україні, Росії, СРСР чи Австро-Угорщині

Коли розпочалася Друга світова війна?

Завдяки одному йолопові і його «ШТО» це питання в одну мить перетворилося на мем. Втім, чи насправді так усе просто і відлік треба вести з 01.09.1939? Бо ж ми сліпо приймаємо те, що нам надала завжди стурбована Європа. Бачимо Чехословаччину, але не знаємо деталей своєї історії.

Нарешті мені дійшли руки до цікавої книги з назвою «Закарпаття в боротьбі» авторства учасника буремних подій у 30-ті роки минулого сторіччя Антіна Кущинського. Книга унікальна, бо випущена у 1981 році в Буенос-Айресі (Аргентина) видавництвом Юліяна Середяка. До мене та праця потрапила майже випадково. Перед пенсією мама чергувала в гуртожитку Тернопільської академії народного господарства. І підібрала книгу в одній зі звільнених кімнат. То був подарунок до Нового року і Рождества одному з викладачів ТАНГу, зроблений якраз десь у ті роки - 01.01.1996.

Навіть візитка презентанта з його вітальним автографом збереглася - Arsenio Sozonik, Luis Guillon, Argentina. Ось навіть є інтерв'ю того пана від 20 жовтня 2009 року в газеті «Волинь». Зараз чоловікові мало б бути 96. Чи живий він? Не знаю, але перереєстрований у 2018-му телефонний номер, той же, що й у візитці, по пошуку знайти можна.

Але до суті. Виходить, у 60-80-ті роки минулого сторіччя наші емігранти намагалися довести, що Друга світова війна розпочалася не 1 вересня 1939 року з агресії проти Чехословаччини, а 14 березня 1939-го, тобто, рівно 80 років тому, коли мадяри почали агресивно розправлятися з етнічно українським населенням Закарпаття.

«Події 1939 року в Карпатській Україні мають велике історичне значення, - писав Антін Кущинський. - Збройна боротьба Карпатської Січі проти мадярського нападу була першим виступом проти загарбницької політики Гітлера і Муссоліні. Це був фактичний початок другої світової війни».

Погано, що про цю дату зараз не згадують. Бодай для того, щоб закрити пельки надто мудрим мадярам, які зараз на Закарпатті качають свої права.

А ще погано інше. Закарпаття як турист об'їздив доволі непогано. І зауважив, що вся історична пам'ять там, судячи з назв вулиць і пам'ятників, обмежується періодом вєлікой отєчєствєнной і майже канонізацією комуніста з Ясіні Борканюка. Якого, до речі, стратили ті ж мадяри. Про купу героїв на чолі зі згадуваним вище автором книги Антіном Кущинським, чиї прізвища для історії збереглися, згадок у Квасах, Рахові чи Хусті не знайдете.

То чи варто дивуватися, що людям там здебільшого байдуже, в якій країні жити - Україні, Росії, СССР чи Австро-Угорщині?

Між тим, навіть не знаю, чи хтось іще боронив свої землі героїчно і жертовно настільки, як закарпатці. Коли це розумієш, то тужлива пісня «Понад Хустом ворон кряче» звучить справді моторошно. Від того, що більшість із тих 40 тисяч тоді полягли. Причому мадяри, захоплюючи українців у полон, проявляли особливу жорстокість у купі з садизмом.

Шкода, повторюю, дуже шкода, що про це сьогодні не розповідають найперше на Закарпатті.