Війна з Росією: від України сьогодні залежить подальша історія світу

З плином часу енергетичні ресурси видозмінювалися і набували домінуючої ваги у відчутних реаліях відповідної епохи та функціоналу владних переваг. А також ставали предметом великих, нерідко епохальних, геополітичних протистоянь, аж до кривавих міждержавних конфліктів, оскільки з розвитком людства ця галузь, а потім сфера і нині – вимір надійно закріпилися за місією державних інтересів.

Сьогодні енергія як тепловий ресурс перестала бути виключним правом і безперечним надбанням держави. Вона із суто матеріального стану виживання людини переходить в незаперечний стан людського буття і якість життєвої реалізації, де стає нагальною умовою подальшого цивілізаційного розвитку планетарного суспільства. Зрештою, нині ми чітко усвідомлюємо, що без доступної різнопланової енергії сучасна людина не може існувати – це зв’язок, переміщення, робочі умови…

Однак виникає ще одна енергетична проблема-вимір, пов’язана з різким переходом людини ХХІ століття в нову реальність – сучасна homo sapiens смислом свого існування все більше виставляє творчість як широкий горизонтальний діапазон своєї повсякденної діяльності. І цей процес є згустком енергетичних проявів потенціалу особистості.

Раніше творчість була ремеслом, яким займалися обрані. Нині вербальна енергетична діяльність індивідуума вийшла за межі його персоналізованої життєвої ніші. Більше того, вербальна синергетична енергія як творча дія стала умовою життя людини.

А що ж держава? Як вона стала відноситися до традиційної енергії як такої і, зокрема, до енергетичного потенціалу громадянина?

Відповідь на ці питання дають нам провідні країни світу. Вони виказують неодмінний інтерес до того, щоб їхні громадяни могли повноцінно використовувати енергію і пов’язані з цим процеси в будь-якій точці світу.

Так виникає тема енергії як тотального транзиту. Причому неважливо, буде це транзит ресурсів, людського потенціалу чи миру як умови цивілізаційної перспективи планети. Тобто ця проблема набуває статусу абсолюту. Іншими словами, без енергії життя неможливе.

Енергетичні ресурси на планеті розподілені нерівномірно. Є країни з надлишком енергетичних запасів, а є лише споживачі, залежні від перших. Розглядати плюси і мінуси такого становища в ХХІ столітті недоречно. Якщо ми позиціонуємо наш вік як якісний перехід до нового технологічно-цивілізаційного виміру життя планети, то маємо підходити до цієї проблематики з іншої позиції. А саме паритетності і партнерства. Особливо відповідального партнерства в енергетичному транзиті, який стає не лише умовою, а й перспективою нашого існування.

Продовжуючи тему транзиту енергії як ресурсів і людського потенціалу, ми виходимо на усвідомлення того, що, крім видобувних корисних копалин є ще й екуменічні енергетичні ресурси. Наприклад, людство досить довго сприймало сонячну енергію лише як джерело світла і тепла (природна інсоляція).

Зараз ми мали би розглядати сонячну енергію як додану вартість права людства на її використання. Тобто, нині існують технології використання цієї енергії з позиції минулих укладів – культури, традицій індустріальної епохи, де продовжують існувати світові ієрархії, нерівність і нерівномірність розподілу тощо.

Це маркетинговий підхід на кшталт купив/продав, заробив/збанкрутував. Сучасна, узгоджена на вищому рівні світового єднання (наприклад, ООН), лінія має полягати у застосування технологій використання енергії як перспективи загальноцивілізаційного життя. В іншому випадку, наше буття втрачає смисл і рано чи пізно це приведе до самознищення.

З другого боку, питання енергетичного транзиту – це питання людяності як наріжного фактору мирного співіснування планети. Тому, наприклад, заборона агресором отримувати газ і нафту з країн Азії (трубопроводи йдуть через РФ) не може на нинішньому етапі розглядатися як проблема взаємовідносин двох країн. Це глобальна, тобто світова проблема.

Тому питання прозорості і відповідальності щодо транзиту енергетичних ресурсів зараз має набувати планетарної ваги і переходити до рівня нормотворчої розробки нового міжнародного права, тобто правоутворення новочасних світових відносин. В цьому праві, зокрема, варто зафіксувати дефініції щодо транзиту і конкуренції. Енергетична конкуренція покидає звичну нішу товарно-грошової чи фінансово-індустріальної категорій. Вона набуває поняття ціннісно-геостратегічного потенціалу як шансу цивілізаційної перспективи. А виходячи з цього розуміння сучасних взаємин, міжнародна спільнота має не просто вимагати, а відстоювати питання газового транзиту через Україну в Європу. Інфраструктурний проект, який протягом кількох десятиліть довів свою спроможність задовольнити потреби європейського континенту, мав би стати загальноєвропейським (цивілізаційним) надбанням. Інші варіанти, наприклад, Nord Stream 2, є крім техногенної, ще й інформаційною зброєю завтрашнього шантажу кремлівським режимом європейської спільноти. В один момент ці «північні» і «південні» потоки можуть стати глобальною гібридизованою бомбою, технологічною загрозою для континенту, адже водяний простір в рази вразливіший за суходіл у всіх вимірах континентальної безпеки. Тому зберегти геополітичний транзит енергоносіїв Україною, це проблема не лише Києва, нинішніх лідерів держави чи очільників відповідних компаній. Це – питання цінності життя на планеті і його існування як такого.

Наразі ми є свідками чергового наступу неоварварства, яке продукує Кремль, на цивілізацію і її цінності. Від України як держави, і від українців як громадянського суспільства залежить подальша історія світу.

P. S. Що ж до вугілля, нафти, газу, атомних і гідроелектростанцій, то це енергетика минулих століть, яка зайшла в нинішній вік для передачі своїх повноважень новим своїм вимірам.

А ті суперечки і конфлікти, які тривають довкола енергетичних ресурсів, зокрема, в Україні є, як на мене, результатом недолугості певних посадових осіб, їхньої недалекоглядної політики і відсутності у них справжньої державницької позиції в сучасних реаліях глобалізованого світу.