Інвестиції в переробку відходів: як подолати пасивність влади та бізнесу

Навчившись переробляти сотні мільйонів тонн відходів власної життєдіяльності, можна одержати мегавати біоенергії та забезпечити собі й нащадкам майбутнє без екологічних ексцесів.

В останні десятиліття збільшилося навантаження на полігони побутових відходів, з'явилася велика кількість стихійних сміттєзвалищ, що стали невіддільною складовою урбанізованих територій. Сміттєзвалища з кожним роком набувають дедалі загрозливішого вигляду, а населення задихається від нестерпного смороду.

Відходи утворюються як у більшості видів економічної діяльності, зокрема галузей матеріального виробництва, так і в секторі домогосподарств. На 1 січня 2017 р. загальний обсяг відходів, що накопичилися в Україні, за всіма класами небезпеки становив 12,4 млрд т. Тільки в секторі домогосподарств у 2016 р. утворилося 6,3 млн т відходів, що становить 2,1% від загального обсягу відходів у країні.

Останніми роками внаслідок певних політичних та економічних процесів річний обсяг утворення відходів постійно зменшується. На жаль, причина цього не в масовому впровадженні ресурсозберігаючих технологій, а наслідок кризи в промисловому виробництві. Обсяги утворення відходів почали знижуватися з 2014 р., що пов'язано також із неможливістю врахувати відходи на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей та в анексованому Криму.

На жаль, інструменти фіскального впливу на підприємства, які генерують основну масу відходів, у формі спочатку збору, а потім й екологічного податку за розміщення відходів і штрафів за порушення природоохоронного законодавства неефективні. Підприємствам вигідніше заплатити символічну суму екологічного податку за розміщення відходів і продовжувати працювати в традиційному для українських реалій режимі, ніж інвестувати в проекти ресурсозбереження та безвідходних технологій.

Зневажання проблемою поводження з відходами було характерною рисою діяльності всіх урядів України. Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі (поблизу Львова) 2016-го змусила громадськість і владу по-іншому подивитись й заговорити про цю проблему, особливо поблизу великих міст. Хоча владі більшості обласних центрів і великих міст ще 10–15 років тому іноземні підприємці пропонували проекти утилізації відходів на переповнених (уже тоді) сміттєзвалищах. Але через тотальну практику «відкотів» виконавчої вертикалі української влади й особливо місцевого самоврядування мери міст і представники контролюючих органів в екологічній сфері були не проти одержати ласий шматок від іноземних бізнесменів за «відкриття шлюзів» для запуску проектів із утилізації відходів, що в результаті відлякало потенційних інвесторів.

Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі стала маркером, який продемонстрував відсутність належної державної політики в сфері поводження з відходами. Роками завуальована (для тих, хто не змушений жити поблизу полігонів побутових відходів) проблема постала перед усім українським народом. Рецидив львівської трагедії можливий і в інших регіонах. І відбувається, тільки не з таким політсупровідом, хоча нікому від цього легше дихати не стає.

Занепокоєння викликає те, що представники муніципалітетів інших великих міст усього лише скористалися моментом, щоб кинути ряд обвинувачень у бік муніципальної влади Львова. Хоча в них самих ситуація в сфері поводження з відходами не краща, тільки масштаби інші.

Відсутність належного корпоративізму між градоначальниками великих міст у питаннях спільної екологічної відповідальності в сфері поводження з відходами — свідчення того, що екологічні проблеми в Україні мають не лише точковий і системний, а й світоглядний характер. Тому необхідно кардинально переглянути фундаментальні засади політики поводження з відходами.

Не дивно, що вирішення проблеми поводження з відходами в загальнонаціональному масштабі стало критерієм профпридатності вищої ланки управлінської природоохоронної вертикалі й виконкомів місцевого самоврядування у формуванні сприятливого навколишнього середовища для життя українських громадян.

Одним із ефективних методів є утилізація — переробка відходів з метою раціонального використання. Проблема з утилізацією відходів — наслідок індиферентності центральної влади в питаннях реалізації низькодохідних, але значущих в екологічному плані проектів. А також перманентних спроб місцевого самоврядування відтермінувати вирішення екологічних проблем урбанізованих територій. На невизначений термін.

Однак за умов поділу найбільш ліквідних комунальних активів місцевій владі було не до вирішення проблем побудови сучасної індустрії поводження з відходами, зокрема їхньої утилізації. У результаті в 2016 р. утворилося близько 295,8 млн т відходів, а утилізовано лише 84,6 млн.

Висхідна тенденція в динаміці номінального обсягу капітальних інвестицій у поводженні з відходами в 1996–2016 рр. загалом спостерігається місце. Так, 1996-го цей показник становив 77 млн грн, 2011 р. — 1187 млн, 2015 р. — 737 млн, а 2016-го виріс до 2209 млн грн (рис. 1).

Однак це зростання — лише номінальний обсяг капітальних інвестицій в поводження з відходами. Динаміка реального інвестування не демонструє значних темпів зростання.Капітальні інвестиції в поводження з відходами в цінах на початок 1996 р. (розраховувалися шляхом ділення номінального обсягу за відповідний рік на кумулятивний індекс цін виробників промислової продукції) у 2016 р. збільшилися тільки в 1,5 разу. Порівняно з 2011 р. цей показник навіть знизився на 23%.

Питома вага капітальних інвестицій у поводження з відходами в загальному обсязі капітальних природоохоронних інвестицій коливалася в межах 2,8–18,4%. Слід зазначити її зростання 2016-го порівняно з 2012–2015 рр., пов'язане з необхідністю збільшити критичний розмір капітальних вкладень у зв'язку з поглибленням «сміттєвої» кризи.

Відсутність проривних позитивних зрушень у залученні капітальних інвестицій у поводження з відходами пов'язана з відсутністю механізму стимулювання комунальної влади до нарощування інвестиційних уливань у цю індустрію. Стимул — не «відкіт», прошу не плутати поняття. У центральної та місцевої влади є і стимул, і мотивація — здорове в усіх сенсах українське суспільство. Якщо влада (місцева або всеукраїнська) у цьому не зацікавлена, то українське суспільство — навіть дуже.

Здавалося б, львівська «сміттєва» трагедія 2016-го стане передумовою/стимулом для реального збільшення державних і муніципальних витрат на утилізацію відходів 2017-го. Але цього не сталося. За 2007–2017 рр. спостерігалося кілька фаз зменшення видатків зведеного бюджету України (витрати державного та місцевих бюджетів) на утилізацію відходів. Зокрема, 2009-го порівняно з 2008 р. обсяги бюджетного фінансування зменшилися на 186,8 млн грн, 2010 р. — на 248, 7 млн грн.

На жаль, у 2016–2017 рр. видатки зведеного бюджету на утилізацію відходів порівняно з 2012 р. скоротилися на 218,2 млн і 49 млн грн, відповідно. Максимально витрати бюджетів усіх рівнів на утилізацію відходів було скорочено в 2013–2014 рр., що пов'язано з політнестабільністю в країні та звуженням бюджетних можливостей у фінансуванні природоохоронних заходів.

Попри те, що 2017-го порівняно з 2016 р. видатки зведеного бюджету на утилізацію відходів збільшилися на 169,2 млн грн, істотного реального зростання цього виду витрат не відбулося (про що свідчить динаміка видатків зведеного бюджету на утилізацію відходів у порівнянних цінах на початок 2007 р.).

Номінальний обсяг витрат на утилізацію відходів збільшився 2017-го порівняно з 2016 р. за рахунок як державного, так і місцевих бюджетів. Для першого зростання становило 69,5 млн грн, для других — 99,9 млн. При цьому структура видатків зведеного бюджету на утилізацію відходів недосконала. Питома вага місцевих бюджетів у загальних бюджетних витратах у 2007–2017 рр. коливалася в діапазоні 11,6–35,5%. Але деякі позитивні зрушення в цьому напрямі вже відбуваються. 
2017-го порівняно з 2014–2016 рр. відбулося зниження питомої ваги державного бюджету та, відповідно, зростання питомої ваги місцевих бюджетів у структурі витрат зведеного бюджету України на утилізацію відходів.

Аналіз витрат державного та місцевих бюджетів на утилізацію відходів свідчить про перманентне звуження інвестиційної участі держави й територіальних громад у процесах ефективного поводження з відходами. Виходячи з потреби в інвестресурсах для розвитку індустрії утилізації відходів, витрати, профінансовані за рахунок державного та місцевих бюджетів, мають доповнюватися значними обсягами як вітчизняних, так і іноземних приватних інвестицій.

Понад те, нарощування обсягів утилізації відходів здешевить енергоресурси для населення внаслідок збільшення обсягів виробництва біогазу. Потенціал виробництва енергоресурсів на основі утилізації відходів останніми роками збільшився. Структурні зрушення в національній економіці сприяють зростанню обсягів відходів сільськогосподарського виробництва, оскільки агробізнес є чи не єдиним видом виробничої діяльності, що демонструє зростання. Зокрема, у 2016 р. у сільському, лісовому та рибному господарстві утворилося 8,7 млн т відходів.

Однак рівень утилізації деревних відходів (лісосічних відходів і відходів деревообробки) залишає бажати кращого. Надзвичайно низький обсяг утилізації відходів було зафіксовано у 2014 р. — лише 37,3 тис. т. 2016-го цей показник дорівнював 58,3 тис. т. І це при тім, що у 2010–2016 рр. обсяги утворення деревних відходів коливалися в інтервалі 683,1–933,8 тис. т.

Загалом поводження з деревними відходами вирізняється невисоким рівнем ефективності як у лісовому господарстві, так і в деревообробній промисловості. Свідченням чого є висхідна тенденція за 2010–2016 рр. у динаміці спалювання деревних відходів.

З погіршенням економічної ситуації в країні більшість суб'єктів лісогосподарської та деревообробної діяльності не мають можливості інвестувати в проекти формування індустріальної бази утилізації деревної сировини, зокрема купувати щепобійні машини та обладнання для виробництва пелетів і паливних брикетів.

За умов обмежених можливостей центральних і регіональних фінансових фондів і бюджетів територіальних громад першорядного значення набуває залучення до реалізації проектів модернізації індустрії поводження з відходами приватного бізнесу, у тому числі зарубіжних підприємницьких структур, урядів іноземних держав і міжнародних фінансово-кредитних організацій.

У міру поглиблення децентралізації зростає роль місцевої влади в питаннях поводження з відходами. Потрібна трансформація системи відносин територіальних громад із суб'єктами підприємницької діяльності, у тому числі в частині утилізації відходів. Істотного збільшення обсягів інвестування можна досягти при розширенні переліку угод державно-приватного партнерства в сфері поводження з відходами. Тому прискорення темпів інвестування проектів у сфері поводження з відходами на рівні регіонів і територіальних громад пов'язане з удосконаленням законодавства про державно-приватне партнерство. У нинішній редакції Закону України «Про державно-приватне партнерство» обробка відходів належить до угод між державними (комунальними) і приватними партнерами, що створює певні інституціональні передумови для застосування такого роду угод у практиці поводження з відходами.

При цьому в законодавстві відсутня конкретизація можливих форм державно-приватного партнерства з розміщення, утилізації, видалення та спалювання відходів, тобто не визначені різні моделі співробітництва територіальних громад із приватними партнерами (резидентами та/або нерезидентами), які мають у своєму розпорядженні необхідну матеріально-технічну базу та значний досвід ведення підприємницької діяльності в сфері поводження з відходами.

Вирішення проблеми відходів, виходячи з того, що основна їхня частина створюється промисловими та сільськогосподарськими підприємствами, — важливе завдання не лише для сектора державного й муніципального управління, а й для корпоративного сектора. Названі сектори будуть реалізовувати належну політику в поводженні з відходами за наявності відповідного набору прямих і непрямих стимулів.

У цілому формування сучасної індустріальної бази поводження з відходами має бути не лише важливою складовою державної та регіональної екологічної політики, а й одним із пріоритетів децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування, отже, одержати необхідну інституціональну основу для збільшення обсягів інвестицій.