Брехня журналістів здатна вбивати

9 травня 2022 року Рада найпрестижнішої у світі журналістики премії Пулітцера оголосила про рішення

«нагородити журналістів України особливою відзнакою за мужність, стійкість і прагнення до правдивого висвітлення під час безжального вторгнення Володимира Путіна в їхню країну і його пропагандистської війни в Росії. Попри бомбардування, викрадення, окупацію і навіть загибель у своїх лавах, вони наполегливо намагаються дати точну картину жахливої реальності, яка робить честь Україні та журналістам усього світу».

Це рішення стало важливою перемогою українських журналістів, які протистоять потужній російській пропагандистській машині, що багато років ширить світом брехню про Україну.

А ще воно засвідчило, як змінився західний світ.

Адже менше як сто років тому в 1932-му ту саму Пулітцерівську премію отримав Волтер Дюранті, журналіст «Нью Йорк Таймс». Він, навпаки, брав активну участь у пропагандистській війні на боці Росії і допомагав Сталіну спотворити «точну картину жахливої реальності».

Дюранті був спеціальним журналістом американського видання у Москві з початку 1920-х. На його очах постав комуністичний тоталітарний режим. Він бачив, як розгорнулися репресії, проводили колективізацію, як творили культ Сталіна.

Це не завадило Дюранті писати про СРСР як країну, що може служити для світу прикладом. Він єдиний західний журналіст, який взяв ексклюзивне інтерв’ю у Сталіна. Це сталося в 1929-му, коли Сталін вже знищив конкурентів у боротьбі за владу і розпочав масовий наступ на “куркулів” та інтелігенцію.

Але статті Дюранті просували на Заході зовсім інший образ кремлівського тирана – лідера країни і ефективного керівника. Цим він посприяв налагодженню стосунків між СРСР та вільним світом – незгірш, ніж у наш час це робили пропагандисти Раша Тудей для Путіна.

Під час Голодомору Дюранті твердив: масова смертність в СРСР через брак їжі є брехнею. Заявляв, що їздив теренами, де мав бути голод, і особисто бачив там «пухкеньких дітей та вгодованих телят».

Із завзяттям Скабєєвої та Соловйова кидався в пресі на відважних західних журналістів (таких як Гарет Джонс чи Малкольм Магерідж), які писали правду про вбивство голодом.

Він заперечував страшну трагедію не тому, що не знав про неї. І не тому, що був введений в оману. Дюранті був не жертвою пропаганди, а свідомим інструментом. Восени 1933-го, вже після Голодомору Дюранті приватно розповідав британському дипломату: «Цілком можливо, що десять мільйонів людей померло безпосередньо або опосередковано від нестачі їжі в Радянському Союзі протягом останнього року».

В той час, коли відважний журналіст Гарет Джонс, який розповів світові правду про Голодомор, загинув при загадкових обставинах, не доживши до 30-ліття, цинічний брехун Волтер Дюранті до кінця свого життя, яке завершилося у віці 73 років у Флориді, користався авторитетом журналіста, відзначеного найпрестижнішою премією у галузі.

Правда про брехню Дюранті почала відкриватися разом із прихованою інформацією про Голодомор у 1980-ті. Зокрема завдяки роботі британського історика Роберта Конквіста. Відтак українські громади США та Канади звернулися до ради премії Пулітцера позбавити Дюранті престижної відзнаки. В 2003-му вони розгорнули масштабну кампанію в рамках якої розіслали понад 10 тисяч листів від українців з цілого світу.

Проігнорувати таку хвилю вже було неможливо.

Проте Рада Пулітцера вирішила не відкликати нагороду, оскільки «не було чітких і переконливих доказів навмисного обману». Наступна українська кампанія, знову приурочена до роковин Голодомору, у 2018-му, теж не увінчалася успіхом.

Можливо, ситуація зміниться зараз, коли до Ради премії Пулітцера звернулися її щойно відзначені лауреати – українські журналісти?

«Нинішня війна Росії з Україною є наслідком некритичного ставлення Західного світу до російської традиції тоталітаризму, – читаємо у їх заяві. – І робота пана Дюранті дуже посприяла тому, щоб одягнути на цей жахливий режим маску людяності і цивілізованості, яку часто сприймали за її справжнє обличчя».

Справді, саме зараз найкраща нагода відновити справедливість. Адже війна Росії проти України знову нагадала світові – слова можуть вбивати.

Брехня журналіста, який приховує злочин, робить можливим наступний злочин. Не засуджена брехня Дюранті про Голодомор надихає на брехню Соловйова про Бучу.

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Слава Україні!