Куди зникли ті, хто намагався розсварити Україну та Польщу

Політиків, готових засудити УПА, говорити тільки про польські жертви польсько-українського конфлікту, називати його геноцидом, організованим українськими націоналістами, вже нема в Україні.

Вони втекли у Росію, не виконавши завдання замовників з Кремля.

Українці не відмовилися від пам’яті про тих, хто боровся за незалежність. Навіть більше – зараз відновлюють цю памʼять, переосмислять очорнювану Росією історію УПА. Адже у нинішній війні, з тим самим ворогом, вона робить нас сильнішими, додає віри в себе і в перемогу.

Тому ті, хто очікують повторення ситуації, коли 148 депутатів Верховної Ради України звернулися до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів», плекають марні надії. Російські агенти Колісніченко і Табачник стали російськими політиками. Хоча, напевно, завжди ними й були, особливо, коли озвучували так любі окремим польським політикам тези проти УПА.

Але справа не просто в нереалізованих надіях деяких польських політиків, для яких найважливішим є голоси радикальних виборців.

Озвучення таких очікувань руйнує найкращі стосунки, які вибудувалися між нашими народами нині.

Бо та колосальна допомога, яку отримує наша країна від західного сусіда, – це свідчення розуміння більшістю польського суспільства загрози від нашого східного сусіда. Загрози не лише для України, але й для Польщі. Загрози, яка завдяки героїзму українців та допомозі союзників не здатна просунутися далі на захід.

Це розуміння – міцна платформа для вибудовування партнерських стосунків між нашими народами. Натомість готовність пожертвувати відносинами із сусідом, який обороняє обидві країни, заради дешевих політичних дивідендів на виборах в одній з них, – доказ незрілості. Свідчення того, що не усі політики засвоїли уроки минулого, головний з яких – конфліктом між Україною та Польщею завжди користала Росія. Усвідомлення цього – найкращий вияв вшануванням для усіх жертв цього конфлікту, який можуть продемонструвати сучасники.