Україна – не Росія: формуйте різницю

Мова йде не лише про відому книжку Леоніда Кучми. До речі, його особиста історія взаємин з Кремлем потребує додаткового вивчення та аналізу. Але зараз про інше.

Успіх України – реальний чи лише можливий у перспективі – є серйозним подразником для Кремля. Про це говорили вже давно, однак протягом останнього тижня прозвучали численні підтвердження того, що рівень добробуту мешканців Бучі чи Ірпеня надзвичайно дратував рашистських загарбників.

Цей факт виглядає лише показовим зрізом настроїв всередині російського суспільства, де сьогодні спостерігається високий рівень схвалення агресивних дій Кремля в Україні.

Консолідація, проте на якісно інших засадах, відбулася і всередині України. Мало того, що Збройні Сили України не розвалилися під першими ударами агресора і продовжують чинити ефективний опір, так і українське суспільство не поринуло у скандали та суперечки.

Володимир Зеленський став символом опору, і зовсім невипадково виглядає сьогодні найбільш відомим політиком у Європі.

Відтак варто розуміти, що головним завданням України після шести тижнів війни з Росією є не лише збереження незалежності та відновлення територіальної цілісності (Росія не виключає з публічної риторики питання «денацифікації» та руйнування української державності), а демонстрації всьому світу можливостей України грати адекватну своєму потенціалу роль у новому світовому порядку, який постане після російсько-української війни.

Відтак нахабні спроби повернути у владу «героїв вчорашніх днів», утиски проукраїнських медіа під виглядом військової цензури та мародерство на державному рівні працюють проти перемоги Україні у цій війні.

Усвідомлення цього потрібно на всіх рівнях державного управління та бути основою для консолідації суспільства.