Бої за Бахмут. Ситуація дуже важка

Після однієї успішного наступальної операції я запитав командира однієї з наших найкращих частин, що було найважче для нього на війні. Він сказав: «Давати наказ стояти насмерть. Я робив це тричі, і кожного разу виїзжав на ці позиції, щоб подивитись в очі своїм підлеглим. Потім я повертався і їхав, а вони залишались і тримались. І втримали».

Обстановка в районі Бахмута дуже важка, ворог глибоко охопив місто. Росіяни несуть дійсно великі втрати, але просуваються крок за кроком. Наказ «триматись» в цій обстановці єдино можливий.

Але наказ має вагу, коли крім слів в ньому закладені добре підготовлені та захищені позиції, налагоджена розвідка, взаємодія з сусідами, спільна обізнаність в обстановці, застосування військ у відповідності до їхніх реальних можливостей, прикриті фланги, поповнення, яке вміє стріляти, усі можливі боєприпаси, офіцери, які керують не з підвала, а яким довіряють їх солдати. І всі ці елементи мають працювати та вдосконалюватись кожного дня, тоді досягається успіх.

Командир, який віддає наказ «триматись», має не тільки кидати слова, але в першу чергу робити все, щоб за цими словами була зрозуміла його велика робота – зрозуміла не у Києві, а передусім на кожному ВОПі та СП. Щоб було зрозуміло яким чином ці слова перетворяться у перемогу – у втрати ворога, у наші життя, у землю, яку ми захищаємо.

Для цього неможливо бути начальником та контролером своїх підлеглих, а треба бути одним з них, хто разом виконує це небезпечне «тримайтесь». Для цього треба бачити війну зблизька, а не наїздами на батальонний ксп. Для цього треба відповідати по справі на усі питання тих, від кого ти очікуєш бій до кінця. Для цього потрібна довіра – а довіра починається з чесного визначення власної відповідальності за все те, що відбувається.