Очільник Вугледара Сергій Новіков: Місто майже повністю знищене
інтерв'ю
«Поведінка людей, які не хочуть виїжджати, не зрозуміла»
Поки головна увага медіа прикута до боїв за Бахмут, росіяни також намагаються прорвати оборону Вугледара. Це потрібно ворогу, аби надалі наступати у бік Краматорська і Слов’янська. Окупанти вже захопили більшу частину населених пунктів громади, але саме місто Вугледар тримається. Більшість з 15 тисяч його мешканців евакуювалися. Залишилися здебільшого літні люди.
Сергія Новікова було призначено головою Вугледарської військової адміністрації у листопаді 2021 року. Про нього дуже мало інформації у відкритих джерелах. Раніше працював заступником голови Покровської райдержадміністрації. Каже, що сам родом з Покровського району, тут же мешкають його батьки.
В інтерв’ю «Главкому» очільник громади розповів про умови, у яких живуть місцеві мешканці, до яких навіть поліція інколи не може дістатися, що відбувається в окупованих селах Вугледарської громади та чому слід евакуюватися з усієї Донецької області.
Пане Сергію, військові кажуть, що окупанти вирішили змінити тактику і намагаються обійти Вугледар. Чи означає це, що у самому місті стало спокійніше, обстріли припинилися, чи принаймні зменшилися?
По-перше, дії військових я не коментуватиму. А по-друге, обстріли різної інтенсивності тривають кожен день. Вугледар і населені пункти нашої громади – під постійними щоденними обстрілами.
Основна увага зараз прикута до Бахмута, там не залишилося жодного вцілілого будинку. Яка ситуація у Вугледарі?
Місто майже повністю знищене. Тобто будівлі пошкоджені або зруйновані повністю. Нічого, на жаль, не працює.
До повномасштабної війни у Вугледарі проживали близько 15 тис. людей. Скільки залишилося?
Не хотів би називати цифри, більшість виїхали
Ви весь час закликаєте місцевих евакуйовуватися. Чому не всі до вас дослухаються?
Пояснення одне – «не хочемо залишати свої будинки, перетерпимо, пересидимо». Хоча людям ми роз’яснюємо, розповідаємо, що їх зустрінуть, обігріють, їм буде де жити, буде на що жити. Але вони, мабуть, не вірять, відмовляються виїжджати. Евакуація здійснюється постійно, але зараз темпи зменшилися, бо людей залишилося дуже мало. Минулого тижня, за допомоги Нацполіції, вивезли дві сім’ї з дітьми. Мені поведінка людей, які не хочуть виїжджати, не зрозуміла. Я докладаю усіх зусиль, аби переконати місцевих виїздити, перш за все це стосується мешканців міста Вугледар. Майже 100% мешканців міста евакуйовано, але дехто категорично відмовляється виїжджати.
Куди людей вивозять, у яких умовах проживають переселенці?
Вивозимо до Черкаської області потягом. Ми співпрацюємо з благодійним фондом «Спасемо Україну», ось ці дві родини вони розмістили у Києві.
Але ж, може, не всі хочуть так далеко виїжджати. Чи розміщуєте у сусідніх містах, де більш безпечно ніж у Вугледарі?
Ми співпрацюємо з колегами з інших районів, ділимося контактами волонтерів, які допомагають із розселенням. Коли була більш спокійна обстановка, ми евакуювали людей і до міста Курахове, там є лікарня, яка продовжує працювати. Але Курахове зараз також під обстрілами, тому люди кудись далі виїздять.
Із містом Селидове, де є лікарня, ми теж співпрацюємо. Ще Покровськ.
Наприклад, мої співробітники, які евакуювалися з Вугледара і продовжують в адміністрації працювати, оселилися у місті Селидове, разом з родичами. Але хтось із них і у Покровську, хтось у Кураховому.
Військова адміністрація Вугледара працює дистанційно?
Є співробітники, які працюють дистанційно – з Полтави, Дніпра. Там створені наші хаби. Більшість служб працюють дистанційно, управління соцзахисту, наприклад. Вони завжди на зв’язку і консультують людей.
Чого найбільше потребують місцеві, з якими проблемами звертаються до вас?
Генератори, паливо для них, ліки, підгузки для дорослих, десь когось розмістити потрібно, комусь якусь довідку зробити.
«Щоби зловити зв’язок, треба піднятися на дев’ятий поверх»
Ви самі звідки працюєте, де перебуває військова адміністрація?
Працюємо з міста Курахове. Буваємо у Вугледарі, коли обстановка дозволяє заїхати.
А у чому полягають сьогодні ваші обов’язки, на що ви можете впливати?
Допомога тим, хто залишається, не виїжджає. Окрім Вугледара наша громада – це ще п’ять сіл (неокупованих): Пречистівка, Новоукраїнка, Максимівка, Богоявленка і Водяне. Вони потребують допомоги від держави і нашої військової адміністрації. Тобто це ліки, гуманітарна допомога, видача пенсій, питання евакуації. Ми також допомагаємо з відновленням електро- та водопостачання. На жаль, це не стосується безпосередньо Вугледара, але стосується навколишніх сіл. Також доставляємо дрова соціально вразливим верствам населення.
Але більша частина нашої громади – під тимчасовою окупацією.
Ви – військова адміністрація. У чому полягає ваша співпраця безпосередньо з військовими?
Це розміщення військових. А вони нам допомагають тим, що з Вугледара, наприклад, евакуйовують поранених.
Яка ситуація з газом, водою, світлом у громаді? Чи є телефонний зв’язок, інтернет?
Газу, світла, води немає. Зв'язок на окремих ділянках чи на дев’ятому поверсі зловити можна. У селі Богоявленка, наприклад, є вишки мобільних операторів, які не постраждали, от завдяки їм люди ловлять зв’язок.
Але ж здебільшого люди сидять у підвалах без зв’язку. Представники влади працюють з-поза меж Вугледару. Куди людям звертатися у разі потреби, наприклад, поїхати в лікарню?
У місті є військові. Якщо є критичні ситуації, поранені, загиблі, ми звертаємося до них. Вони здійснюють евакуацію з Вугледара до Богоявленки. Вже звідти ми людину забираємо і веземо до лікарні у Курахове.
У яких селах найскладніша ситуація? Скільки людей там залишається?
Причистівка та Водяне. Там дуже мало залишилося людей, вони також не хочуть виїжджати. Співпрацюємо з міжнародними організаціями, волонтерами щодо розміщення евакуйованих. Нам допомагають Міжнародний Комітет Червоного хреста, «Людина у біді», UNICEF, Фонд Ріната Ахметова, Лікарі без кордонів, організації GEM та фонд Howard Buffet Foundation. 290 сімей, які залишаються у громаді, отримали допомогу від Міжнародного Комітету Червоного хреста – по 25 тис. грн.
Я особисто супроводжую робітників «Укрпошти», коли пенсію місцевим розвозимо.
«Усі дороги до Вугледара прострілюються»
Нещодавно у Бахмуті загинув американський волонтер – дорога, якою їхали волонтери, прострілюється ворогом. Наскільки безпечно можна заїхати і виїхати з Вугледара?
Усі дороги прострілюються. Але і цивільні заїжджають, і поліція на броньованих машинах. У нас у Вугледарській громаді працює поліцейське угрупування «Білі Янголи». Але і їм важко. У минулі вихідні поліцейські хотіли заїхати до міста, але потрапили під обстріл і рушили назад.
Вас було призначено головою міської військово-цивільної адміністрації Вугледара у листопаді 2021 року. Які тоді завдання перед вами були поставлені, чи йшлося про підготовку громади до повномасштабної війни?
Ні, розмов таких не було (про підготовку до війни). Завдань було багато. Щоби Вугледар функціонував, аби працювали усі заклади, щоби усі люди були забезпечені теплом, водопостачанням, працювали лікарні, комунальні служби.
Як для вас почалася повномасштабна війна?
Був артобстріл 24 лютого, прилетіло по лікарні. Четверо людей загинуло, шестеро отримали поранення. Увесь день усі просиділи у підвалах, адже були дуже гучні артобстріли.
Ви одразу усвідомили, що це повномасштабна війна? Наскільки несподіваним це для вас стало?
Так, я розумів, що почалася повномасштабна війна. Вони ж почали атакувати усю територію України. Та й до цього ми ж вісім років жили біля фронту, населені пункти Вугледарської громади були на лінії розмежування. Є у нас село Тарамчук, від якого через поле – Оленівка, Дебальцеве. Тобто там проходила лінія розмежування.
Але те, що сталося ранком 24 лютого, для мене стало, звичайно, несподіванкою. Такого я не чекав.
У розмовах з «Главкомом» маріупольці неодноразово нарікали на місцеву владу, яка, за їхніми словами, зовсім не підготувала укриття. Скільки у Вугледарі було підготовлено укриттів і бомбосховищ?
Укриття готували. Усі керівники Об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) були попереджені, щоби укриття були готові, щоби до підвалів домівок був доступ, щоби освітлення було там облаштоване.
Раніше ви працювали заступником голови Покровської районної державної адміністрації. Чи радите мешканцям Покровська вже евакуйовуватися, адже лінія фронту ближче до Покровська, ніж на початку війни?
Моя особиста думка полягає у тому, що слід евакуюватися у більш безпечні місця. Бо залишатися у Донецькій області небезпечно. Я кожного разу наголошую на тому, що евакуація збереже життя, зокрема, дітей.
«В окупованих селах росіяни виганяють місцевих мешканців з осель»
Чи знаєте ви, яка ситуація на нещодавно окупованих територіях, у селах біля Вугледара, наприклад Микільському, Павлівці?
Наскільки мені відомо, там дуже мало людей залишилося, бо триває активна фаза бойових дій. Постійні обстріли. Ми з Павлівки евакуйовували більшість жителів. Знаю, що окупанти виганяють місцевих з їхніх помешкань, погано поводяться з людьми. Розумієте, інформація є, але більше – це чутки.
Як люди отримують інформацію, дізнаються новини?
Коли була більш спокійна обстановка, ми заїжджали до міста, доставляли гуманітарну допомогу. Тоді спілкувалися, повідомляли новини. Зараз працює у Вугледарі «Пункт незламності». От ми до нього приїжджаємо, вивантажуємо гуманітарну допомогу і спілкуємося з людьми, які туди приходять. Загалом у громаді працюють три «Пункти незламності», ще є у Новоукраїнці і Богоявленці.
Чи багато серед місцевих так званих «ждунів», які чекають на прихід «русского міра»?
Я не хочу чіпляти на людей таке – «ждуни» вони, чи ні. Це наші люди. У кожної людини свої думки. Моя задача – забезпечити їх усім необхідним, переконати щодо евакуації, оскільки залишатися там, де вони живуть, небезпечно.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0