Церковні діалог та примирення: київський чи московський сценарії?

Україна говорить, що прагне діалогу та примирення.

І Москва заявляє, що прагне діалогу та примирення.

Тільки от кінцеву мету сторони бачать різну.

Україна бачить метою діалогу відновлення суверенітету в міжнародно визнаних кордонах та повноцінне визнання Росією нашої державності - з відмовою від намірів інтегрувати Україну в кремлівський нео-імперський проект.

Для Москви мета діалогу - узгодження з Києвом умов, на яких наша держава, при позірному збереженні зовнішніх атрибутів, фактично має стати протекторатом Росії. Тільки за таких умов нам гарантують мир - якщо будемо покірними слугами в побудові «русского міра».

Те саме стосується і діалогу між Київським Патріархатом та РПЦ.

Ми бачимо метою діалогу - визнання автокефалії Церкви в Україні, утворення єдиної Помісної Церкви.

МП бачать метою діалогу «подолання розколу», тобто повернення Київського Патріархату під юрисдикцію Московської патріархії (і, відповідно, Кремля).

Ми хочемо справедливого миру. Вони - капітуляції. Якщо домовимося - почесної капітуляції.

Нас закликають зрадити Україну та Українську Церкву - як це зробили раніше такі, як Масендич. «Не бійтеся радикалів та націоналістів», тобто не зважайте на думку народу - говорять нам, - і за це Москва готова «надати» брязкальця своєї «канонічності».

Невже там такої низької думки про нас, що вірять, ніби ми готові стати зрадниками? Чи вважають, що ми справді переймаємося їхніми «анафемами» та брязкальцями московської «канонічності»?

Ми готові до діалогу про те, у який спосіб МП визнає єдину Помісну УПЦ. Про зраду діалогу точно не буде.