Що на нас чекає після перемоги

Що на нас чекає?

Після перемоги – буде багато питань про минуле. І багато суперечок про майбутнє.

Буде багато незадоволення. Бо перемога, яку уявляють, і перемога в реальності – завжди дуже різні.

Так було після Помаранчевої революції та Революції гідності.

Зараз ми зосереджені на вшануванні героїв і волонтерів. Але після перемоги все більше будемо знати і про зрадників, і про мародерів.

Не Путін складав списки, за якими окупанти «виловлювали» тих, хто має авторитет в громаді та здатен очолити опір. Щоби їх першими «знешкодити». Складали місцеві.

Не Шойгу в Маріуполі зробив все, щоби якнайшвидше вивести з ладу мережі постачання води й електрики. Це зробили ті, хто мав доступ на місці.

І таких прикладів – тисячі. Великих і менших.

Вже зараз є багато «чому?» Далі їх буде більше.

АЛЕ!

Згадайте, що наш народ століттями виборював Незалежність. 30 років тому вона була відновлена. Здійснилася мрія поколінь! І хоча Україна не стала саме такою, якою її хотіли бачити, але вона – ВІДБУЛАСЯ.

Наша країна і після перемоги не буде ідеальною. Але вже те, що вона БУДЕ – перемога.

В ній не зникнуть чвари і протистояння. Але краще нехай так, ніж як у сусідів – «на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує…».

Вона не стане раєм – але точно не перетвориться на руїну й пекло, як для нас спланували в Кремлі і на що перетворили все, де вже встигли похазяйнувати окупанти.

Московія (вірю, що саме до неї зіжметься нинішня недоімперія) залишиться нашим сусідом, бо така є географія. Але міф про «братні народи» та «святу Русь» вмре так само, як вмерли міфи ХІХ століття про «слов’янську єдність», під шумок яких Петербург впивався пазурями імперського орла в Польщу і Балкани.

Тож нехай наша, українська, перемога, не зможе бути ідеальною, як не змогли бути ідеальними наші попередні перемоги – але вона врятує для України майбутнє і стане основою для того, щоби в боротьбі й праці досягати ще кращого.

«Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

…

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!»