Вибори у Росії: «Страна рабов, страна господ...»

Для того, щоби розуміти політичну ситуацію в країні-агресорі та оцінювати її, мені здається важливим не забувати щонайменше три речі.

1. Ця країна НІКОЛИ в своїй історії не мала досвіду демократії. Ті лічені роки, що їх можна хоч якось спробувати підвести під ознаки демократії - насправді «смута», тобто періоди між розпадом старої автократичної форми ординської державності і становленням її нової форми. Саме як «смута», тобто відхилення від норми, демократія спримається і владою в державі, і більшістю суспільства.

Тож як наслідок, виборів як таких, в цій країні теж не відбувається. Відбувається процес передачі або перерозподілу влади, але нічого спільного з демократією він не має - так само, як рішення «плєнумів ЦК КПСС» чи «Зємского собора».

2. Ще бувши працівником мерії Петербурга Путін у другій половині 1990-х дав інтерв‘ю, уривок з якого пояснює всю доктрину його перебування при владі.

Його питають: чи можлива реставрація авторитаризму в Росії? Він каже: ні, бо у нас демократія, і при зміні влади наступна влада спитає у спецслужб, чому вони порушували закон? А без спецслужб і порушення закону авторитаризм встановити не можна. От короткий виклад відповіді.

В якій - весь опис епохи, що триває. Лише незмінність влади та відсутність відповідальності за демократичними процедурами забезпечує стабільність автократичного режиму - і тому глава цього режиму має залишатися довічним, щоби не понести відповідальності, втративши владу.

Як наслідок, слід виходити з того, що перебування Путіна на чолі влади в РФ - довічне, попри будь які зовнішні прикриття і процедури (як от позірне президентство Мєдвєдєва).

3. Будь-які соціологічні цифри підтримки (від справжніх до намальованих) не варті нічого. Справжнє значєння має внутрішня розстановка сил «при дворі». Історія довела, що ординська держава вчорашнього героя завтра назве ворогом, як і навпаки, і «масси» будуть кричати «смєрть гадінє» так само завзято, як вчора аплодували.

***

Розуміючи все це, нам належить не дати імперії зла затягти з собою в прірву, в яку вона стрімко несеться, навколишній світ.

Адже проект «Українська держава», яким би його хто не уявляв - це проект побудови майбутнього.

Ординська державність, яку намагаються відреставрувати в сусідів - це проект минулого. І як такий - приречений. І лише коли він логічно завершиться, у суспільства відкриється можливість спробувати на не-ординських засадах збудувати іншу, не-імперську державність.