рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Вбивство у домі Кожари. Дружина арештованого екс-міністра розказала про трагедію і свою love story

    інтерв'ю
    • Іван Вербицький
    • Розсилка
    Леонід Кожара та Марина Козерод - Вбивство у домі Кожари. Дружина арештованого екс-міністра розказала про трагедію і свою love story
    Леонід Кожара та Марина Козерод
    фото: facebook

    Відверте інтерв’ю 41-річної спортсменки, яка зізналася у ненавмисному вбивстві

    Вона була сильною спортсменкою, неодноразовою призеркою чемпіонатів світу і континенту з боксу і кікбоксингу, чемпіонкою Європи-1997 з боксу. Однак говорити про себе 41-річна Марина Козерод тепер, через шість років після завершення кар’єри, змусила не через спортивні здобутки.

    Марина є дружиною екс-міністра закордонних справ Леоніда Кожари. І вона зізналася у ненавмисному вбивстві медіа-менеджера Сергія Старицького під час гулянки у власному будинку, в селі Чайки на Київщині. Трагедія сталася 21 лютого, а 25 березня пана Кожару за підозрою у вбивстві затримали.

    Свою версію подій жінка озвучила в недавньому інтерв’ю КП.ua: «Коли я зайшла на кухню, Сергій (Старицький – ред.) вже ходив з пістолетом в руці, Льоня (Кожара - ред.) в цей час був нагорі, в туалеті. Я злякалась. Кажу: Сергійку, додому пора, покладіть пістолет. А він щось невиразне бурмоче, розібрала тільки, що хоче вийти у двір, влаштувати салют. Я кажу, який салют, що люди скажуть. Пістолет же бойовий. Стала до нього обличчям, щоб він мене зрозумів. Навіть не знаю, розумів – не розумів. Я намагалася забрати пістолет, я не виривала його, я тиснула Сергію на руку. Я до себе, а він на себе. Я другою рукою... Він слабшає, падає і постріл. Я пістолет руками не чіпала».

    «Главком» поспілкувався з Мариною Козерод. Жінка розповіла, як будучи крихітним дівчатком, ставила на місце найбільших забіяк у школі, як починала боксерську кар’єру поряд із братами Кличками, поділилася історією кохання і тонкощами стосунків з паном Кожарою і пояснила, чому не впадає у відчай у нинішній гнітючій ситуації.

    Марино, оскільки спілкуємося по телефону, не можу не запитати, де ви зараз знаходитеся.

    У нашому будинку, разом із мамою Льоні. Вона до нас нещодавно приїхала.

    Ваше зізнання якось вплинуло на слідство? В недавньому інтерв’ю «Главкому» Олексій Носов (партнер юридичної компанії «Міллер», представник інтересів родини Старицького) стверджує, що про свою причетність ви згадали лише через 33 дні після трагедії.

    Це трохи не так, бо те саме я говорила разом із Леонідом Олександровичем і 9, і 16 березня. Дати запам’ятала, бо це були понеділки. Ніхто нас ні в прокуратурі, ні у поліції, спершу в Боярці, потім у Києво-Святошинському районі не чув. Тільки 25 березня, коли чоловіка зупинили на дорозі, щоб зачитати рішення про затримання, з третьої спроби мені вдалося заяву подати. Через два дні я повторила свої слова на суді. Ще раз сказала про те, що сталося, вчора у слідчого. До того впродовж місяця після загибелі Сергія ми сиділи вдома і нас ніхто не сіпав. Ми не проходили навіть як свідки. Думаю, відповідним органам не важко підняти документи і переконатися, що ми хотіли дати свідчення. Однак вони нікого не цікавили.

    Скільки років ви разом із Леонідом Олександровичем?

    З 2015-го. До того три роки переписувалися в «Фейсбуку». Там і познайомилися.

    Виходить, зійшлися невдовзі після Революції Гідності, коли пан Кожара вже не був міністром.

    Так, у непрості для нього часи. Хоча, зізнаюся, майже весь час нашої переписки я не знала, що Льоня займає таку високу посаду. Навіть не пам’ятаю, як додалася в друзі. Вочевидь через друзів друзів. Я тоді в основному мешкала за кордоном. Леонід писав мені, що він депутат трьох скликань, міністр. Але мене це не вражало. Якось пропускала повз вуха. Я ж дівчинка – не дивилася на посади, а на людину. Леонід радив знайти його у «Вікіпедії», потім відправляв посилання. Тричі! І я кожен раз не читала. Ще думала: якої він високої про себе думки, що я про нього маю читати. То чоловік має за жінкою бігати, а не навпаки.

    Ви тоді ще виходили на ринг?

    Вже закінчувала кар’єру? Останній бій провела в 2014-му. Паралельно в ці роки працювала міжнародним агентом, менеджером у професійному боксі. Спершу жила у Лондоні, а потім у столиці Вельсу Кардіффі.

    Чому пішли з боксу?

    У 2014-му взяла на любительському рингу два золота, срібло і бронзу і вирішила, що досить. Вчасно отямилася. Якщо чесно, це все ж не жіночий вид спорту.

    Щоб усвідомити це, вартувало два десятки років виступати?

    Я у шкільні роки була дуже активною, емоційною дівчинкою. Та ще й тато колись займався вільною боротьбою. Боксом почала займатися, коли мені було 15 років, у 1993-му. До того ходила на секції гімнастики, бігу, стрибків у воду. Але побачила по телевізору тхеквондо і вирішила, що маю навчитися битися, щоб захистити себе у бійці.

    Була потреба?

    Ні, виключно тому, що непосидюча.

    У вас і комплекція не бійцівська.

    161 сантиметр зросту, зовсім худенька. Не підходжу під стереотип, що боксом займаються некрасиві дівчатка з побитими носами, правда?

    Красиві чи не красиві – питання смаку. Але побитих носів і розсічень уникати, мабуть, не виходило.

    Якраз виходило. Ви ж знаєте, що тренера з боксу може перемогти лише тренер зі стрільби чи бігу (сміється)? Мене підбили лише раз. Річ у тім, що у нашій секції було мало дівчаток і одного разу зі мною в спаринг поставили хлопця з Вірменії. Оскільки на тренування ми працювали без шоломів, я вдягнула на голову хусточку, щоб сховати волосся. Під час спарингу в мене трохи потік ніс. Опонент почав вибачатися. Чомусь вирішив, що я – хлопчик. Коли ж розпустила волосся, він зовсім зніяковів. У шоці був, говорив, чому не попередила, він би легше бив.  

    А вам хлопців бити доводилося?

    Ні, але комічні історії траплялися. Я тренувалася в клубі ЦСКА в Києві, разом із братами Кличками. Ще перед тим, як вони переїхали в німецький Гамбург і розпочали професійну кар’єру. Вони для мене не були кумирами ні тоді, ні зараз. Хлопці як хлопці, хороші люди. А тоді якраз виграла чемпіонат Європи серед любителів і пішла у професіонали. Не так за грішми, як за титулами, бо походжу не те що б з багатої, але й не з бідної сім’ї. Так ось, на профі-рингу мені довелося боксувати з дівчинкою, яка насправді була хлопчиком, котрий зробив операцію зі зміни статі. Коли дізналася про це незадовго до бою, трохи знітилася. «Марішо, хочеш – відмовляйся, але грошей у такому разі не отримаєш», - порадив мені тоді Віталик Кличко.

    Вирішила битися. За тиждень до того на чемпіонаті Європи заробила під оком невеличкий синячок, між іншим, перший у кар’єрі. А тут у третьому раунді пропустила серію ударів і мій менеджер вирішив викинути рушника. Я не зрозуміла і хоч тоді ще англійською спілкувалася погано, пару ласкавих слів йому висказала. Гроші отримала, але була засмучена, що бій зупинили достроково. То було в 2000 році. Цікаво, що з тією дівчинкою, яка була хлопчиком, ми зараз товаришуємо. Просто людина хороша.


    Марина Козерод yf dslgjxbyre

    У школі хлопці не боялися однокласниці, яка займається боксом?

    То у них треба запитати (сміється). В мене проблем у спілкуванні з протилежною статтю не було ніколи. Пригадую, до нас у школу прийшов хлопчик. Юра, він був грозою всіх шкіл, де навчався. «Тепер, Марішко, тобі капець», - попереджали мене. Так цей хлопчик потів ходив у шкільну їдальню, купував мені пиріжки за свої гроші та ще й решту мені ж віддавав.

    На світлинах з дитинства виглядаю мило: з довгим волоссям, у спідничці але з подертими, замащеними зеленкою колінками. Назвіть моє прізвище директорові школи з ухилом на англійську мову на Сирці у Києві – мабуть, ще тепер при згадці здригнеться. В нашому класі не лише я одна такою була. Якось ми засунули в каналізаційний люк завуча. А макулатури здавали більше всіх. В обкладеному картонками згори і знизу пакунку вирізували дзюру і ховали туди цеглину. Важке виходило.    

    Повернемося однак до історії вашого кохання. Коли ви врешті зайшли у «Вікіпедію» й почитали, з ким маєте справу, не зупинилися огляду на різницю у віці?

    Бачила, що 15 років. Але що тут такого? Є ж зворотні приклади. Як у тому анекдоті про Аллу Пугачову. Ту запитує журналістка: «Алло Борисівно, у вас такий гарний, молодий чоловік. Як би мені такого знайти?» «А вам скільки років?» - перепитує Пугачова. «28». «Не хвилюйтеся, ваш чоловік ще не народився».

    Нині такі часи, що різниця у віці вже не має дивувати. Іноді хочеться комусь сказати: «Ой, яка красива у вас донька!» А потім виявляється, що то дружина чи коханка.

    Мене взагалі завжди приваблювали чоловіки, які старші за мене. Вони врівноваженіші, вихованіші, начитаніші, спокійні, грамотні. Перепрошую, але мені здається, що молодь окрім сексу не на що не здатна.

    Але старші чоловіки, як правило, з сім’ями.

    Льонечка мені відразу сказав, що він жонатий, що в нього дитина. Чесно кажучи, я й не думала попервах, що в нас можуть бути якісь стосунки. Вважала, що то дружня переписка. Він мені смайлики присилав, я йому. Розповідали одне одному історії. А через три роки я погодилася на побачення.

    У Києві?

    Так. Ми зустрілися біля палацу «Україна», після того пішли в ресторан «Тарас» у парку Шевченка. Але сподобався мені Льонечка тільки з другого побачення. На першому почала усвідомлювати, який у нього статус, що він одружений. «Що він від мене хоче?» - думала. То було 18 березня, а 19-го я вилітала у Британію. Що хоче – пояснили подружки.

    Леонід Олександрович вражав вас дорогими подарунками?

    Я до них байдужа. В одну мить подружки натякнули про щось Льонечці, то він почав мене ледь не засипати презентами. Дарував як правило ювелірні вироби. А мене золото не вражає. Тому пояснила, що то зайві витрати. Частіше отримувала квіти, парфуми.

    З попередньою дружиною та дитиною чоловіка спілкуєтеся?

    Я – ні. Одного разу кликала батьків на якесь свято і сказала українською (Марина спілкується російською – «Главком»): «Там буде вся дружина». Я мала на увазі всю сім’ю, а батько згострив: «Що, і колишня жінка теж?»

    Льонечка з колишньою жінкою переписується, але бачиться нечасто. Навіть сварю його іноді, що варто зустрічатися частіше. В моєму розумінні, добрі людські стосунки підтримувати варто, навіть якщо не вдалося разом зжитися. Тим паче, у них прекрасний син, дуже розумний хлопець, сам усього досяг, хоча Леонід йому міг би й допомогти. Закінчив два університети у нас, вивчив кілька мов.

    А ви спільних дітей не планували?

    Планували, але не так, щоб ставити собі за мету. Постійно то в роз’їздах, то робота. Професійно не займалися. Я жартую, що тренуємося над цією справою.

    Після затримання з чоловіком спілкувалися?

    Бачилася одного разу. Їжджу щодня, бо привожу їсти. Можна возити все, крім молочного. Взагалі у Льонечки була виразка шлунку, тому з вибором їжі треба бути уважним. Хотіла купити азійську їжу, яку чоловік любить. Але мама наполягла, що готуватиме сама, домашнє.

    Адвокат розмовляє наживо через день, а я бачити Льонечку не можу. Мені дали довідку, що дозволена одна зустріч. У зв’язку з пандемією коронавірусу ще й вона відкладається. Думаю, найближчого понеділка чоловіка привезуть додому, для слідчого експерименту. Наскільки я розумію, свідчення не співпадають. З того, що знаю я, експертиза показала, що сліди пострілів є тільки на моєму одязі і на Леонідовому. Але нам адвокат пояснив, що схоже може бути, коли заходиш з вулиці чи з іншої кімнати, в якій накурено. Запах обов’язково приліпиться до одягу й волосся. Те саме й тут: вбігаєш у кімнату і потрапляєш у хмаринку від пострілу. Порохові гази осідають. За словами нашого юриста, цей доказ – лише опосередкований. Ні в мене, ні в чоловіка немає слідів ні на руках, ні на нігтях, ні на обличчі, ні на шиї.

    На пістолеті знайшли відбитки Сергія і Леоніда. Леоніда – то зрозуміло, адже зброя його. На затворі, запобіжнику і курку – відбитки Сергія. Версія, що зброю могли вкласти у руки після смерті, нереальна, бо, як сказали на суді, неживе тіло слідів не залишить.


    Марина та Леонід з друзями на відпочинку
    Марина та Леонід з друзями на відпочинку

    На умови ув’язнення чоловік не жаліється?

    Здивована, але все доволі цивілізовано: в камері зроблений євроремонт, телевізор, холодильник, гаряча вода, душ, туалет. Спочатку Льонечка сидів з одним чоловіком, тепер залишився один. Наразі Леоніда утримують у Вишгороді. Мали начебто переводити в Лук’янівське СІЗО, але через коронавірус залишили.

    Ви спілкуєтеся з родиною Сергія Старицького?

    Ми хотіли піти на похорон. Але коли нас викликали в поліцію вперше – не для офіційних свідчень, а просто розповісти, як що відбулося, – Льонечку опитували 11 годин. Після того ми ще пішли до лікарні здавати кров. Зі мною того дня поліцейські порозмовляти не встигли. То було 25 лютого. Поки чоловіка опитували, я знайшла в інтернеті Сергієву доньку Катю. Представилася їй, написала співчуття і запитала, де буде похорон. Відповіді не було. А потім на суді інша сторона сказала, що з нашого боку то був тиск. Мене то здивувало, бо жодних кривих думок не мала. Потім хотіла поговорити з Катею в суді, але вона відвернулася. Що ж я зроблю?

    Марино, вас лякає ризик бути ув’язненою?

    Ні. Ми здивовані, що під варту взяли Леоніда. Бо дані експертизи не проти чоловіка. До того ж є мої свідчення. Проте Льонечку не лише посадили на 60 діб, так ще й суму застави визначили фантастичну. Навіть не пригадую, щоб десь траплялася схожа. Розумію, що в когось виникають асоціації, що, мовляв, міністр при Януковичі, має великі гроші. Але якби ви подивилися, як ми живемо, то здивувалися б. Не хочу ні на кого говорити поганого, але ми всі бачили хороми Пшонки. Наші на цьому тлі – повна протилежність. Для нас 14 мільйонів гривень застави – сума непідйомна.

    Іван Вербицький, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ