У Вижниці з'явився музей легендарного ансамблю «Смерічка»: чим він особливий (фото)
У будинку культури зберігся кабінет Левка Дутковського, де він проводив репетиції
Вони грали на електроінструментах, котрі змайстрували самі, стали першим біґ-біт гуртом в Україні, у 60-х, на теренах ворожого до всього західного Радянського Союзу, виконували твори Елвіса Преслі, «Бітлз», «Роллінґ стоунз», Луї Армстронґа, Адріано Челентано, Тома Джонса, Карела Готта. До маленької гірської Вижниці, щоб послухати їх, приїздила молодь із Чернівців та довколишніх містечок. Усе це – про легендарний естрадний вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», солістами якого були Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, а пісні писав Володимир Івасюк.
Між тим, у рідній Вижниці, де народився гурт, про його славну історію донедавна майже нічого не нагадувало. Окрім непримітної таблички на місцевому домі культури. На ній – два фото та лаконічний напис: «У цьому будинку в 1966 році було створено ВІА «Смерічка» під керівництвом Левка Дутківського». Все. Змінити ситуацію вирішила Інна Колотило. А сприяла цьому пандемія коронавірусу.
«Я народилася у Вижниці, але останніми роками живу і працюю у Києві, зараз менеджер освітніх проєктів у громадській організації. Та коли через Covid-19 почався карантин, багато часу проводила вдома. Із друзями ми ходили в гори, співали хіти «Смерічки» та Назарія Яремчука. Тоді зрозуміла, що тут майже нічого не нагадує про цей культовий колектив, це здалося дуже несправедливим. Декотрі учасники ансамблю і досі мешкають у Вижниці, наприклад, вокалістка Мирослава Єжеленко, бек-вокалістки Зоя Маслова, Анна Буриленко, музикант, а нині відомий композитор Олександр Бродовінський. Мені здається, що доки ще люди, причетні до цієї історії, живі, треба зберігати пам'ять про неї», – пояснила Інна Колотило.
У будинку культури зберігся кабінет Левка Дутковського, де він проводив репетиції, прослуховування, займався із вокалістами. Його і вирішили перетворити на кімнату-музей ВІА «Смерічки».
Допомогла у цьому ініціатива Чернівецької обласної державної адміністрації. 2021 року тут започаткували Буковинський культурний фонд, у котрий заклали 6 мільйонів гривень. Гроші обіцяли виділити всім, хто запропонує оригінальну мистецьку ідею. Тож Інна написала проєкт, який став одним із переможців фонду, та отримала кошти на реалізацію свого задуму.
Кімнату намагалися наповнити речами того часу. Це фотографії, афіші, вінілові платівки, посуд, сукні та сердак, у яких виступали солісти. У кутку, як це було за часів Дутковського, розташували піаніно.
Чотири вікна цієї кімнати часто світилися до пізньої ночі – тут відбувалися репетиції, генерувалися нові творчі ідеї.
«Назарій Яремчук на 30-річчя Левка Дутковського написав вірш, у якому назвав їх «вікнами творчості». Цю ідею у своєму проєкті я хотіла б зберегти», – каже Інна Колотило.
На урочистості з нагоди відкриття кімнати-музею завітала Мирослава Єжеленко, котра була солісткою ансамблю на піку його слави – у 1972-1973 роках. Саме вона їздила із колективом до Москви на програму «Алло, ми шукаємо таланти» та «Пісня року».
«Радісно було сюди приходити, бо тут були друзі, однодумці, ми творили нові пісні. Хоча доводилося відпрошуватися з роботи, не досипали», – пригадує Мирослава Єжеленко.
Жінка розповідає, у той час працювала вчителькою німецької мови у селі поблизу Вижниці. О третій годині, після уроків, за нею приїздив автобус і відвозив на репетиції. Із четвертої дня аж до півночі була на сцені. Потім – короткий сон у готелі , знову дорога і уроки. До них готувалася просто на колесах – плани-конспекти писала у автобусі. І так щодня протягом двох місяців, аж до поїздки на «Пісню року».
«Завідувачем районного відділу освіти у той час був чоловік на прізвище Ангельський, дуже строгий. Я відпросилася у директорки школи, щоб поїхати на конкурс талантів. Вона мене відпустила. Повернулися переможцями, були дуже радісними, натхненними. Аж тут мене викликає Ангельський і дає, так би мовити, чортів: «Ви що собі дозволяєте, як це так, поїхати у Москву, залишити учнів. Ви що думаєте, будете як Єдіта П’єха чи як Майя Кристалінська? Я би зняв штанці і тако прутиком», – видав освітянин. І такі моменти були», – сміється колишня солістка.
Мирослава Єжеленко пригадує, що той період був для неї, мов казка, однак вона все ж обрала тихе сімейне життя та вчителювання. Нині ж у щемні моменти молодості її повернула кімната-музей.
«Це було творче місце, і я хочу, щоб воно таким і залишилося. Насправді у нашому місті Вижниця немає просторів для молоді, ніде збиратися. Тож тут мають відбуватися кінопокази, поетичні читання, вечори. Є у кімнаті також апаратура, фортепіано, можна проводити репетиції», – ділиться планами Інна Колотило.
Крім того, менеджерка проєкту має на меті створити аудіогід, мурал, присвячений «Смерічці», організувати музичний фестиваль.
«Можливо, у майбутньому відкриємо якусь звукозаписувальну студію. Тому що тут насправді багато талановитих людей, але немає жодних умов для розвитку», – розповідає Інна Колотило.
Тож відкриття кімнати-музею – лише початок, запевняють ініціатори. Вікна творчості «Смерічки» не повинні згаснути.
Надія Карбунар для «Главкома»
Коментарі — 0