рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Семен Глузман: Порятунок тяжкохворих треба починати не з марихуани

    інтерв'ю
    • Наталія Сокирчук
    • Розсилка
    Голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман - Семен Глузман: Порятунок тяжкохворих треба починати не з марихуани
    Голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман
    фото: pravda.com.ua

    Психлікарні приховують випадки захворювання на коронавірус?

    У низці матеріалів «Главком» піднімав проблему, з якою несподівано стикнулись українці через спалах коронавірусу. Хворі не на Covid-19 не можуть отримати адекватного планового лікування на стаціонарі. З допомогою для пацієнтів, які страждають від психічних розладів, ситуація також непроста. За словами голови Асоціації психіатрів України Семена Глузмана, проблеми галузі, які роками не вирішувалися, в умова пандемії лише загострилися. Це особливо небезпечно в умовах ізоляції, в яку потрапили наші громадяни в цьому році. Багато людей втратили роботу або ж панічно бояться захворіти. А це підґрунтя для розвитку депресії, тривожних розладів та тяги до алкоголю.

    В інтерв’ю «Главкому» Семен Глузман розповів, куди йти людям, яким погано, як лікують хворих на коронавірус у стадії загострення психічного розладу, чи тестують пацієнтів психлікарень на Covid-19, а також чи потрібна цим людям марихуана у медичних цілях.

    Під час нашої попередньої розмови у кінці березня ви казали, що з 1 квітня у сфері психіатричного лікування настане катастрофа. Її причиною мав стати початок другого етапу медреформи, що передбачає нову схему фінансування медзакладів. Чи збувся ваш тривожний прогноз?

    Так. Поступово катастрофа настає – це ж не одномоментне явище. Головні лікарі скорочують кількість місць на стаціонарах, фінансування скоротилося. Все відбувається, як і планувала екскерівниця Міністерства охорони здоров’я Уляна Супрун.

    Як відбувається лікування у психіатричних лікарнях в умовах спалаху коронавірусної хвороби?

    Катастрофічно, однак не Covid-19 причина цьому, а реформа. Супрун думала лише про гроші, а не про людей.

    Так, скорочувати кількість ліжок на стаціонарі потрібно було давно, і ми з колегами робили аналіз і розрахунки: скорочення мало б бути дуже поступовим. Крім того, потрібно було паралельно створити заклади, приміщення, де б могли проживати психічно нездорові люди, яким не місце на стаціонарі, але які потребують певного нагляду чи від них давно відмовилися сім’ї. А нині ж, в умовах різкого скорочення стаціонарних місць, таким людям нема куди іти. За ідеєю Супрун, такими людьми мали опікуватися сімейні лікарі. Але ж послухайте, нашим терапевтам тільки вчора сказали про те, що вони відтепер сімейні лікарі. Про ліки у сфері психіатрії вони не обізнані.

    Є ще одна проблема: за задумом Супрун, для отримання від НСЗУ (Національна служба здоров’я) дозволу на продовження роботи лікарняні заклади повинні мати вартісне обладнання. Це справді потрібна річ, але до того ж, потрібно мати медперсонал, який вміє працювати із таким обладнанням. Де ці знання візьмуться у психіатра з райцентру? Чи туди поїде працювати якийсь висококваліфікований спеціаліст чи випускник столичного Національного медичного Університету Богомольця за зарплату у кілька тисяч гривень? Зауважу: в НСЗУ, яка встановлює правила гри, керівництво отримує зарплату понад 100 тис. грн. Серед них немає лікарів.

    Якщо у людини на стадії загострення психіатричної хвороби почали виявлятися симптоми коронавірусної хвороби, яким має бути процес її лікування?

    Людина лишається у психіатричній лікарні. У великих таких закладах – скажімо, лікарні ім. Павлова – є інфекційні відділення.

    Цих пацієнтів систематично тестують?

    Я не можу сказати щодо кожної лікарні, але в основному випадки захворювання на коронавірус приховують. Можливо, у Києві тестування і відбувається, але у провінціях ніхто нікого не тестує.

    Ще хотів би сказати, що Асоціація психіатрів отримує гуманітарну допомогу від Європи – посилки з термометрами, масками, щитками. Щодня наші співробітники розсилають ці посилки по інтернатах, психіатричних лікарнях. Хочу нагадати, що Асоціація – це громадська організація, ми гроші за це не отримуємо. Тим не менш, цим всім займаємось саме ми, а не МОЗ.


    Семен Глузман (фото: vezha.ua)
    Семен Глузман (фото: vezha.ua)

    У Києві та Харкові були випадки самогубства хворих на Covid-19. Аналогічні історіє зафіксовані в Росії. Як ви це пояснюєте?

    Встановити причину таких вчинків неможливо. Коли людина помирає від фізичної хвороби, розтин може показати причину. У цьому випадку встановити причину, яка штовхнула на суїцид, пост-фактум не вдасться.

    Так, можна припустити вплив вірусу на психіку, але ж такі самогубства – одиночні випадки, хворих значно більше ніж тих, хто наклав на себе руки з діагностований Covid-19. Інакше були б десятки таких випадків.

    Можна припустити, що люди накладали на себе руки через жахливі умови, в яких їх лікували. Але ж який головний лікар у цьому зізнається?

    Так, у пресі звучить, що за час пандемії коронавірусної інфекції збільшилась кількість випадків депресій та алкоголізму. Але ж в Україні ніхто нічого не аналізує. Малограмотні чинуші з МОЗ – це не вчені, вони можуть хіба що просумувати якісь цифри.

    За вашими спостереженнями, чи зросла кількість звернень людей до психіатрів через депресії, тривожність?

    Річ у тім, що зараз, завдяки реформі Супрун, є рознарядка про зменшення кількості пацієнтів на стаціонарному лікуванні. У приймальних покоях не поспішають оформлювати пацієнта у палату. І є чимало випадків, коли хворий перебуває у гострому стані і потребує допомоги, а класти на стаціонар відмовляються.

    І куди піти людині, якій погано, якій тривожно? У нас закриваються психосоматичні кабінети,  амбулаторного лікування як такого практично немає. Піти у лікарню ім. Павлова людина не зможе: боїться, а раптом хтось із знайомих побачить? У районних диспансерах практично не лишилось лікарів: хтось знаходить роботу у приватних центрах, хтось іде торгувати на базар. Але ж навіть здорові люди потребують, щоб їм видавали довідки – для дозволу на зброю, наприклад. Цим же має хтось займатися.

    Однією з «фішок» команди Зеленського, і під час виборів, і в «п’яти питаннях» від президента стала тема легалізації марихуани в медичних цілях. Наскільки це актуально для людей із психіатричними розладами і як ви взагалі до ставитеся до такої ідеї?

    Я переконаний, що це питання так гучно звучало на виборах не з міркувань полегшити біль онкохворим, а з зовсім іншою метою: привабити молодь. Так, марихуана і її похідні використовуються у психіатрії. Наприклад, трапляється, що пацієнти з епілепсією, яка важко піддаються лікуванню, добре сприймають таку терапію. Але врахуйте: ми живемо у країні, де не усі протиепілептичні препарати можна легко придбати в аптеці. То навіщо починати з марихуани, якщо можна почати із того, щоб зробити ці препарати більш доступними?

    До слова, для полегшення болі у онкохворих є препарати, той же морфін. Однак тут та сама історія: їх важко отримати, це препарати суворого обліку. Якщо лікар хоче їх комусь виписати, то під рецептом має бути не лише його підпис, а й підпис начмеда. А потім до лікарні може прийти поліція чи СБУ і запитати в цього лікаря, кому і для чого такий препарат виписувався. То для чого лікарю потрібні такі складнощі?

    У провінції ситуація ускладнюється тим, що аптеку, де є у наявності такий препарат, знайти дуже важко. Навіть із рецептом від лікаря потрібно кудись їхати і десь шукати. Розумієте, робота системи спрямована не на полегшення страждань хворого, і починати треба з цього, а не з марихуани.

    Наталія Сокирчук, «Главком»


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies