«Навчання лише українською». У мережі порівнюють, якою була освіта за часів німецької та російської окупації

Відома дослідниця історії, літредактор Запорізької регіональної дирекції Національної суспільної телерадіокомпанії України Ганна Черкаська на своїй сторінці у Facebook згадала факти становлення окупаційної влади Німеччини в України. Так, 12 cічня 1942 року Рейхскомісар України Ерік Кох видав директиву всім генерал - і гебітс-комісарам про умови відкриття початкових шкіл. Навчанням охоплювалися діти віком до 11 років. На доказ лояльності німецької окупаційної влади Черкаська наводить приклад газети «Нове Запоріжжя», яка друкувала графік підвезення автобусом дітей до школи і до дитячої бібліотеки. Цього графіку дотримувалися залізно. Бо якщо дитина не відвідувала заняття, її батьків карали, відправляючи на біржу праці. Окрім того, навчання відбувалося українською мовою, вводилася заборона на використання радянських підручників, посібників, шкільних програм. Школу дозволялося відкрити при дотриманні певних умов, зокрема: наявність палива, відсутність небезпеки поширення інфекційних захворювань (дітям робили щеплення проти віспи), наявність достатньої кількості благонадійних учительських сил, відсутність потреби використання шкільних будинків для інших необхідних цілей. Більше того, у Запоріжжі було відкрито українські церкви, театр, газети і платні бібліотеки (для дорослих).

Оприлюднення цих історичних фактів викликало жваву дискусію у Facebook. Дописувачка Зоряна Маринович згадує свого батька, який за часів німецької окупації пішов до школи, яку окупаційна влада забезпечувала безплатним харчуванням. «Ще на початку 90-х я робила невеличке дослідження про Львів під час німецької окупації. То скажу вам, що в той час періодичних видань виходило в тричі більше ніж за Союзу і початках незалежності разом узяті. Та ж ситуація і з театрами, кінотеатрами та іншими публічними місцями», - розповідає Маринович.

Дописувач Володимир Кунітський-Оболонський згадує харківський театр під час Другої світової: «У харківському театрі Гмиря співав під час окупації. А зараз під час російсько-української війни тусовки на Хресті теж не припиняються 24 години.... Життя не зупиняється».

Проте будь-яка окупація все одно залишається окупацією, зазначає читач і блогер Михайло Іолін: «Тільки за німців у Львові були заклади, яки поділялись на «для німців» і для усіх решта. Так само і з театрально-культурними заходами. Наприклад, на афішах театру Заньковецької можна було прочитити , що вистава nur für die Deutsche (лише для німців)». Користувачка Facebook Галина Лисун згадує розповіді актриси з Кропивницького (колишнього Кіровограда) про те, що артисти ставили вистави українською мовою, зокрема «Наталку Полтавку» і виступали перед німцями. «Це було і у румунській зоні окупації (Трансністрії), - згадують брати Капранови. - Тільки мовою навчання була румунська. Старі люди у Очакові і досі рахують румунською», - додають письменники. Між тим користувачка соцмереж Світлана Скрипник-Дмитричук каже, що українською за румунів заборонялося навіть говорити! «Карали на місці! Старі люди кажуть, що всі, хто в совіцькому пашпорті писалися як румуни, румунами насправді ніколи не були!», - пише вона.

Нинішня російська окупація на тлі розповідей користувачів соцмереж виглядає не кращою. Навесні буде чотири роки, як російські війська захопили Крим. За часів української влади на півострові і без Росії була проблема з викладанням і вивченням української, оскільки працювали лише вісім шкіл з державною мовою і 15 шкіл з кримськотатарською мовою викладання. З анексією Криму Росією і без того неприхильна до української мови ситуація погіршилася. Станом на 1 вересня 2016-го року, за інформацією підконтрольного Росії так званого Міністерства освіти, науки й молоді Криму, на півострові залишилася тільки одна школа з українською мовою викладання. Майже 13% дітей вивчають українську факультативно, а це 6,7% від усіх учнів. Окупаційна влада позбавила дітей вивчати українську в межах обов’язкової шкільної програми. Це попри те, що самі ж окупанти визнали українську однією з трьох державних мов «Республіки Крим». 

Михайло Глуховський, «Главком»