Дорога страху і смерті: журналістка розповіла, як тікала з Херсона

Редакторці херсонської газети «Гривня» Анні Москалюк довелося разом із родиною тікати з рідного міста після двох місяців окупації. Про те, як російські окупанти «вигнали» її з Херсона, Анна розповіла журналістам НСЖУ.

Москалюк поділилася спогадами про перший день повномасштабного вторгнення, про запеклий спротив мешканців Херсона окупантам. «Люди виходили, щоб не пускати в місто нікого з важкою технікою, але окупантам було все одно. Я думала, що вони зайдуть, а потім за день-два все скінчиться, – ділиться роздумами журналістка. – Але не тільки за два дні, а й за два тижні нічого не закінчилося. Я дуже боялася настання ночі. Тоді ми бачили в новинах, що вони заходять в деякі приватні будинки, в квартири, забирають і вбивають людей».

Але і це не було найстрашнішим. Одного дня Анна гуляла разом з сином на дитячому майданчику. І саме поряд із ним несподівано зупинився танк із літерою Z. Із люка виліз військовий і прискіпливо подивився на сина Анни. «І окупант запитав дитину: «Ты хочешь пострелять?». Це було дуже страшно. Я забрала дитину, і більше ми не виходили з двору», – розповіла тремтячим голосом медійниця, згадуючи цей епізод.

Десь за два місяці перебування в окупації стало вкрай нестерпним. Мало не щотижня родина журналістки то спаковувала, то розпаковувала речі. Зрештою Анна сказала: «Або ми виїжджаємо всі, або не виїжджає ніхто…». За дві години зібралися і виїхали з дому. Порожні вулиці міста. Розстріляні машини цивільних. Обгоріла техніка окупантів. Ці страшні картинки закарбувалися в пам’яті жінки назавжди.

«Цю дорогу неможливо забути, пам’ятатиму її скільки житиму. Дорога страху, смерті й невідомості. Коли ми виїхали на центральні дороги міста, побачили розбиті машини. Просто перед нами на центральній вулиці міста була розстріляна машина з людьми, які намагалися виїхати трохи раніше, ніж закінчиться комендантська година», – описувала початок евакуації Анна.

Блокпости на виїзді з Херсона вдалося швидко проскочити. Рашисти майже нічого не перевіряли. Та що ближче родина Анни під’їжджала до лінії розмежування, то прискіпливішими ставали загарбники. «На деяких блокпостах вони були дуже смішні, тому що не були схожі на вояків, а на інших були «кадирівці» – ці були дуже страшні і «до зубів» екіпіровані, в них було все захищене: голова, обличчя, руки, ноги, спина, живіт… Коли майже доїжджали до Баштанки (це був шостий чи сьомий блокпост), то там окупанти були вдягнуті в старі спортивні костюми, старі кросівки і рукавички для садівництва (я так розумію, що вони все це в місцевих жителів забрали). Вони були з автоматами…» – розповіла журналістка

Проїхавши сіру зону, вона нарешті побачила блакитно-жовтий прапор і наших військових. У Анни на очах з’явилися сльози від щастя. «Вони (українські військові – ред.) по кущах стояли й показували, щоб ми проїжджали швидше. Там далі був блокпост. Ми зупинилися. Я вийшла з машини і обійняла того хлопця. Я прекрасно розуміла, що ці люди мене захищають, вони нічого поганого ні мені, ні моїм дітям не зроблять», – каже Анна.

Загалом журналістці з родиною довелося проїхати сім блокпостів.

Нині Анна з сім’єю мешкає в Калуші. Доглядає за сином, якому незабаром виповниться три роки, а чоловік працює. За новинами з Херсона, звісно, стежить дуже уважно і наступного літа планує повернутись на свою батьківщину.