Напади у Києві та Луцьку: як журналісти можуть стати поплічниками злочинців

У понеділок, 3 серпня, 32-річний зловмисник утримував заручницю у відділенні банку в центрі Києва, погрожуючи підірвати бомбу. Головною вимогою чоловіка була присутність журналістів, які мали би поширити його заяву. Зрештою, бійці спецпідрозділу «Альфа» затримали нападника під час «інтерв'ю" журналістам, один з яких виявився співробітником СБУ. Правоохоронець прибув на місце подій разом зі знімальними групами національних телеканалів ZIK і «1+1». «Це не спецоперація. А дискредитація журналістської професії і ризик, що під час майбутніх інцидентів зловмисники можуть свідомо цілити по працівниках ЗМІ», - розкритикував прийом спецслужби із «фейковими» журналістами голова Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко, слова якого наводить сайт НСЖУ. За словами Томіленка, для прикриття спецоперації правоохоронці використовували посвідчення «національного ЗМІ».

Повторення Луцька?

Це вже не перший випадок, коли українські правоохоронні відомства видають себе за журналістів, аби вступити у перемовини з нападниками або допомогти їх знешкодити. Під час захоплення у заручники пасажирів автобуса у Луцьку 21 липня зловмисник також вимагав уваги ЗМІ, а правоохоронці відправили до терориста свого співробітника, якого видали за журналіста.

Нападник у Києві, так само як раніше і захоплювач автобуса у Луцьку, крім зустрічі з журналістами, жодних умов не висував. Однак у другому випадку, крім «фейкового» журналіста, всередину приміщення із заручниками допустили і справжніх журналістів з телекамерами. На щастя, в обох випадках нападників було затримано, а заручники не постраждали. Утім, після цих інцидентів залишається багато запитань, і стосуються вони не лише роботи поліції. 

Чи варто брати інтерв'ю у нападників?

У Німеччині ще далекого 1993 року було підписано меморандум про принципи роботи представників ЗМІ і поліції в умовах антитерористичних заходів, зокрема у випадку утримання заручників. Підписали документ Рада з питань преси - орган журналістського самоврядування, який опікується питаннями професійної етики - та земельні міністри внутрішніх справ. З одного боку, поліція зобов'язується максимально відкрито інформувати ЗМІ про ситуацію. З іншого боку, журналісти зобов'язалися «не давати злочинцям можливостей для публічної самопрезентації», аби «не ставати інструментами для злочинців». Така позиція журналістів випливає з ухваленого незадовго до того Кодексу преси, що містить низку етичних принципів, на які орієнтуються німецькі журналісти. «Інтерв'ю зі злочинцями під час вчинення злочинів неприпустимі», - зазначено у кодексі. Крім того, у документі зафіксовано, що журналісти не вдаються до ролі посередників між злочинцями і поліцією.

Необхідність таких положень у Кодексі преси стала очевидною після захоплення заручників у німецькому містечку Ґладбек 1988 року. У Німеччині тоді розгорілася дискусія про журналістів, які стають інструментами вчинення злочину і заважають роботі поліції. Злочинці тоді протягом кількох днів тримали заручників, пересуваючись з місця на місце і постійно даючи інтерв'ю численним журналістам. «Ми не хочемо, аби журналісти у Німеччині ставали інструментами вчинення злочинів», - наголосила у розмові з DW речниця Німецької ради преси Соня Фолькманн-Шлук (Sonja Volkmann-Schluck).

Що можна показувати, а що ні?

Отже, інтерв'ю зі злочинцями у Німеччині, орієнтуючись на Кодекс преси, як правило, ніхто не веде. Однак дедалі більше видань йдуть далі, констатує Фолькманн-Шлук, і взагалі відмовляються показувати фото нападників, називати імена або навіть розповідати деталі про мотиви та вимоги. У Раді преси повну відмову від показу фото не підтримують, однак, приміром, радять утриматися від показу у ЗМІ селфі злочинців як елементів «підігравання їхньому самопіару».

Привернути суспільну увагу зазвичай дуже важливо для нападників. І дедалі частіше вони самі транслюють свої злочини у соцмережах. Здебільшого німецькі видання дотримуються бойкоту злочинців і не використовують викладені ними відео. Коли німецький теблоїд Bild на своїй сторінці в інтернеті виклав фрагменти відео теракту у новозеландському Крайстчерчі, відтворюючи його драматургію, включно з фрагментом, як терорист заряджає зброю, Рада преси виступила з доганою на адресу Bild за порушення етичних стандартів. Це, тим не менше, не завадило таблоїду так само викласти у себе на сайті фрагменти відео нападу в німецькому місті Галле кількома місяцями пізніше.

Тим часом німецьке суспільство стає дедалі критичнішим до того, що варто показувати у випадку нападу, зокрема теракту, масового вбивства або утримання заручників. Дедалі більше ЗМІ відмовляються навіть показувати обличчя злочинців, закриваючи його пікселями. Тим не менше, у Раді преси вважають, що журналісти все ж мають розповідати про те, ким були злочинці і якою була мотивація злочинів, не стаючи при цьому їхнім рупором. «Суспільство має виправданий інтерес дізнатися бекграунд, який підштовхнув людину до злочину. За цим можуть ховатися, наприклад, соціальні проблеми. Однак у кожному випадку треба зважувати обставини окремо», - каже Соня Фолькманн-Шлук. Етичні норми, за її словами, не є сталою величиною і можуть змінюватися, так само як змінюється суспільство. Однак головний принцип у висвітленні терактів і злочинів з утриманням заручників залишається незмінним: не підігравати злочинцям і не робити їм додатковий піар.