Недобрі справи з добривами. Що буде з урожаєм-2022?

За даними Мінагрополітики, на сьогодні сільськогосподарські підприємства України забезпечені мінеральними добривами для весняно-літніх польових робіт у середньому на 22% від заявленого обсягу, що становить 909 тис. тонн у перерахунку на поживні речовини. У «звичайних» тоннах це втричі більше, тобто 2,7 млн. добрив.

Наскільки насправді ця ситуація критична, поки що рано судити. Але вже зараз можна констатувати, що навіть якщо всі заявки будуть виконані на 100%, аграрії під час весняної посівної-2022 отримають добрив менше на 13%, ніж рік тому – тоді заявки становили 1,04 млн. тонн у перерахунку на поживні речовини.

Причина скорочення попиту – значне зростання вартості вітчизняних мінеральних добрив, яке викликане, у свою чергу, різким подорожчанням природного газу.

Докладніше про ситуацію, що склалася, «Главкому» розповів Олексій Голубов, президент Союзу хіміків України, до якого входять усі вітчизняні підприємства-виробники міндобрив.

Олексій Голубов на пальцях пояснює, чому Україна може залишитись без врожаю (фото: glavcom.ua)

«Міненерго просто «відморозилося»

Ви нещодавно розповідали «Главкому», що наприкінці минулого року на нараді в Мінагрополітики Спілка хіміків запропонувала уряду дати в борг 750 млн кубів газу для того, щоб заводи могли сформувати запас добрив до початку посівної. Чим закінчилася ця історія?

Було підготовлено відповідний меморандум: про те, що нам дають на січень-березень зазначений обсяг газу. До червня ми пообіцяли його віддати – за всіма прогнозами на той час вартість газу має знизитися до позначки $500-700 за тис. кубів. Меморандум підписали Мінагрополітики, великі аграрні холдинги. Ну і ми, звичайно. Залишалася лише згода Міненерго. Але вони роздумували.

А в січні відбулася друга нарада на цю тему. Так, Міненерго взагалі, як то кажуть, «відморозилося»: мовляв, який меморандум, ми його в очі не бачили? Одним словом, не підписали. Ось, власне, і все.

Які ціни зараз на добрива?

За весь час своєї роботи я не пригадую таких високих цін. Нині аміак коштує $1010 за тонну, а рік тому було близько $300. Карбамід зараз – $740-760, рік тому – $220-250. Одним словом, все подорожчало вдвічі-втричі.

За нинішньої ситуації з газом добрива навряд чи подешевшають. Як ви вважаєте, чого чекають аграрії?

Поки Мінагрополітики турбується і б'є на сполох через можливий зрив поставок добрив під весняну посівну (на нарадах аграрний міністр Роман Лещенко неодноразово перепитував – «ви забезпечите країну добривами, яка буде ціна?»), на складах наших хімічних підприємств зібралося більше 150 тис. тонн добрив. Але аграрії не поспішають їх купувати. Мабуть, розраховують, що кукурудза подорожчає, вони її продадуть за вигіднішими цінами, і тоді вже куплять добрива.

Але так можна чекати-чекати і не дочекатися. У структурі витрат за виробництво пшениці мінеральні добрива займають 35-40%. Якщо буде їхня нестача, обсяги виробництва зернових в Україні цього року природно скоротяться. І що далі? Зернотрейдери пов'язані з експортними контрактами. Щоб їх не зривати і платити неустойку, вони восени продаватимуть все, що є, і виникне загроза для продовольчої безпеки України.

«Ситуація зараз досить критична»

Одеський припортовий завод простоює вже майже пів року (фото з відкритих джерел)

Аграрії вичікують, а що коїться в самій хімічній галузі, як діють виробники мінеральних добрив?

З вересня 2021 року через падіння конкурентоспроможності продукції простоює Одеський припортовий завод. У листопаді з тієї ж причини зупинилося найбільше підприємство на сході країни – «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот». Щоправда, у грудні це підприємство почало виробляти аміачну селітру (найбільш затребуваний у аграріїв країни продукт) на привізному аміаку.

Але якщо з перебоями працюватимуть і решта підприємств, є ризик, що на весняну посівну аграрії можуть отримати в середньому лише третину необхідної кількості добрив.

Скільки нині в Україні підприємств, які виробляють хімічні добрива?

Найзатребуваніші мінеральні добрива, не лише в Україні, а й у всьому світі – азотні. Головні з них – селітра, карбамід та карбамідно-аміачна суміш. У нашій країні азотні мінеральні добрива нині виробляють п'ять підприємств: «Рівнеазот», «Азот» (Черкаси), «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот», «ДніпроАзот» (Кам'янське) та Одеський припортовий завод.

Є ще один завод, «Концерн Стирол». Одне з найбільших підприємств у світі з виробництва мінеральних добрив (засноване ще 1933 року, 1% світового виробництва). Але воно зараз знаходиться на окупованій території у Горлівці.

Найбільше українське підприємство з виробництва добрив «Концерн Стирол» було захоплено Росією (фото: rbc.ru)

Ще два заводи виробляють фосфорні добрива – «Сумихімпром» та «Дніпровський завод мінеральних добрив» (Кам'янське). Знову ж таки, в окупованому Криму, в Армянську, залишилося таке велике хімічне підприємство, зокрема з виробництва фосфорних добрив, як «Кримський титан».

Скільки хімічних добрив виготовляється зараз в Україні?

У 2021 році всіма підприємствами галузі було вироблено близько 5,6 млн тонн азотних добрив, і до 400 тис. – фосфорних. Разом – близько 6 млн тонн. Для порівняння – наприкінці 90-х вироблялося до 7,5 млн тонн азотних і близько 600 тис. тонн фосфорних добрив. Тобто за 20 років виробництво скоротилось на 2 млн тонн.

А які нині внутрішні потреби у мінеральних добривах?

До 4,5-4,8 млн тонн на рік. В принципі, ми здатні самостійно задовольнити попит на добрива, раніше ми ще близько 1,5 млн тонн експортували, основні покупці – Румунія, Угорщина, Болгарія, Італія та Аргентина. Але зараз про який експорт може йтися? Ми неконкурентоспроможні за ціною. Про що можна говорити, якщо в сусідній Білорусі природний газ за $125 за тисячу кубометрів, а в Росії нижче $80?

Якою є ситуація з імпортом добрив?

Коротко – погана. Якщо у жовтні – листопаді були досить значні поставки з Росії (тільки азотних добрив по 140 тис. тонн кожен місяць), то з грудня там було прийнято урядову ухвалу обмежити експорт добрив до 31 травня. Білорусь, як правило, також забороняє імпорт добрив у період посівної – дбають про свої[ аграріїd. З огляду на те, що українські підприємства працюють із перебоями, ситуація зараз досить критична.

«Хто гратиме в такі ігри з державою?»

Скільки природного газу споживають нині підприємства галузі?

Наприкінці 90-х, коли всі підприємства вітчизняної галузі з виробництва мінеральних добрив ще працювали на повну потужність, вони споживали близько 8,3 млрд кубометрів природного газу на рік. А минулого року було спожито 1,93 млрд кубів.

З чим пов'язане таке різке падіння споживання газу більш ніж у чотири рази? Скорочення виробництва?

Не тільки. Тут віддати належне, що підприємства з виробництва мінеральних добрив з 90-х провели великі роботи з реконструкції та модернізації виробництва. У результаті було значно знижено витратний коефіцієнт природного газу на тонну аміаку. Якщо 1991 року він становив 1640 кубометрів, то 2020 року – близько 1100. Тобто витрата газу (а він у собівартості аміаку становить 90%) для технологічних потреб знизився на третину.

До речі, завдяки модернізації, ми тепер і поточний ремонт робимо рідше. Раніше він був щорічним, а зараз, коли виробництво забезпечене апаратурою контролю над станом агрегатів, ми дивимося – всі параметри нормальні, не варто зупинятися. І ремонт тепер раз на два-три роки.

Чи існують якісь піки споживання газу по місяцях?

Якщо раніше підприємства працювали цілий рік досить рівно, то зараз є дві хвилі, під весняну та осінню посівні: навесні – 70% від загального обсягу споживання газу, та восени – 30%. А травні-липні, якщо необхідно, йдемо в ремонти, все одно збуту немає. До речі, підприємства з виробництва фосфорних добрив газу споживають значно менше – він там використовується тільки як енергоносій, а не технологічна сировина.

На весняну посівну припадає 70% добрив, які використовуються в Україні (фото: uga.ua)

Чи можливе у вас у принципі створення якихось стратегічних запасів природного газу при підприємствах? Якщо так – наскільки може вистачити?

Створити власні сховища неможливо, можна лише зробити запас на існуючих сховищах, купивши певну кількість газу. Але у нас в цьому є сумний досвід. У 2015 році хімзаводи купили 500 млн кубометрів газу. Цього, наприклад, Одеському припортовому заводу вистачило б на 10 місяців роботи, черкаському «Азоту» – на сім.

Але використати встигли лише 50 млн кубів – решту газу було заарештовано за позовом МВС. Усі судові інстанції ще 2017 року ухвалили – газ повернути, але вже минуло п'ять років, а віз, як кажуть, і нині там. Хто ж тепер гратиме в такі ігри з державою?

«Ми можемо стати найбільшим експортером»

З огляду на проблеми із природним газом, чи передбачається перехід галузі на альтернативні джерела енергії – біометан, наприклад?

Біогаз, біометан – не підходить. Це треба будувати спеціальні заводи, причому там, де є відповідна сировина, відходи сільськогосподарського виробництва. Видобувати біогаз на очисних спорудах? Там малі обсяги, їх треба акумулювати, очищати… Я бачу вихід лише у розвитку в Україні відновлюваної енергетики, за допомогою якої можна буде виробляти зелений водень, а потім із нього – екологічно чистий аміак.

Німеччина, яка в Європі є лідером у розвитку водневої економіки, дуже розраховує, що Україна зіграє одну з провідних ролей у постачанні зеленого водню до Європи. Українські бізнесмени вже розробили низку проектів, що дозволяють щорічно генерувати близько 200 ГВт зеленої електроенергії, та виробляти щорічно близько 9 млн тонн водню, що еквівалентно 23 млрд кубометрів природного газу.

Скільки екологічно чистого аміаку можна зробити з такої кількості зеленого водню?

Близько 90 млн тонн. Це з лишком перекриває всі наші потреби у сировині. Навіть не те що з лишком – на два порядки. Аміак, аміачні добрива можна буде експортувати.

Проекти, звичайно, цікаві, але звідки візьмуться на них гроші?

Німеччина передбачає лише Україні виділити близько 70 млрд євро на створення водневої інфраструктури. Я таких інвестицій не пам'ятаю за всю історію України! І за допомогою цих коштів можна реалізувати багато цікавих проектів.

Ось як приклад – одна з готових передпроєктних розробок: на Каховському водосховищі може бути створена система поновлюваних джерел енергії, 20% – вітряні електростанції, 80% – сонячні батареї. Зелена електроенергія подається на електролізери, водню, що отримується, може вистачити на виробництво 400 тис. тонн аміаку на рік. Вартість цього проекту – близько 4,5 млрд євро.

Справа за малим. Уряду необхідно провести конкурси на найефективніші проєкти та підписати відповідні договори з Німеччиною. Але нічого не відбувається. Адже створення ланцюжка «зелена електроенергія – водень – аміак – добрива» може організувати близько 300 тис. нових робочих місць. І ще близько 1 млн робочих місць у суміжних галузях – сільське господарство, транспорт, переробна промисловість.

Андрій Кузьмін, «Главком»