Мирослав Попович: Відкриття російських шкіл в Києві - феномен часів Брежнєва

Днями стало відомо, що міністр освіти Дмитро Табачник звернувся з листом до глави Київської міської державної адміністрації, в якому попросив Олександра Попова відкрити в Києві нову гімназію з російською мовою викладання. Аргументує міністр своє проханя тим, що на лівому березі столиці склалася «найскладніша» ситуація з російською мовою навчання, а по всьому місту всього 7 російських шкіл, 12 змішаних, а решта 491 – українські.

Не так давно в пресі з’являлась інформація, що в багатьох київських школах керівництво та представники влади рекомендували батькам писати заяви на відкриття російських класів та «проявляти ініціативу знизу» для переходу деяких навчальних закладів на російську. Та й ухвалений мовний закон зможе стимулювати швидке переведення українських шкіл на російську мову викладання. Про це, до речі, сьогодні розмовлятиме Віктор Янукович з «представниками української інтелігенції» в себе на дачі в Криму.

Про загрозу повзучої русифікації української освіти та небезпеки мовного закону «Главкому» розповів доктор філософських наук, академік Національної академії наук та автор відомого наукового дослідження «Нарис з історії культури України» Мирослав Попович.

Мирославе Володимировичу, міністр освіти Дмитро Табачник звернувся до столичної влади з проханням відкрити на лівому березі Києва гімназію «Київська Русь» з поглибленого вивчення російської мови та слов’янських культур. Для вас як вченого, філософа та культуролога, ця ініціатива – технічні речі в освіті чи ознаки більш глибинного процесу?

Звичайно, що це далеко не технічне питання. Відкриття шкіл – українських чи російських, це завжди політичні проблеми, а відкриття російських шкіл - це своєрідний «природний» феномен Києва та всієї України ще з часів Брежнєва. Ніхто ж насильницьки не впроваджував російські школи, але їх чомусь одразу тоді стало дуже багато, а щоб потрапити до української школи треба було добиратися на тролейбусах чи автобусах півгодини. Російська ж з’являлась ось тут, одразу під боком. Цей процес наростає як снігова куля. Ініціатива Табачника з російською гімназією – це перший сигнал того, що буде зі школами і скоро почнеться. Як всі школи робляться російськими ми вже бачили в радянські часи, ми це вже проходили.

Безумовно, за таких умов підтримки та допомоги вимагають україномовні школи. Цю підтримку можна надавати й російським школам. Адже в них вчать геометрію та тригонометрію російською мовою, їм треба допомагати розуміти українську термінологію. Це реальна проблема.

Чи є проблемою те, що в Києві тільки 7 російських шкіл, а ще 12 – двомовні?

Як не крути, це буде проблемою. Є досить певне число киян, які хочуть вчити своїх дітей російською мовою. Це проблема для держави Україна, це питання попиту на український театр, книжки та культуру. Силовим чи адміністративним способом такі речі не вирішуються. Давно треба було починати велику роботу зі створення якісного продукту українською мовою, проте ніхто цим не займається. Навпаки, це стало предметом політичної гри.

Можливо, в 90-х роках перестарались з українізацією російськомовних шкіл?

Треба мати багато статистичних даних, щоб конкретно говорити. Але зараз в мене онука піде в 10 клас, я знову пережив середню школу, можу дивитися на ситуацію очима учнів. Можу вас запевнити, що в київських школах є десятки і сотні нагальних проблем і без мовного питання. Саме ті проблеми дуже актуальні, і саме вони мають цікавити керівництво, а не тільки українська чи російська мови викладання.

Можна багато говорити, чи так звана «українізація» справила вплив на рівень педагогічного викладання. Чи інші чинники були вирішальними. Цим аспектом ніхто не займався і не цікавився, просто вибудовують навколо школи політичні комбінації.

Ви зараз на відпочинку в Криму, і саме сьогодні до Президента Януковича їде делегація «представників культури» спілкуватися щодо мовного закону. Як оціните такий виїзд інтелігенції на дачу глави держави?

Зустріч Президента з інтелігенцією перед тим, як він має підписати цей закон, була б природнім явищем. Але це треба не з якимось десятком активних громадян обговорювати, а з фахівцями. Нинішня зустріч буде скоріше політичною демонстрацією, не знаю, чи воно дасть конкретний результат для розв’язання проблеми.

Вас не запрошували на зустріч, ви ж також не остання людина в цій сфері?

Мене не запрошували. Хоча я висловлювався з цього приводу публічно, не можу сказати, що мені закрили рота чи щось подібне. Ось цей мовний закон в короткостроковій перспективі зафіксує сьогоднішню реальність існування російської мови в Україні. Я в Криму в одному місці відпочиваю вже більше десяти років. Мої сусіди кримчаки як говорили російською, так і будуть, як вони всі довідки, документи і справи в міліції, судах, міській раді робили російською, так і будуть.

Проте проблема не в цьому. Коли російська стане фактично другою державною мовою на великій території південного сходу, то це буде значити, що українська тут стане «міноритарною». Якщо говорити в термінах Європейської мовної хартії. Українська потребуватиме там захисту, так як всі інші. Це значить – українські дитячі садочки, середня школа й багато інших речей, що потребуватиме багато коштів і сил. Цього робити ніхто не буде, тому в перспективі буде назрівати важкий етнічний конфлікт на мовному ґрунті. Про цю небезпеку треба думати вже сьогодні.