Академік Сергій Комісаренко: Нашому уряду поради вчених не потрібні

Національна академія наук України, провідна установа однієї з найпотужніших країн світу, тепер скоріше схожа на пам’ятник радянській епосі. Середній вік наукових співробітників НАНУ 54 роки, але і ця цифра може когось ввести в оману. Бо насправді одна частина колективу – дуже молоді люди, які лише прийшли в науку і надовго тут рідно залишаються, а інша – літні академіки.

Аби зрозуміти реальний стан справ, варто згадати один промовистий факт. Попередній президент НАН Бориса Патон перебував на посаді до самої смерті, а пішов з життя він у 102 роки. На зміну прийшов Анатолій Загородній. Новому президенту – 70, і він був наймолодший з претендентів на виборах нового керівника.

Рік тому життя поставило перед нашими науковцями дуже нагальне завдання. Країна і світ гостро потребували вакцини проти коронавірусу. І наші вчені взялись за цю справу, проте українського препарату досі нема. Чому так сталось, у першій частині інтерв’ю «Главкому» розповів директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України Сергій Комісаренко. Відомий вчений закидає владі байдужість до вітчизняної науки і вперте небажання помічати розробки, які уже є. «Серед нинішніх народних депутатів немає жодного справжнього науковця!» – обурюється Комісаренко. Він пригадує парламент перших скликань, в яких були представлені знані вчені.

У другій частині інтерв’ю авторитетний академік ділиться міркуваннями про причини занепаду вітчизняної науки, називає провідних науковців, які вже виїхали закордон, і перераховує ключові досягнення, які є, але якими не цікавиться влада.

Пів року тому відбулися вибори президента Національної академії наук. Ви подавали свою кандидатуру, але програли. Як поясните програш?

Я сказав би, що я не програв, а не виграв. Не програв у тому сенсі, що я залишився поки що на всіх своїх посадах, які я обіймав. Це по-перше. А по-друге, вважаю, що не програв тому, що ми обрали на посаду президента дуже достойну кандидатуру. Я високо ціную академіка Анатолія Загороднього, який став нашим президентом. НАН зробила правильний вибір.

Він – фізик, належав до першої секції (є три секції: математико-природничо-медична, історико-філософська і філологічна). У першій секції більшість членів НАН, можливо, його краще знали, він був декілька років головним вченим секретарем і віце-президентом НАН, тобто взаймав вищу посаду в НАН, ніж я. До того ж досить велику роль відіграло те, що в декількох публікаціях було написано, що Борис Євгенович Патон, коли вирішив минулого року не обиратися на новий термін, рекомендував обрати саме Анатолія Загороднього. Думаю, це певною мірою відіграло також велику роль з огляду на той авторитет, який мав Патон в нашій академії.

Нещодавно також відбулися вибори президента Національної академії медичних наук (НАМН), відбулися зміни у президії. Яких змін чекати?

Дійсно, вибори відбулися і був обраний той самий президент, який і раніше керував, – академік Віталій Цимбалюк, відомий український нейрохірург, вчений, організатор науки. Наскільки я знаю, зміни у президії відбулися мінімальні. Віце-президентом було обрано Василя Лазоришиниця, академіка НАМН, який є директором Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова.

Завдання перед НАМН стоять ті ж самі, які були до того, — максимально розвивати медичну науку, створювати основу для використання досягнень медичних наук на благо нашої медицини. А ми з вами є свідками безпрецендентного бурхливого розвитку біологічних наук, зокрема медикобіологічних. Тобто наук про життя, які закладають основи для сучасної медицини — персоналізованої, цифрової, яка буде працювати вже не просто за якимись ознаками захворювання, а за точним розумінням, яке захворювання має людина. Можна зараз визначити геном людини. Інформація, яка закладена в кожній клітині людини говорить про те, як буде розвиватися організм, яка чутливість в нього до ліків, яка схильність до різних захворювань. Це що стосується медицини. Досягнення біологічних наук закладають зараз основу для сучасної медицини. В усьому світі це зараз бачать. Думаю, що побачать і в Україні. Бо чого приховувати, в Україні медицина є дуже відсталою.

Якими дослідженнями займається Інститут біохімії, який ви очолюєте, зараз?

Дослідженнями біохімії взагалі і потім біохімії, адаптованої до різних тканин чи до різних органів. Наприклад, у нас є відділ біохімії м’язів. Він найбільше займається біохімічними процесами, які відбуваються в гладеньких м’язах і не тільки. У нас є відділ біохімії нервової системи, тобто нейрохімії. Засновник нашого інституту, академік Палладін, вважався одним із засновників науки нейрохімії. У нас є відділ біохімії ліпідів. Називаючи відділи я одразу бачу дослідження, які вони проводять і які мене дуже цікавлять. Наприклад, при створенні вакцини вона має бути у щось упакована. От фірми Moderna i Pfizer, одні з найбільш відомих розробників вакцин, які використовують матричну РНК упаковують її в капсулу з ліпідів. Молекули ліпідів є вкрай цікавими і важливими, вони біологічно активні. Самі ліпіди можуть бути імуногенними, можуть викликати імуновідповідь, вони можуть мати різний біологічний ефект, вони можуть підсилювати імуновідповідь, можуть її послаблювати...

Ваш інститут розробляє подібні оболонки?

Я попросив зараз цей відділ дуже ретельно подумати про те, які ліпіди ми могли би використовувати. Наприклад, ми чуємо про побічні ефекти при введенні вакцини. А вони можуть бути через ліпідну оболонку вакцини.

У нас також є відділ, який займається системою зсідання (згортання) крові, відділ структури і функції протеїнів. Цей відділ колись був лідером в Радянському Союзі. СРСР уже нема, а цей відділ напевно є лідером не тільки в Україні. Публікації учених друкуються у багатьох провідних журналах за кордоном. Цей відділ займається зокрема, вивченням механізму тромбоутворень. Тромби є причиною інсультів і інфарктів, вони можуть бути причиною тромбозів наприклад, легень, тромбозів кінцівок. У нас є відділ, який займається антитромбоутворенням, фібринолізом — це відділ хімії і біохімії ферментів. Відділ, який я очолюю, називається відділом молекулярної імунології. Ми займаємося різними аспектами фундаментальної імунології, але й прикладними. У цьому відділі був створений, наприклад, діагностикум проти дифтерії, проти туберкульозу, проти загрози тромбоутворення в співдружності з відділом Структури і функції протеїнів (білків). Лабораторію імунології клітинних рецепторів відділу молекулярної імунології очолює Марина Скок, одна з небагатьох жінок-академіків НАН, а їх всього шість у нас. Так от, в цій лабораторії були зроблені фактично два відкриття. Вони відкрили певний тип рецепторів на лімфоцитах, на B-лімфоцитах, а потім ввідкрили і цей тип рецепторів на субклітинних частинках, такі мітохондрії і вкрай важливих для функціонування клітини, пов’язаної і з смертю клітини, і з її життям, і з її енергозабезпеченням. А зараз вони знайшли певну кореляцію між певними нейродегенеративними захворюваннями, наприклад, захворюваннями Альцгеймера. Тобто роботи проводяться, попри те, що наші інститути практично не отримують сучасного устаткування. А як можна проводити сучасні дослідження без сучасного устаткування.

Сергій Комісаренко: Кошти нам потрібні на зарплату, на реагенти, на устаткування, на експериментальних тварин, тобто на нашу експериментальну роботу

«Наші винаходи не затребувані ані МОЗ, ані фармкомпаніями»

Які ключові досягнення Інституту за 20 років вашого керівництва?

Вищенаведені приклади – топові. У нашому відділі молекулярної імунології були відкриті два явища, які були невідомі, а тепер описані в дуже відомих журналах, визнані в усьому світі. Є ще в нас сучасні цікаві дані, які поки не опубліковані, про які я поки не хочу казати. Думаю, що вони стануть якщо не повною сенсацією, то точно новиною в науковому світі.

Ми досліджуємо етапи формування тромбу, як відбувається полімеризація, наприклад, фібрину. Фібриноген – це протеїн, який є протеїновою основою тромбу. І вивчаючи молекулярні механізми в полімеризації фібрину ми вивчаємо молекулярні механізми тромбоутворення. Створений метод, який говорить про загрозу тромбоутворення.

Та є більш важливий аспект, можливо, для вас цікавіший, — ці фундаментальні досягнення, винаходи, які є вкрай важливим для нашої медицини, залишаються не затребуваними. Адже немає зацікавленості ані від МОЗ, ані від фармацевтичних компаній для випуску ліків, діагностикумів.

Чому Міністерство не зацікавлене? Як змінити ситуацію?

Тому, що в нас в країні відсутня інноваційна політика. Ми не підтримуємо власну науку, вона фактично не фінансується. Наші фармацевтичні компанії всі приватизовані. Вони хочуть отримувати прибуток якомога більший і швидше. Відповідно, шукають шляхи для цього. У 90-ті, у 2000-ні роки купували за кордоном, в тій же Індії чи Китаї, субстрати. Розфасовували ці ліки, продавали і отримували прибуток. Вони не орієнтувалися на створення власних ліків. Головну роль повинне грати Міністерство, воно повинно виступати соціальним замовником.

Особисто я є автором діагностикуму, який був створений 1991 році проти D-димеру (D-димер – це білковий фрагмент, продукт розпаду фібрину, який присутній при згортанні крові). Ми пропонували його МОЗ, після перевірки в інституті імені Амосова, інституті імені Шалімова, Інституті ім. Стражеска, Інституті ендокринології і обміну речовин, який носить ім’я мого батька. Результати були дуже обнадійливі, дуже добрі, є рецензії, що вони є вкрай важливими. Але МОЗ це виявилося нецікавим тоді.

Натомість зараз, коли маємо епідемію коронавірусного захворювання, виявляється, що ми (Україна) купуємо діагностикум проти D-димеру за кордоном. Третина від ускладнень, які виникають під час коронавірусного захворювання стаються через активацію системи зсідання крові. А тромбоутворення може призводити до летальних випадків. Виходить так, що наша діагностика була створена 30 років тому, але нашій країні не потрібна.

Чи інформуєте про це керівництво держави зараз? Хто і що вам на це відповідає?

Мені дуже шкода, але я не маю доступу до керівництва нашої країни. Я це роблю на рівні своєму як академік, секретар відділення біохімії, фізіології, молекулярної біології академії. Ми пропагуємо через Міністерство діагностикум (препарати, які використовуються у діагностичних цілях) проти загрози тромбоутворення. Також є технологія, яка була створена в нас у 90-ті для боротьби з гемофілією…

Якщо до вас керівництво держави не дослухається, розробки учених не цікаві, для чого тоді НАН сьогодні? Яка роль Академії?

Роль НАН прописана в законі про наукову і науково-технічну діяльність. НАН є головною науковою установою нашої країни. Вона, між іншим, реалізується не тільки у створенні нових знань, а і в тому, що НАН є головним експертним органом нашої країни. Але нашому уряду, і цьому, і минулому, і позаминулому, наші стратегічні дослідження, наші поради як головного експертного органу нікому не потрібні, їх ніхто не слухає. Це відбувається тому, що розвиток нашої інноваційної політики йде зовсім іншими шляхами, пов’язаними з приватизацією державної власності чи з фінансовими потоками, які ніяким чином не стосуються НАН. Фінансування НАН абсолютно мізерне, але навіть те, що ми робимо, виявляється не потрібним. Якби всі розробки інституту, де я працюю 55 років, були впроваджені, то ми б, напевне, забезпечили нашу діяльність власним бюджетом майже повністю.

От у мене на полиці в моєму кабінеті директора інституту, де ми проводимо наради, стоять ліки, більшість з них не випускаються. Між іншим, вітамін D, який зараз є майже панацеєю при розвитку коронавірусної інфекції, був зроблений в Інституті біохімії. За нашою технологією у Київському вітамінному заводі відбувалося виробництво.

Яким є бюджетне фінансування вашого інституту і на що вистачає цих коштів?

Коштів вистачає на зарплату, яка для вчених зараз мізерною. Зарплата наукового співробітника повинна бути вдвічі більша, ніж середня по промисловості у відповідному регіоні. А вона у нас менша, ніж середня. Плюс фінансування науки і НАН взагалі має бути на рівні 1,7% ВВП, це дуже мало як і у відсотках, так і в абсолютних цифрах.

Кошти нам потрібні на зарплату, на реагенти, на устаткування, на експериментальних тварин, тобто на нашу експериментальну роботу. Наші інститути, відділення зокрема, якими я керую, вони всі експериментальні, вони не теоретичні, їм потрібні кошти на проведення роботи. І звичайно, на підтримання інфраструктури: світло, тепло, інші витрати. Бюджет нашого інституту — приблизно 35 млн грн. Якщо підрахувати, як вони використовуються, то зрештою нам ледь-ледь вистачає для зарплати і на інфраструктуру, навіть частину комунальних витрат ми платимо за рахунок додаткових коштів. Що таке додаткові кошти — це кошти, які заробляє сам інститут, як правило, за рахунок своєї інноваційної діяльності. Зрештою, нам все-таки вдається трошки пробивати собі додаткові кошти. Наприклад, у нас є препарат «Медихронал», який ми випускаємо у фармоб’єднанні «Дарниця» вже багато років, він був зроблений колективом під керівництвом академіка Максима Гулого, дуже відомого вченого, який, на жаль, пішов з життя. І ми кожен рік отримуємо за рахунок роялті з цього винаходу майже 2 млн грн. Зараз у нас ще один препарат «Метовітан» є, вкрай важливий, він фактично є препаратом, що ремонтує нашу печінку, та й не тільки печінку, а і інші органи. Ми багато років займалися його впровадженням, зараз він випускається в Умані на одному з підприємств. Ми вже отримали перше роялті за цей препарат, але поки що це незначна сума для Інституту, біля 150 тис. грн.

Ще один винахід, яким я дуже гордий тому, що є його головним автором. У 2014 році, коли почалися військові дії на Сході України і багато людей гинули від кровотеч, ми зробили кровоспинні пов’язки, які дуже швидко, практично миттєво припиняють кровотечу. Це специфічна пов’язка, яка припиняє кровотечу. Ми порівнювали дію цього засобу з дією подібних засобів, які зроблені в США, у Британії. Наша пов’язка працює значно ефективніше.

Тоді (у 2014 році) українських розробок ще не було. Був кровоспинний препарат Celox. А ми через півтора року зробили значно кращий. І далі продовжуємо його клінічні випробування.

Військові і лікарі на ура сприйняли цю розробку і попросили більше. Але його ж масового виробництва немає, наша пов’язка існує тільки в лабораторних зразках. Дайте нам підприємство, яке випускатиме. Чи державне, чи приватне, але нікого це не цікавить. Навіть Міноборони, яке повинне було б бути зацікавленим, нам не дало жодної копійки. Тільки НАН відразу після цих подій 2014 року заснувала спеціальну програму: умовно, українська наука на благо обороноздатності нашої країни. Там були різні проєкти. Наприклад, створення нових засобів доставки зброї, снарядів, покращення якості броні, серед цих проєктів був і наш цей засіб, але потім медичну частину викинули з цієї програми, зрештою, припинилося фінансування… Якщо це не цікавитиме Україну, продамо закордон.

Є вже конкретні пропозиції з-за кордону про купівлю ваших розробок?

Грошей нам не пропонували, тому що вона (кровоспинна пов’язка) ще остаточно не перевірена, але величезний інтерес висловила КНР. Ми проводимо дослідження з Китаєм, нині з ними укладаємо договір про використання антитромботичних препаратів.

Сергій Комісаренко: Талановиті люди шукають місце, де вони можуть отримати достойну зарплату

«Вперше у бюджеті НАН з’явилася сума на житло для молодих вчених»

Поясніть, чому молодь не іде в науку? Де молоді вчені?

Ви абсолютно помиляєтеся. Можливо, молодь зараз переорієнтується на різні інші напрями розвитку науки, ніж вони були раніше. Раніше молодь цікавилася більше технікою, але науки про життя і досі викликають великий інтерес у молоді. У нас є інститути, в яких майже половина співробітників – молоді люди. Є такий вислів, що генії народжуються на периферії, а помирають в столицях, тобто у нас багато талановитої молоді не стільки з Києва, скільки з інших областей, з периферії. Вони приїжджають, вступають в аспірантуру, вчаться, захищають дисертації. Але що потім трапляється з цією людиною? На зарплату, яку ці дівчина чи хлопець отримують, прожити практично неможливо. А якщо ця людина ще й одружиться чи вийде заміж, скажімо, народиться дитина, хіба вона може забезпечити своє життя? І все одно у нас є молодь. Вперше у бюджеті НАН з’явилася сума 50-60 млн грн на житло для молодих вчених, це дуже великий позитив, але цього недостатньо.

Талановиті люди шукають місце, де вони можуть отримати достойну зарплату: фармацевтичні компанії, діагностичні лабораторії, різні міжнародні компанії, які працюють в Києві. Ідуть туди, де зарплати у 7-10 разів вищі, ніж в установах НАН. А ще талановитіші змагаються за гранти на продовження кар’єри за кордоном. Туди виїжджає велика кількість найталановитіших, якщо вони виграють конкурси. А вони, як правило, виграють.

У мене є приклад. Не буду називати імені дівчини, але я б дуже хотів, щоби вона залишилася і очолювала наукову групу у нашому інституті. Але вона відповіла, що хоче спробувати потрапити до аспірантури у Німеччині. Там було, здається, одне місце на 26 осіб. І вона виграла конкурс, залишилася в Німеччині, думаю, назавжди. І таких людей у нас багато. Багато моїх учнів працюють за кордоном і є дуже успішними, мають публікації в найкращих наукових журналах.

Із мого відділу приблизно десять молодих осіб за останні десь 5-6 років виїхали. Це люди, які найбільш ефективно працювали над створенням і вакцини, і тестів, і ліків...

Одним з показників рівня науки є публікації в журналах Lancet чи Nature. Скільки робіт наших вчених надрукували ці визнані у світі видання?

Один з цих співробітників, які поїхали з України, вже має дві публікації в Nature, тільки в різних: одна в Nature Methods, а інша, здається, в Nature Biotechnology. На жаль, у нас багато людей, які відриваються і потім не пам’ятають про свою альма-матер, деякі дуже добре пам’ятають. У США є Національний інститут алергії та інфекційних захворювань. Вони зробили вакцину Moderna. Директором цього інституту є Ентоні Фаучі, який був головним радником Дональда Трампа, а зараз Джо Байдена з питань коронавірусу. Раніше у він був головним фахівцем з координації по боротьбі зі СНІД. Так от в цьому інституті працюють двоє моїх учнів.

Назвіть ваших учнів, які отримали визнання у світі?

В Інституті алергії та інфекційних захворювань в США працює мій аспірант, учень Дмитро Лукінов. Андрій Кабернюк одружився, живе і працює у США. Олена Олійник, яка займалася одноланцюговими антитілами, рекомбінантами, тобто генно-інженерно створеними антитілами, зараз працює у Фінляндії.

«У семи інститутах невдовзі вибори. Претендентів на посаду директора знайти складно»

Які зараз зарплати у наших науковців, зокрема у вашому інституті?

Нині зарплата молодшого наукового співробітника на рівні 8 тис. грн на місяць. Правда, після написання дисертації йде збільшення. Я взагалі не отримую зарплату як директор інституту, тому що в нас не можна отримувати дві зарплати. Я отримую зарплату як член президії НАН. Зарплата директора інституту в НАН нещодавно ще становила приблизно 12 тис. грн, тобто вона суттєво не відрізняється від зарплати наукових співробітників… Якщо ти маєш певні досягнення, то твоя зарплата може збільшитися. Наприклад, якщо ти заслужений діяч науки України, додається певна надбавка, надаються надбавки за знання мови, за високі досягнення. Я завжди порівнюю із зарплатами, наприклад, водіїв таксі. Із водіями таксі нам складно змагатися, бо вони отримують, наскільки я знаю, 20-30 тис. грн в середньому за місяць. Борис Євгенович Патон завжди проводив в радянські часи порівняння з водіями тролейбуса. Водій тролейбуса отримував більшу зарплату, ніж старший науковий співробітник, кандидат наук в той час.

Якщо ви дозволите, то я б порівняв із зарплатою академіка Російської академії наук (РАН). У мене багато колег, друзів є академіками РАН, ми разом вчилися в аспірантурі. Між іншим, вони багато в чому допомагають нам, не звертаючи увагу на відносини між Україною і Росією. Як правило, ставлення до України, до українських вчених залишається дуже позитивним. Тим не менше, у них зарплата академіка 100 тис. рублів, зовсім нещодавно це було $1500 – $1600.

А якщо говорити про вашу зарплату?

Я отримую зарплату як член президії НАН, ще отримую половину зарплати як головний науковий співробітник, тому що я інтенсивно займаюсь науковою діяльністю. Я насправді інтенсивно працюю. Кожен день працюю на роботі з 9:30, з 10 години ранку до другої, до третьої години ночі (згідно із декларацією, поданою у 2020 році, річний дохід за основним місцем роботи становив 527 тис. грн, зарплата за сумісництвом становила 513 тис. грн – «Главком»)

Середні вік наукових співробітників НАНУ 54 роки, наймолодшому претенденту на президентство НАНУ перед виборами було 70 років. Чи не здається вам, що система НАНУ неефективна і потрібно створити альтернативу, яка була би привабливішою і для інвесторів, і для молоді?

Ви правильно називаєте хворобу, але ви неправильно називаєте причину хвороби і наслідки. Взагалі це загальна помилка для тих, хто критикує НАНУ. Однією з головних вад НАН, її недоліків, є відсутність ефективного середнього покоління, яке би могло замінити чи мене, чи Анатолія Загороднього і т.д. Вчених, яким зараз 40-50, під 60 років дуже-дуже мало. Більшість з них чи пішли в промисловість, чи пішли взагалі з науки, чи поїхали працювати за кордон. Це наша найбільша біда, це по-перше. По-друге, люди похилого віку у віці 75-80 років мають певні переваги перед людьми більш молодого віку. Не тільки за рахунок досвіду, не тільки за рахунок конкуренції, яку вони витримали у своєму житті, але навіть за особливостями розвитку розумової діяльності.

Чому ми втратили ефективне середнє покоління вчених?

Певною мірою, ситуація в науці є дзеркалом подій, які відбуваються в країні. В СРСР саме Академія наук об’єднувала у собі найкращі установи. Тоді це була фантастично конкурентна система. У науку йшли діти, які в школах вчилися найкраще. У багатьох випадках немає зміни директорів інститутів, завідувачів відділів, лабораторій. От у семи інститутах мають невдовзі обрати керівників. У нас складно знайти претендентів на посаду директора, крім одного інституту. Зокрема, вибори керівника відбуватимуться в Інституті фізіології імені Богомольця, Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Кавецького і Інституті проблем кріобіології та кріомедицини.

Михайло Глуховський, «Главком»