Білоруський опозиціонер Андрій Санніков: Лукашенко пообіцяв вам, що агресії з Білорусі не буде? Але Путін його не питатиме

Відносини між Києвом і Мінськом останні місяці помітно охололи. Приводом для цього низка інцидентів антиукраїнського характеру: викрадення у Білорусі і вивезення до Росії українця Павла Гриба, затримання і арешт в Мінську українського журналіста Павла Шаройка. Глава МЗС України Павло Клімкін назвав справу проти Шаройка, звинуваченого у шпигунстві, надуманою. Ця історія аж надто схожа затримання українського журналіста Романа Сущенка, якого Кремль також підозрює у шпигунстві і вже понад рік утримує у катівнях ФСБ. Різниця лише в тому, що з Білоруссю Україна не воює.

63-річний білоруський опозиціонер Андрій Санніков, який у 2010-му році був одним із кандидатів у президенти (за офіційними даними посів третє місце, поступившись Лукашенку і Некляєву) вважає, що у таких обставинах Україна мала б підтримувати демократичні сили у Білорусі. У травні 2011 року Саннікова було засуджено до п’яти років колонії суворого режиму за організацію масових заворушень у день президентських виборів 19 грудня 2010-го року. Але після прохання про помилування, рішенням Олександра Лукашенка опозиціонер вийшов на волю. Нині Санніков проживає у Великобританії і є закордонним представником громадського руху «Білоруський національний конгрес».

Білоруський опозиціонер Андрій Санніков

Олександр Лукашенко хоче здатися миротворцем у конфлікті між Україною і Росією. Ця його миротворчість – міф?

Згадайте, як все це починалося. Місце ж (для перемовин у Мінську) обрав Путін. Так, Захід в якийсь момент був вдячний за те, що таке місце з’явилося, адже навіть з цим були складнощі. Але сьогодні немає ніяких посередницьких послуг з боку Білорусі, є чисто технічне обслуговування. Може, це і на краще. Білорусь, по-суті, у цих процесах (перемовинах щодо Донбасу) участі не бере. Та й Захід вже до самого Мінського формату переговорів скептично ставиться. Чому, думаєте, з’явився спецпредставник від США (представник Держдепартаменту США в справах України Курт Волкер – «Главком»). Сподіваюся, що після вирішення політичної кризи у Німеччині ця країна більш рішуче включиться у процес. Нормандський формат, думаю, більш перспективний. Але Мінськ важливий для вирішення гуманітарних питань.

Ці переговори можуть «переїхати» до іншої країни?

Боюся, що ні. Якщо це станеться, Путін одразу влаштовуватиме провокації. Цей формат вигідний саме Путіну, це його дітище.

Для чого Лукашенку потрібен арешт журналіста Павла Шаройка, загадкове затримання і вивезення до РФ Павла Гриба? Навіщо це напруження з Україною зараз?

Це натура в Лукашенка така. Він таким чином сподівається продати лояльність Путіну. Принаймні на це сподівається.

Але ж виборів ніяких на горизонті немає…

У Білорусі погана економічна ситуація, не дають грошей. А зараз він показує: мовляв, я ж недружній акт щодо України здійснив. З Грибом інша ситуація. Ця підлість була вчинена нишком, а затримання журналіста Шаройка – це хамство стосовно Порошенка. Знаєте, якщо президенти домовляються, Порошенко і Лукашенко, то в будь-якого випадку ніколи не виноситься на публіку це затримання. А тут він по-хамськи підставив президента України.

Які наслідки можуть бути у цього інциденту?

Боюся, що сумні для Шаройка.

Його може спіткати доля Романа Сущенка, якого Росія тримає вже другий рік, обвинувачуючи у шпигунстві?

Цілком можливо.

Що може допомогти звільненню Павла Шаройка?

Невизнання Україною ніяких фактів, про які говоритиме Білорусь. Тому що зізнання, отриманні в КДБ без присутності адвоката, це не зізнання. Іншими словами, потрібно  захищати свого громадянина: вимагати видачі, екстрадиції. «Якщо він винен – ми розберемося». Тобто слід діяти так, як американці в подібних випадках. Вони не залишають людей на самоті з проблемою. Потрібно постійно публічно піднімати це питання. Я не знаю, чому приховувався факт арешту (напочатку), чому посольство мовчало. Розумієте, не можна з цими негідниками грати у їхні ігри. Всі, хто намагається домовитися з Лукашенком, програють.

У вересні відбулися спільні білорусько-російські військові навчання, які викликали великий резонанс. Але ж і раніше проводилися військові навчання між цими країнами, та про них так багато не говорили. Президент Лукашенко пообіцяв, що з території Білорусі агресії щодо України ніколи не буде. Можна вірити?

Останні навчання відрізняються від тих, які були раніше. По-перше, починаючи із навчань «Захід-2009», нинішні навчання були наймасштабнішими з часів існування СРСР. По-друге, судячи з витоків інформації, які були, ці навчання були направлені проти Європи, проти України. У 2009-му році, з того, що вдалося дізнатися, в рамках навчань репетирувався ядерний удар по Варшаві, така була легенда, а також танковий прорив до Калінінградської області. Характер останніх вересневих навчань військові спеціалісти також оцінюють як наступальний, ніяк не оборонний. Саме тому до них була така велика увага. А щодо того, що Лукашенко сказав. Хто його питатиме? Путін не буде його питати, Лукашенко не буде посвячений в плани Путіна.

Кількість людей, які підтримують білоруських опозиційних лідерів поступається підтримці президента Лукашенка. Чому опозиція завжди розрізнена у вашій країні, як її об’єднати, аби на наступних президентських виборах був висунутий один кандидат?

Це неможливо тому, що дуже багато підконтрольної владі опозиції. Це означає, що дії опозиціонерів диктуватимуться не ситуацією, не інтересами демократії, а режимом. Є міфом твердження, що підтримка Лукашенка є дуже великою. Сьогодні його підтримують 20% людей, а то і менше.

Хто це підрахував?

При диктаторському режимі немає незалежних соцопитувань. У 2010-му році, коли я брав участь у виборах, я їх вигравав. Я бачив, що у Лукашенка немає ніякої підтримки.

Кандидат в президенти Володимир Некляєв у 2010 році нарікав на те, що опозиція в Білорусі роз’єднана і це головна причина поразки.

Не слід очікувати єднання. Слід очікувати сильного лідера і сильної команди.

Але як такий лідер з’явиться, якщо ЗМІ підконтрольні владі?

Слід використовувати ті можливості, які є. У мене, гадаю, була найсильніша команда, яка включала двох попередніх глав держав, Гриба і Шушкевича.  Ми об’єдналися у вільному союзі з Некляєвим. До нього я з повагою ставлюся, не міг вважати його повністю продажним. Решта опозиціонерів – це були люди, яких вибори не хвилювали. Об’єднатися під серйозну акцію можна, об’єднатися під якусь дію також можна, а от об’єднатися механічно неможливо.

Кого з білоруських опозиціонерів ви бачите серйозним кандидатом на наступних президентських виборах?

Сьогодні це очевидно Микола Статкевич. Ця людина має найбільший авторитет. За відсутності доступу до ЗМІ, думаю, він має 30% підтримки в країні. Але якщо уявити ситуацію більш-менш вільних виборів, то його підтримка удвічі перевищуватиме підтримку Лукашенка.

Є думка, що 10% - це критична маса людей, активна позиція яких може призвести до змін в країні. Майдани в Україні це підтверджують. Якщо лідерів білоруської опозиції підтримують не менше 10% людей, то чому таких протестів, як в Україні, у вашій країні немає?

Ви не уявляєте, який тиск відбувається у Білорусі на всіх нелояльних. Людину можуть позбавити роботи, і так, що знайти іншу вона не зможе. Допомога із безробіття становить $13 на місяць. І то, ти місяць маєш відпрацювати на громадських роботах. Це дика система. Зрозумійте, щоби людина у Білорусі вийшла на вулицю, потрібна мужність велика. Тому що, скоріше за все, вона нічого від цього не отримає, отримає тільки головний біль і проблеми.

Нині ви живете за кордоном. Звідти вдається ефективно впливати на ситуацію у Білорусі?

Тут (закордоном) я можу працювати. В моїй ситуації це набагато ефективніше після всього того, що зі мною було: я пройшов вибори, пройшов тюрму.

Чи дорікають вам тим, що ви, мовляв, розповідаєте білорусам як жити з-за кордону?

Так, можна таке почути. Але я ще раз вам кажу, що я – міжнародний представник «Білоруського національного конгресу». Значить, мої колеги мене сприймають нормально, мені довіряють і це для мене головне.