Голова Донецької ОДА Павло Кириленко: З братом, який по той бік фронту, зв’язків не підтримую
«Поки не буде встановлено повний контроль за держкордоном України, вибори проводити недоцільно»
Після розведення військ на ділянці Петрівське-Богданівка ситуація на лінії фронту не змінилася. Обстріли продовжуються, гинуть українські захисники. Тепер всі сторони в очікуванні зустрічі у Нормандському форматі, яка запланована на 9 грудня у Парижі.
Тим часом регіон, охоплений війною, живе своїм життям і намагається вирішити проблеми, які не вдається подолати з початку бойових дій: перебої з водопостачанням, відсутність належного медичного обслуговування, проблеми з отриманням соціальних виплат.
З липня цього року Донецьку область очолює колишній військовий прокурор Ужгородського гарнізону Західного регіону Павло Кириленко. Він народився у Макіївці, раніше працював у прокуратурах Донецького регіону і Криму. В інтерв’ю «Главкому» Павло Кириленко розповів про настрої у «сірій зоні», координацію роботи із радником секретаря РНБО з питань реінтеграції та відновлення Донбасу Сергієм Сивохо та доцільність можливих виборів на всій території Донбасу. Цікаво, що на відміну від нечіткої позиції керівництва держави, в очільника Донеччини однозначна думка: вибори без контролю над державним кордоном проводити безглуздо.
На Луганщині відбувся перший етап розведення військ. Наступною стала Донеччина, ділянка Петрівське – Богданівка. В яких населених пунктах продовжиться розведення військ і коли його чекати?
Розведення фактично відбулося у Золотому-4 на Луганщині і на ділянці Петрівське-Богданівка на Донеччині. Розведення відбулося дзеркально з тією стороною, як і передбачене домовленостями. Після цього був завершений етап розмінування території. Надалі ми рухаємося до зустрічі лідерів у Нормандському форматі. Вести мову про те, що розведення відбуватиметься в якихось інших населених пунктах передчасно: ці населені пункти визначені, але щодо них інформація поки закрита. До теми розведення можна буде переходити після проведення зустрічі у Нормандському форматі.
Як саме координуєте дії з військовими? Якщо після Нормандської зустрічі військові отримають наказ відводити сили, а місцеві мешканці виступатимуть проти, якою буде позиція обласної влади?
Координація дій між військовими, командуванням Операцією об’єднаних сил і обласною державною адміністрацією – військово-цивільною адміністрацією відбувається з повним порозумінням і взаємодією. Якщо ж з боку цивільного населення є якісь непорозуміння, насамперед це стосується побутових проблем, якщо на земельні ділянки людей при розведенні можливо зайдуть військові, то працюємо з людьми, переконуємо. Розумієте, позиція обласної державної адміністрації не може відрізнятися від позиції Верховного головнокомандувача.
Давайте відповідатиму за розведення по території Донецької області. Наприклад, села Миколаївка, Богданівка. Станом на зараз у Богданівці мешкає п’ять осіб (за даними перепису 2001 року там мешкало 90 людей). Проблеми людей ми почули ще до початку розведення. До розведення навіть прем’єрміністр бував у селах, які найбільш наближені до ділянки розведення. Також приїздили представники Офісу президента, міжнародні спостерігачі, посли декількох держав. Зокрема у Миколаївці, коли ми з прем’єром приїхали, зібралися люди, була на зустрічі також Міністр ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Оксана Коляда. Тоді були озвучені головні проблеми: місцеві не мають можливості зробити флюорографію, отримати інсулін, не можуть отримати пенсій. Селище Миколаївка – Волноваський район, але до Волновахи, до найближчого банкомату, районної лікарні, кілометрів 25 потрібно їхати. Озвучена проблема і з отриманням твердого палива. Ми всю інформацію проаналізували. Відправили мобільні пересувні бригади медиків у населений пункт, 71 особі зробили флюорографію. Нині ж проблем і з інсуліном також немає.
Які настрої в мешканців територій, прилеглих до лінії розмежування на Донеччині. Люди за чи проти розведення?
Ми вивчаємо думку людей, виїжджаємо до населених пунктів. На питання про те, як ви бачите розведення військ і ваше ставлення до цього, відповідь завжди така: ми хочемо миру, ми хочемо, аби припинили стріляти, аби діти спокійно ходили до садочків і шкіл.
Нещодавно в газеті «Дзеркало тижня» було опубліковане соцдослідження, згідно із яким більшість мешканців окупованих територій, ідентифікуючи себе громадянами України, вважають винними у конфлікті на Донбасі українську владу після Майдану, а не, наприклад, Росію. Ви народились у нині окупованій Макіївці. Чи справді настрої місцевих такі і чому?
100%, що не все так однозначно. Люди, які мешкають на окупованій території, перебувають у вакуумі. Вони виїжджають на неокуповану територію здебільшого для отримання пенсій і придбання продуктів харчування. Звісно, на них вплив пропаганда окупантів і так званої влади «ДНР». Їх налаштовують на те, що у всьому винна українська влада: що ця, що попередня. Мешканці Донецької області, які мешкають на території, яку контролює Київ, мають зовсім інше бачення. Моя ціль, як керівника області, вплинути на тих людей, які мешкають на окупованій території. Важливо донести, що ми будемо раді бачити їх у нас, важливо, щоби вони були. Неокупована територія готова задовольнити усі їхні потреби. Це все ми не будемо їм вбивати в голови, вони самі повинні це чітко розуміти, спостерігаючи на власні очі цю різницю.
Радник Секретаря РНБО Сергій Сивохо займається питаннями реінтеграції і відновлення Донбасу. Якось координуєте з ним роботу?
Сергій Сивохо і його помічники виїжджали на лінію розмежування, до так званої сірої зони: Майорська, Зайцевого, прилеглих до окупованої Горлівки територій. Я пояснював, для того, аби відремонтувати пошкоджені будинки, потрібно аби те сторона дотримувалася режиму тиші. Вони, коли об’їздили будинки, у яких пошкоджені дахи, казали, що слід виділити гроші на ремонти. Та ми, обласна державна адміністрація, і так зі свого фонду виділяємо гроші і ремонтуємо будинки. Точно вам скажу, жодного місцевого мешканця, який проживає на лінії розмежування, ми не залишили без уваги. Давайте кілька прикладів. От є Піски, де практично усі будинки пошкоджені. Ми надаємо будівельні матеріали його мешканцям для ремонтів і відбудов житла. Роботи тривають там, де це можливо, але не під обстрілами.
РНБО розробляє «платформу примирення та єдності» для реінтеграції Донбасу. Чи залучена до цього процесу обласна державна адміністрація?
Я чув про цю платформу. Нас наразі не залучали. Ця платформа може бути імплементована у життя тільки у разі досягнення домовленостей у Нормандському форматі. Якщо ми в умовах пропишемо, що люди, які воюють за одну з окупантами, будуть амністовані – це не буде законно. Все потрібно зважувати з огляду на майбутні домовленості.
Сивохо закликає змінити риторику щодо Донбасу, виправляти помилки, прощати і просити пробачення. Перед ким Україна має вибачатися? Де проходять червоні лінії: що ми пробачаємо, а що пробачати не можна?
Тут просто розмовами, запрошенням до діалогу якихось людей з тієї території справу не вирішиш. Частина людей, які проживають на підконтрольній території спілкується з тими, хто мешкає на іншому боці. Люди мають родичів там, хтось має змогу навіть одне до одного їздити. Але щоби ми їм усім не говорили, вони ніколи не приймуть, якщо це буде проти їхньої волі. Тобто люди повинні відчувати різницю життя тут і там і робити висновки. Різниця починається з моменту комфортного, швидкого перетину контрольного пункту в’їзду-виїзду, якості продуктів харчування, які вони тут купують, якості наданих послуг, починаючи з отримання пенсій тощо. Головне, щоби на них не дивилися як на мешканців «з тієї території», а щоби бачили в них жителів нашого українського Донбасу.
Для того, щоби почути ту сторону, Сергій Сивохо готовий поїхати на окуповану частину Донбасу. Чи допомагатиме обласна держадмінстрація такому візиту?
Я точно до цього процесу не залучений. Виїзд на окуповану територію повинен бути погоджений паном Сивохою, його помічниками і радниками зі Службою безпеки. Має бути прописаний маршрут пересування, алгоритм дій. Це не є безпечний крок, він має бути погоджений і ретельно виписаний. Ми просто разом поїхали (до лінії розмежування), побалакали і все. Я є представником президента в Донецькій області, володію певною інформацією. Для того, щоби зі мною щось погоджувати, мені має надійти вказівка на це від глави держави. Розумієте, на окупованій території є така категорія людей, яким за п’ять років промили мізки, вони бачити і чути щось про Україну не хочуть.
Наскільки багато таких людей?
З тієї території ні з ким я не спілкуюся. Але інформацією володію: відсоток таких людей не малий. Давайте чесно, є частина людей, яких влаштовує ситуація, насамперед це люди пенсійного віку, вони не виїжджають з окупованої частини. Є й ті, які можуть отримувати пенсію і на території так званої «ДНР», і на підконтрольній Києву Україні.
Те, що люди отримують виплати з одного і іншого боку, є проблемою для України?
Більш гострою ця проблема була у 2015-2017 роках. Наразі усі фільтраційні заходи, які були включені представництвом Пенсійного фонду, дали свої результати. Тобто дуже багато людей, які раніше не виїжджали, але отримували пенсії, відрізані від таких виплат зараз. Є досить багато людей, в яких є страх, який вони нічим не можуть пояснити. Повторюють як мантру: «хунта», «прийдуть, почнуть вішати», тощо. Є частина людей, які навіть не намагаються думати. Але ціль української влади – мирне врегулювання конфлікту і згуртування людей.
Українська влада ставить собі за мету після досягнення миру організувати вибори на нині окупованій частині Донбасу. Якщо технічно це стане можливим, впродовж якого часу ці вибори можуть відбутися? Чи не вийде так, що більшість виборців, які прожили під російською пропагандою, оберуть проросійських політиків?
Поки не буде встановлено повний контроль за державним кордоном з боку нашої держави, допоки на іншому боці лінії розмежування перебуватимуть озброєні люди, частина яких є представниками російських регулярних військ, вибори проводити недоцільно і нелогічно.
Чи підтримуєте контакти з донецькою елітою, яка виїхала з Донбасу?
Не маю контактів з тими людьми, які були на впливових посадах у тому ж Донецьку до збройного
Чого очікує від вас президент, що каже під час спілкування, чи задоволений вашою роботою?
Вимагає, аби якомога швидше потрібно розвивати інфраструктуру Донбасу. Маю повну підтримку від президента. Я й сам кажу про ті проблемні моменти, які в нас узагалі не вирішені. Нещодавно у нас в Маріуполі відбувся Міжнародний економічний форум, під час якого я надав свої пропозиції стосовно двох дуже важливих проєктів: «Вода Донбасу» і будівництво нової сучасної лікарні третього рівня. Без будівництва цих об’єктів немає смислу займатися іншим. Водогони у нас пошкоджені, потрібна повна модернізація застарілої системи, тому водопостачання – пріоритет. Щодо лікарні третього рівня (забезпечує надання високоспеціалізованої медичної допомоги – «Главком»), то вона лишилася в Донецьку, нам потрібна своя. Днями мені погодили важливий проєкт, який полягає у глобальній реконструкції дитячої лікарні у Слов’янську. Вона, як буде запущена в експлуатацію, обслуговуватиме не тільки мешканців Донецької області. Питаєте, наскільки президент задоволений моєю роботою? У грудні буде звітність за виконану роботу усіх голів облдержадміністрацій перед президентом. Тоді для розумітиму, наскільки впорався з роботою.
В Україні частина населення досить гостро сприймає факти торгівлі з окупованими територіями. Як справи з цим бізнесом тепер?
Рух транспорту і товарів здійснюється за чітко регламентованими правилами. Щодо бізнесу, то як такого його з тими територіями немає. Люди возять продукти харчування, якісь побутові речі, медикаменти для власних потреб. Є пропозиції в тому числі від глави держави прибрати ліміти провезення продуктів харчування. Нехай люди з підконтрольної території провозять стільки продуктів на іншу територію, скільки вважають за потрібне. Звісно, ліміти на алкогольні і тютюнові вироби потрібно залишити.
Які найбільші соціальні потреби мешканців Донбасу?
Насамперед якісне медичне обслуговування. За останні три роки в регіоні в цьому плані зроблено великий крок вперед. Будуються нові заклади охорони здоров’я, залучаємо медичних фахівців до роботи. Зокрема, завершуємо капітальний ремонт будівлі, де розташована Обласна багатопрофільна лікарня у Маріуполі. Там же, у Маріуполі, невдовзі відкриється і реконструйоване дитяче хірургічне відділення. «На виході» потужний новий діагностичний центр з унікальним сучасним обладнанням у Слов'янську. З нуля будуємо п'ятиповерховий адміністративно-лікувальний корпус психіатричної лікарні у Семенівці. Комплекс лікарні з шести будівель був фактично знищений у 2014-му. Відтоді за допомогою міжнародних організацій, зокрема GiZ (німецьке агентство з розвитку в Україні діє за дорученням п’яти німецьких міністерств і ЄС, а також урядів Великої Британії і Швейцарії – «Главком»), відновили два корпуси - туберкульозний та дитячий (психотуберкульозне і дитяче відділення). У Святогірську будуємо з нуля корпус із басейном в обласному госпіталі ветеранів війни. Це основні об'єкти.
Проблемою є також водопостачанням. Мова про комунальне підприємство «Вода Донбасу»: є заборгованість за електроенергію, через це зупиняється постачання води. Також проблеми у вугільній галузі: заборгованість, нерентабельність.
Нещодавно урочисто відкрилась відремонтована траса Запоріжжя-Маріуполь. Яку дорогу відремонтуєте наступною і коли?
Ще не узгоджена та сума, яка буде виділена на Донецьку область як субвенція з державного бюджету. Ми відповідаємо за дороги загального користування місцевого значення. У моїх планах зробити їх у 2020-2021 роках комфортними для пересування областю. У нас був запит на 2 млрд грн на дороги місцевого значення. Декому це не подобається. Кажуть, що це великі кошти на такі дороги. Я, як керівник області, багато і часто їжджу регіоном. Якщо мені з облдержадміністрації, з Краматорська, їхати до Маріуполя, крайньої південної точки, то мені потрібно приблизно чотири години. Але це пересування не по прямій, як було раніше, а сільськими дорогами, про які мала б дбати місцева влада. Знаєте, якщо навіть отримаю 1 млрд грн, буде непогано. У мене було прохання, аби для нас в Донецькій області залишити податок з доходів фізичних осіб (ПДФО). І якби його для нас зберегли, інвестиція на ремонт доріг у нас була би близько 3 млрд грн. Я казав: дайте мені ці гроші, я відповім за кожну гривню. Та є серйозні дискусії. Не про те, що грошей немає, а про те, що якщо нам дадуть, то інші області так само захочуть і собі залишити ці податки.
Але я своє прохання цих грошей пояснюю тим, що у нашому регіоні війна і дороги в поганому стані. Так чи інакше, президент поставив завдання відновлювати область, зводити в тому числі нові об’єкти інфраструктури не чекаючи, коли буде мир.
Місцевих мешканців хвилює питання отримання так званих бебібоксів або грошової компенсації за них. Раніше ви анонсували, що в Управління праці і соцзабезпечення населення прийматимуть заявки від батьків і виплати почнуться вже в листопаді, але цього не відбулось. Скільки всього людей мають отримати компенсації, коли їх почнуть сплачувати і яка ціна питання?
Сподіваюся, що почнуть найближчими днями. У Донецькій області понад 12 тисяч породіль мають право на отримання пакунку малюка. З них понад 8 тисяч - це ті, хто народили у 2019-му році.
Разом з Міністерством соцполітики ми визначилися, що замість пакунку малюка вони можуть отримати компенсацію його вартості - 5 тис. грн. Гроші на це у нас є. Зараз чекаємо візування одного з міністерств, дозволу на початок виплат. Сподіваюся, що це станеться вже найближчим часом, у грудні. Нагадаю, Донеччина - єдина область в Україні, де не видавали бебібокси, оскільки у Донецької обладміністрації були обґрунтовані сумніви щодо законності процедури їхньої закупівлі. Ці сумніви підтвердили і правоохоронні органи, і суди. Тож Міністерство соцполітики врахувало зауваження обласної адміністрації. Нам гарантували, що дадуть кошти для компенсацій.
Пане Павле, дозвольте на останок кілька запитань про ваше майно. У вашої родини залишилася квартира в окупованій Горлівці. За нею хтось доглядає?
Доглядають. Ключі є у родичів, які там бувають.
Багатьох мешканців Донбасу хвилює питання, як продати майно на окупованій території. Чи визнає Київ документи, оформлені, під час продажу квартири в Донецьку чи Горлівці? Як це легально зробити можна?
Я знаю, що люди продають майно, яке у них є. Для мене особисто це питання не актуальне, бо я не збираюся продавати майно. Але ті люди, які продають квартири, оформлюють їх дистанційно за українськими документами. Так вчинив, зокрема, знайомий з Києва, який продав квартиру в Горлівці.
У відкритих джерелах є інформація, що ваша родина мешкає в Ужгороді, а ви на Донеччині. Чому не разом? Переймаєтеся через безпеку?
Це жовта преса розганяє інформацію, що моя дружина працює в Ужгороді. За фахом вона лікар-стоматолог. Моєму сину сім років, пішов у перший клас, доньці 10 місяців. Вони живуть у Києві. Якби вони жили в Ужгороді, ми б з ними не бачилися узагалі. А в Ужгороді ми разом мешкали, коли я працював там.
З огляду на те, що ви працювали в прокуратурі, мали обширні контакти на тепер окупованій території, на вас хтось з тамтешньої адміністрації виходив?
Мабуть тому, що вони знають, що я більше 10 років працював у правоохоронній системі, дуже чітко розумію, як функціонують спецслужби, тому з їх боку не було таких спроб. Ніяких погроз на мою адресу не було. Натомість маю інформацію, що я є в їхніх базах, у них є усі мої дані, що я особа, яка у них під особливою увагою.
Під час вашого призначення резонанс викликало повідомлення про те, що ваш брат Євген воює на боці бойовиків. Чи підтримуєте зв’язок із ним?
Не підтримую жодних зв’язків. З травня або квітня 2014 року. Через політичні розходження в тому числі (Євген є прихильником так званої «ДНР» і нібито проживає на окупованій частині України. Під час представлення Павла Кириленка на посаді керівника області президент Володимир Зеленський повідомив, що Павло Кириленко з братом не розмовляє через «політичні розбіжності»).
Ваші батьки проживають у Горлівці, підтримуєте з ними зв’язок? Чому вони не переїхали на контрольовану територію?
Так, у Горлівці. Вони приїздять до Києва час від часу, до онуків. А переїжджати не хочуть. Вже не молоді і їм краще там, де вони є.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0