Сергій Гайдай: Шанси звільнити всю Луганщину величезні

У голови Луганської обласної військової адміністрації Сергія Гайдая наразі, мабуть, найунікальніша ситуація серед його колег з інших регіонів. Луганщина  майже повністю захоплена окупантами, українська влада мало контролює процеси які відбуваються в області. Більш того гауляйтери «Л/ДНР» заявили про проведення референдуму, який стане формальністю на шляху приєднання цієї території до Росії. В Москві вже заявили, що ці території – давно де-факто є російськими і референдуми лише закріплять цей статус. Окупанти поспішають виконати цю процедуру до контрнаступу ЗСУ. Адже українські військові вже провели низку успішних операцій, звільнивши майже всю Харківщину. Учора стало відомо також про звільнення кількох сіл і на Луганщині.

Гайдай керує Луганською обладміністрацією з 2019 року, тоді велику частину області контролював Київ. Під час розмови з  «Главкомом» голова ОВА розповідає, чому звільнити Луганщину буде важче, ніж Харківщину, як вдалося відстояти Білогорівку, чим займатимуться «Штаби деокупації» та мріє про Білгородську Українську Народну Республіку.

«У Харкові спрацював ефект несподіванки»

Луганщина, на відміну від Донеччини, нині майже повністю окупована. Але зараз вже надходить інформація про звільнення Сватового та інших населених пунктів. Наскільки контрнаступ в області є динамічним? Бо з тієї ж Кремінної окупанти спочатку відійшли, а потім знову зайшли.

На жаль, іноді журналісти десь трохи прикрашають або перекручують певні слова. Я ніколи не казав про те, що Сватове звільнили. Так, в Сватовому, в Кремінній не було російських військ протягом певного часу, але ці міста не звільнені. Частина Луганської області, навколо якої постійно йшли бої і яка так і не була окупована – це Білогорівка біля Лисичанська.

Стрімкої деокупації Луганської області, як на Харківщині, на жаль, не буде. У Харкові спрацював ефект несподіванки і дуже гарно підготовленої операції, але російські війська втекли якраз в Луганську та Донецьку області. Зараз вони зариваються між Сватовим і Троїцьким, готують укріпрайони і в Старобільську так само. Тобто з нашого боку вже не вийде такий швидкий контрнаступ, коли окупанти будуть всі перелякані та повтікають.

Тут буде набагато важче, ніж в Харкові. Не будемо забувати, що навіть якщо вони десь і почнуть втікати на початку контрнаступу, – лінія розмежування у нас проходить через всю Луганську область, від Попасної до Станиці Луганської. З нашого боку укріпні споруди розбиті, а з їхнього, де вони вісім років тримали лінію розмежування, вони залишились й достатньо потужно забетоновані. Тобто це потужна лінія захисту, яку доведеться проходити не так, як це робить русня, – в лобову, а військовою майстерністю, яку, в принципі, показують наші генерали.

Після успішного контрнаступу суспільна думка увімкнула тумблер в режим – «Ми наступаємо, гнуться шведи…» Але ви хочете її дещо охолодити?

Поки що так. Хоча я розумію, що люди були піднесені духом цими чудовими результатами наступу на Харківщині. До речі, там невеликі втрати, хоча кожен загиблий солдат важливий. Але якщо просто порівняти у відсотках скільки втрат у ворога та скільки в нас – то операція вийшла чудовою не тільки за результатами звільнених територій, але й за співвідношенням загиблих.

От ви згадували про Білогорівку, яку, на відміну від іншої частини області, окупантам не вдалося взяти. Чому?

Справа в тому, що Луганщина якраз була тим дуже важливим форпостом в Україні, який стримував величезну навалу російської армії. Але ми ж не просто їх тримали – ми їх знищували. Вони втратили величезну кількість особового складу, техніки, а ми виграли час. У нас же на початку війни не було MLRS-ів, «Хаймарсів». За цей час якраз підтягнулась західна зброя, коли західні партнери дійсно повірили, що ми можемо давати супротив ворогу. І коли залишилася ота невеличка неокупована частина, окупанти вже просто видохлися. Вони втратили таку кількість солдат і техніки, що, м’яко кажучи, забуксували.

Чи може зараз ЗСУ суттєво просунутись на якихось напрямках в Луганщині?

Ми можемо протягом двох-трьох днів звільнити якесь місто, село чи селище просто показово. Але якою ціною? Для нас важливі люди, життя наших солдат. Піти в наступ та покласти батальйон бійців, аби взяти населений пункт – це радянська стратегія.

Росіяни так робили постійно ще з часів маршала Жукова, який казав: «Нічого страшного, 100 тисяч загинуло – «баби ще нарожають». У нас такої стратегії нема, тому що в нас нема запасних людей. Мені особисто дуже б хотілося, щоб ми протягом тижня звільнили або Сватове, або Кремінну, або Старобільськ, або Рубіжне – немає різниці про який населений пункт йдеться. Але, якщо ми кажемо про ціну, то краще почекати ще тиждень-два, проте так все зробити й спланувати, щоб нам це далося малою кров’ю.

Ви вважаєте, що це справа тижнів?

Немає різниці – тиждень чи місяць, якщо врешті-решт ми звільнимо громаду чи цілий регіон повністю. Якщо це буде через місяць, але буде – дай Бог. Я сумніваюся, що це відбудеться протягом тижня.

«Ми готуємо «Штаби деокупації»

Чим ситуація на Донеччині та Луганщині різниться, окрім масштабів окупованої території?

Повністю всім. По-перше, Донеччина не окупована повністю. По-друге, бюджети областей постійно відрізнялися: якщо річний бюджет Луганщини складав 700 млн грн, то в Донецькій області – десь 2 млрд. Всі величезні підприємства Луганської області залишились якраз на окупованій частині з 2014 року, і більшість людей залишились якраз там. З населення у 2,6 млн у Луганській області на підконтрольній Україні території проживало 650 тис. Давайте не будемо забувати про ПДФО: чим більше людей працюють, тим більше вони сплачують податки і тим більшою є можливість щось будувати та ремонтувати. У нас був другий з кінця бюджет в Україні. Зараз ми дещо співпадаємо за ситуацією з Донецькою областю, але там не було залишено 70% області в перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а на Луганщині було залишено.

Як зараз працює військова адміністрація, де зараз фізично перебуває, і чим займається, коли майже вся область окупована?

Ми продовжуємо допомагати нашим військовим та швидко купувати та передавати усе, що вони потребують. Ми займаємось відкриттям хабів, тому що більше 300 тисяч жителів Луганської області вимушено евакуювались та роз’їхались по всій Україні. Буквально в кожній області є наші переселенці. У кожній області ми домовилися з громадами, які цими хабами опікуються. Допомога може бути різною: харчові набори, юридичний супровід. У деяких хабах навіть відкриваємо кабінети психологічної підтримки і допомоги.

Плюс зараз відновлюємо лікарні в Лисичанську, Сєверодонецьку, Рубіжному. Наприклад, держава виділяє гроші на інсулін для людей, хворих на цукровий діабет. Якщо нема структури, через яку це проходить, або вона не функціонує, то люди не отримують його безкоштовно, бо вони прив’язані до цієї або іншої лікарні. Ми зараз усе це запустили, готуємо штаби, які при кожній військовій адміністрації будуть працювати одразу на організацію життєдіяльності тієї чи іншої громади після деокупації. Ми так їх і назвали – «Штаби деокупації».

Володимир Зеленський не змінює керівника Луганщини вже три роки

Фото: Офіс президента

Тобто, наприклад, ми звільнили Сватове – туди одразу заходить керівник військової адміністрації, увесь штаб, який він призначив, ДСНС, поліція, медики. Ми одразу запускаємо ЦНАП і він починає надавати людям якісь довідки, паспорти чи ще щось. Тобто громада повинна жити, а не чекати, поки ми деокупуємо всю територію Луганської області. Ми домовляємось з мобільними операторами, щоб вони одразу позаходили у звільнені громади і запустили там мобільний зв’язок та інтернет. Бо русня усе це заглушила і наші люди навіть зараз не мають доступу до інтернету.

Також фіксуємо людей, які втратили житло, займаємось закладами, які вивезли, – інтернати, дитячі, освітні. Це все має працювати, щоб потім повернутись на Луганщину.

До прикладу, є Білокуракинська громада, яка зараз, по суті, є мертвою – вона не працює, тому що не можна зібрати депутатський корпус і прийняти якесь рішення. Ми робимо ремонти житла, щоб надавати людям, які мають статус внутрішньо переміщених осіб, можливість певний час там жити. Ми зробили військові адміністрації, щоб, як тільки буде деокупація, людина одразу почала працювати.

Бо уявіть собі, як зараз зібрати депутатський корпус: частина депутатів – колаборанти, частина втекла в Європу, частина кудись на підконтрольну Україні територію. Як прийняти рішення протягом доби чи двох днів? Ніяк. А так військова адміністрація буде швидко приймати рішення. Ми чекаємо цього тижня вже підписаний президентом документ, який надасть їм можливість працювати. Вони і так де-факто працюють, але не де-юре.

Є така інтерактивна карта alerts.in.ua. Коли лунає сирена – можна туди зайти і подивитись які області позначені червоним кольором. Буває, що усі області червоні, але Луганська область червона майже завжди.

Випустили ракету в Чорному морі – вона пішла через Одесу в напрямок Києва. То Одеса буде червона, тому що через неї летить ракета. А потім вона перестає бути червоною, бо ракету або збили, поки вона летіла, або вона перелетіла область і небезпека минула. Їх запускають із Каспійського, Чорного моря, окупованих територій – Донецької та Луганської областей, Білорусі і так далі.

Просто Луганська область завжди в цій траєкторії, тому що ракети дуже часто випускають саме з Росії?

Звісно, бо вони ж не випускають одну ракету і все, а випускають одразу декілька, тому десь перетинаються напрямки руху і Луганщина постійно така червона.

Останні події зменшили ризик цих обстрілів?

Ні, не зменшили ризик обстрілів. Єдине що – вони трохи посунули лінію подалі, звідки можуть стріляти. Тому, наприклад, міномети вже не дострілюють, але важка артилерія чи РСЗО – такі як «Град», «Смерч» чи «Ураган» – все одно добивають.

«Росіяни готові сісти на п’ять років, але тільки не загинути на війні»

За вашими даними, наскільки чисельними є бунти серед росіян, які не хочуть воювати?

Думаю, що насправді хочуть воювати тільки якісь відморозки, бо величезна кількість людей піддалась російській пропаганді. Ми ж це у перехопленнях розмов чуємо. Коли вони побачили, що насправді відбувається, то багато почали відмовлятися. Деякі навіть готові отримати строк у п’ять років, аби тільки не загинути на війні.

Кажуть, що в «ЛНР» паніка через наближення українських військ. Але навіть після можливої деокупації що потім робити з населенням, яке нібито наше, але в нього вже промиті мізки російською пропагандою?

Звісно, в них були панічні настрої: особливо в перші дні після харківського контрнаступу вони всі були перелякані і втікали не тільки з новоокупованої території Луганської області, а навіть з Луганська, Алчевська і Стаханова. Просто збирали речі і їхали кудись вглиб Росії.

Що робити з людьми? Всі колаборанти, їхні помічники і всі, хто працював в державних установах, повинні отримати покарання, тому що працювали на окупантів. Це навіть не обговорюється. А щодо людей, які просто займались якимись своїми справами,  – працювали водіями, продавцями – треба просто обережно достукатись до їхніх мізків і воювати за ці мізки, тому що їх промивали пропагандою вісім років.

Як ви оцінюєте шанси звільнити території: не ті, що були зайняті з 24 лютого, а ті, що окуповані ще з 2014 року?

Як величезні. Я вам скажу, що прийде час, коли ми просто будемо стримувати своє бажання звільнити народ, який проживає в Білгородській чи Ростовській області. Тому що я впевнений: там багато людей хочуть створити Білгородську Українську Народну Республіку та референдум провести. Подивимось, як все це буде.

Кажуть, що ватажок «ДНР» Денис Пушилін втік з Донецька, а як щодо його луганських колег?

Вони кажуть, що жодної паніки нема, все нормально і під контролем. Єдине, що визнають – їм важко, і що українська армія, дійсно, має успіх. Паніки нема, але видно, що вони в принципі всі на валізах. Їм же там недалеко від Луганська до Росії, тому готуються.

Нехай втікають. У нас є працівники, які одразу можуть працювати і на електромережах, і займатись водоканалом, і газопостачанням – будь-якими питаннями. У нас достатньо людей, які фахово будуть працювати в кожній галузі.

Цих працівників є в достатній кількості? Багато ж хто з них переселився в іншу область чи закордон.

Нічого страшного, повернуться. Повірте мені, що людей, які працюють десь в інших областях, але хочуть повернутися, – величезна кількість. Я тільки сьогодні спілкувався з керівником ЛЕО («Луганське енергетичне об’єднання») і він каже, що так, люди роз’їхалися хто куди, і зараз з роботою важко. Але як тільки буде повідомлення «Будь ласка, повертайтесь», вони одразу готові приїхати і працювати.

Чи ви не вважаєте, що успішна історія з нашим контрнаступом та російським відступом, може бути якоюсь пасткою?

Та ні, якщо б це була розроблена передислокація – вони б не залишали нам сотні одиниць важкої техніки, тисячі полонених і заповнені склади з боєкомплектами.

Яка вірогідність контрнаступу з їхнього боку?

А хто там буде наступати – перелякані «лнрівці»? Ми ж так само бачимо, що в них іноді глибоко в тилу на складах відбувається якась «бавовна».

Наскільки зараз є такою необхідною примусова евакуація з прифронтових територій?

У будь-якому випадку треба людей вивозити, тому що це, як мінімум, зона постійних обстрілів. Ці паскуди постійно по Краматорську б’ють артилерією, по Бахмуту. Людей, 100%, треба вивозити та рятувати їх життя. Жодне майно не варте життя цих людей, а далі їх вже можна повертати назад після того, як лінія фронту піде подалі, в бік кордону з Російською Федерацією.

Де зараз поділися колишні луганські еліти та як вони проявляють себе в нинішній ситуації?

Ніяк, мене не цікавить їхня доля. Є один народний депутат з Сєвєродонецька – Олексій Кузнєцов, який співпрацює з першого дня та постійно на зв’язку. Більше нікого нема.

Павло Вуєць, «Главком»