«Доброзвичайність» у новому Цивільному кодексі: що воно таке? 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Цього тижня в першому читанні Верховна Рада ухвалила проєкт нового Цивільного кодексу України. Що ж у тексті зацікавило філологічну спільноту і багатьох мовців? Слово доброзвичайність.

Воно вживане у проєкті 45 разів, найчастіше в такому формулюванні: «Якщо це не суперечить доброзвичайності». А вперше це поняття виникає у статті 6, яка так і називається: «Доброзвичайність (boni mores)»: «1. Приватні відносини регулюють з урахуванням доброзвичайності. Доброзвичайність – це сукупність моральних норм та принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві. 2. У разі якщо суспільні відносини суперечать доброзвичайності, настають юридичні наслідки, визначені цим Кодексом та/або іншим законом, або договором».

Багато хто думає, що законотворці вигадали це слово, однак воно є і в сучасному академічному тлумачному словнику СУМ-20 (щоправда, з позначкою «застаріле»), і у старих словниках (Кримського і Єфремова, Ізюмова), де таким словом перекладено російські «нравственность» і «благонравие».

У корпусі текстів доброзвичайність уживається 102 рази, переважно в перекладній літературі (у таких метрів перекладу, як Євген Попович, Анатоль Перепадя, Валентин Корнієнко, Олекса Синиченко, Юрій Лісняк та ін.). Класики української літератури цього слова не вживали, тобто воно коване (автор, можливо, Агатангел Кримський). 

А є ще ж у словниках такі лексеми, як добропорядність, допропристойність, доброчесність, добросовісність і подібні. Усі вони означають дотримання стандартів етичної поведінки. Тож як висновок можна сказати таке: вивчаймо мову і любімо її в усьому синонімійному багатстві.

• 1 •

Вікторія Пʼятич: Пані Ольго, це правда, що в українській мові немає відповідника до російського слова «смекнуть»? На цьому часто підловлюють росіяни.

Ні, неправда. В українській є слово імкну́ти. Воно зафіксоване в академічному тлумачному словнику, та й сам Тарас Шевченко його вживав. Ось писав у щоденнику: «Трахтирник глянув на красуню і, як людина бувала, імкнув, у чому справа, підіслав до неї зводню». (Зводня – те саме, що звідники, посередники для сватання.)

• 2 •

Ольга Коваленко: Якщо є капризувати, то є і каприз чи тільки примха? Але не кажемо ж примхувати.

Чому не кажемо? У словнику Кримського є примхувати і навіть при́мхати. А каприз – це запозичення з французької (імовірно, через російську), але вже усталене в нашій мові. Є в нас і комиз та комизи́тися. У словнику Грінченка – коми́з напав. Отже, каприз, комиз і примха – синоніми, як і капризувати, примхувати, комизитися.

• 3 •

Олександр Степанюк: Пані Ольго, проясніть зі словом тьотя. Чому дехто не задовольняється українськими словами тітка і тета? Не буду показувати пальцем :)

Бо правильно і тітка, і тітонька, і тьотя, і тета (останнє – діалектизм). Слово тьотя – не росіянізм. Воно є у словнику Грінченка: «тьотя – тётя. У дѣтей: всякая женщина». А ті, хто каже, що в нас є лише тітка і тітонька, обкрадають мову, адже тётка і тётушка є і в російській мові. Є у Грінченка і слово дядя (разом із дядьо та дядюсь). Є воно навіть у СУМ-20: «Дядя – пестл. до дядько. – Приїхав у гості до нас дядя з міста, мамин брат (С. Васильченко)». У ГРАКу (корпусі текстів) тьотя трапляється понад 7000 разів. Більш дискусійне питання, яка форма у кличному відмінку: тьотю чи тьоте (як госте, Насте, Христе). Якщо сприймати за пестливе, то закінчення радше -ю. Хоча такі речі в українській мові не до кінця внормовані (чому доню, але нене).

• 4 •

Максим Крячко: Недавно всі медіа писали про долю чоловіка, якого в пологовому переплутали з іншим немовлям, і він виріс у чужій родині. Заголовки були переважно такі: «Переплутані бирки в пологовому». Усі вживали слово «бирка». Та чи правильне воно в контексті людини? Словник пише, що бирка – це: однорічна вівця; овеча шкура; невеличка дощечка або металева бляшка з номером або написом, яку привʼязують до шиї тваринам, а також пластикова або паперова етикетка, яку прикріплюють до різних товарів, тари, експонатів і т. ін., але ж не до людей! 

Саме так. У пологовому на руку немовляти чіпляють не бирку, не ярлик і не етикетку, а браслет. Якщо повна назва, то контрольний браслет. Зараз вони паперові, а в СРСР були з марлі, на яку нанизували шматок гумотканинної клеянки (не клейонки) з написом. Тому, авжеж, бирка тут – помилка.

• 5 •

Марина Овсій: Як ви ставитеся до слів передзамовлення та переднагрівач, якщо йдеться про попереднє замовлення та попереднє нагрівання? Вони ж нелогічні та, здається, скальковані.

Цих слів у словнику немає, але такий принцип словотвору відбитий у словоформах передвизначений (наперед визначений) і переднакреслений (наперед накреслений), які є в СУМ-20. Тому може бути й передзамовлений товар і переднагріте повітря, а отже, передзамовлення та переднагрівач. Такі слова зручніші, ніж словосполучення «попереднє замовлення» та «пристрій попереднього нагрівання». 

• 6 •

Анатолій Васильєв: Ваше ставлення до слова подача. Чи доцільно його всюди замінювати на подавання? Подача – росіянізм?

Словник подає як «те саме, що подавання», без позначки «розмовне». Тобто вживати його можна, але подавання – основне, бо в українській мові віддієслівні іменники переважно закінчуються на -ння. Не росіянізм, бо є навіть у словнику Грінченка (щоправда, у значенні оброку – данини продуктами).

• 7 •

Володимир Бондаренко: Одна блогерка-філологиня рекламує все підряд, і от побачив у неї рекламу протеїнових батончиків, де вона пише: «Мають зараз таке привабливе пакування». Хіба пакування – це не про дію? 

Так, означає тільки дію. Словник не подає значення «те саме, що упаковка»: пакування – дія за знач. пакувати (СУМ-20). Саме тому в словнику Кримського є пако́вання. У держстандарті теж пако́вання, але можна вживати й слово упаковка (як і установка на позначення предмета, а дія буде установлення).

• 8 •

Анна Гнатюк: Чи правильно казати «розстроєне піаніно»? 

Вважаю, що ні. Краще розладнане. У словнику слово розстроювати є, зокрема зі значенням «порушувати лад музичного інструмента», і подано приклад із твору Забужко: «Зрідка двері прочинялися, і крізь шпарку до мене долинав уривок із какофонії божевільного оркестру, де всі інструменти розстроєно, а всі виконавці глухі». Хай пробачить мені Оксана Стефанівна, але розстроєний – слово неоковирне.

• 9 •

Надія Бойко: Торговий інтернет-майданчик «пром.юа» в техпідтримці має «команду розгляду суперечок». Проясніть, будь ласка, спори чи суперечки?

Спір – це юридичний термін, що позначає конфлікт між суб’єктами правовідносин з приводу порушення прав та законних інтересів. А суперечка – це вид комунікації, який передбачає словесне змагання між двома або кількома особами, при якому кожна зі сторін обстоює свою думку, правоту. Отже, мало би бути команда розгляду спорів. Просто багато хто хибно вважає спір росіянізмом.

• 10 •

Юлія Мельник: Як правильно: «перестань» чи «припини»? Є принципова різниця?

Є стилістична порада, яку, зокрема, обстоює Олекса Негребецький: перестати вживаємо з дієсловом, а припинити – з іменником. Наприклад, перестань бешкетувати, але припини бешкет. Хоча у словнику до лексеми переставати наведено тлумачення припиняти робити щось. Тобто навіть у словниковій статті поруч із припиняти стоїть дієслово, а не іменник. Тому ця стилістична порада суперечлива (не спірна, бо містить у собі суперечність).

«Главком»