Соціолог Володимир Паніотто: Є відносно чесні способи маніпуляцій з політичними рейтингами
Навіщо в опитування включають Вакарчука?
За результатами останнього масштабного соцдослідження, проведеного спільно провідними соціологічними фірмами країни, якби вибори відбулися найближчими вихідними, Петро Порошенко залучився би підтримкою 16,1% громадян, Юлія Тимошенко – 14,4%, а Святослав Вакарчук – 12,1%. Щоб з’ясувати ці дані, експерти агенцій «Соціс», Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), «Рейтинг» та «Центру Разумкова» у період з 28 жовтня до 14 листопада опитали 20 тисяч українців, хоча зазвичай для коректного аналізу їм вистачало й близько двох тисяч осіб.
Замовником такого масштабного опитування його виконавці називають Комітет виборців України. Хоча, за інформацією «Главкома», оплатила дослідження, а його вартість близько $70 тисяч, одна з провладних політичних сил. За словами політолога соціологічної компанії Active Group Андрія Єременка, зазвичай такі опитування замовляють ті структури, які готуються до дуже масштабної політичної кампанії, оскільки зібрані таким чином дані показують не лише картину по країні загалом, а й результати по кожній з областей. Такий масив інформації дозволяє замовнику бачити проблемні місця та ретельніше визначатися з методами роботи у кожному конкретному регіоні.
Головною несподіванкою останнього дослідження стало високе місце співака Святослава Вакарчука. Очевидно, що з подачі замовника соціологи внесли лідера «Океана Ельзи» до опитування як потенційного кандидата на президентських виборах. Проте у незалежних спостерігачів виникло об’єктивне зауваження: сам Святослав про намір балотуватися не заявляв, чому б тоді не включити до опитування ще одного представника шоу-бізнесу, коміка і актора Володимира Зеленського. Шоумен на телеекрані давно у політичній іпостасі: він виконує роль президента України у серіалі «Слуга народу». А останнім часом у реальному житті Зеленський робить резонансні політичні заяви через гучний скандал навколо заборони телесеріалу «Свати», який він продюсує.
Генеральний директор КМІС Володимир Паніотто, однієї з компаній, яка проводила згадане вище соцдослідження в інтерв’ю «Главкому» пояснив, чому соціологи виділили саме Вакарчука та пояснив, чому різниця у цифрах підтримки Порошенка і Тимошенко є ілюзією.
Отже, чому у цьому опитуванні є Вакарчук, а відсутній, наприклад, Зеленський? Адже ні той, ні інший не заявляли про намір брати участь у виборах.
Це питання до замовника, із яким спілкувався «Социс». Так чи інакше, поки немає реєстрації кандидатів у президенти, соціологи, які включають до рейтингів ті чи інші кандидатури, хочуть перевірити гіпотези. Або якісь політичні сили хочуть залучити цю людину до себе (мова про Вакарчука – «Главком»), перевіряють її можливості, або вони бояться його як конкурента і гадають, що противник може залучити цю людину до себе. Я не знаю, чому замовник включив його у список (для дослідження). Не зовсім розумію, чому у Facebook дуже багато з цього приводу галасу. Мені здається, що Зеленського соціологи також включать. Не виключаю, що це може статися під час наступного дослідження.
Сам Вакарчук заявляв, що не має ніяких політичних амбіцій? Замовники дослідження не довіряють Святославу чи просто маніпулюють громадською думкою?
Соціологи намагаються вгадати, хто братиме участь у виборах. Наприклад, у наших омнібусах (регулярне багатоцільове опитування населення, проведене на замовлення одночасно декількох замовників з різними завданнями, - «Главком») ми вставляємо кандидатури в залежності від того, хто, на нашу думку, братиме участь у виборах. Іноді дійсно використовують рейтинги для маніпулювання громадською думкою. Є відносно чесні способи такого маніпулювання, коли для своїх внутрішніх потреб замовник вставляє різні варіанти списків для того, щоби якось потім вплинути на виборців. Якщо він бачить, що додавання якогось з кандидатів (потенційних кандидатів на президентські вибори – «Главком») призводить до того, що зменшується рейтинг їх супротивника, він, замовник вважає, що це гарний рейтинг і тоді один рейтинг вони не друкують, а інший, гарний для себе, оприлюднюють. Замовник є власником інформації і має право це робити.
Ви хочете сказати, що й останній рейтинг – це маніпуляція замовника?
Не думаю. Справа в тому, що рейтинги трьох останніх омнібусів ми (КМІС) не друкували. А от в нашому рейтингу, який ми оприлюднювали, саме ми першими зафіксували зростання рейтингу Вадима Рабіновича. Це було дослідження, проведене на початку 2017-го року. Тоді дуже сильно критикували КМІС. Ми навіть провели спеціальний аналіз. Здається, це була якась кампанія, аби знизити значущість результату цього дослідження. Потім інші соціологи також виявили тенденцію зростання рейтингу Рабіновича. Але оскільки ми були першими, то навколо нас зібрався весь негатив. Можна сказати, що ложечка знайшлася, але осад залишився. Наступного разу я запропонував блогерам, які критикували КМІС, скласти свій список, і ми провели дослідження по цьому списку. Але все одно Рабінович показав високий результат. Тому я вирішив його не друкувати.
Отже, повертаючись до маніпуляцій з даними Вакарчука. Хто замовник дослідження, яке провели чотири соціологічні компанії?
Комітет виборців заявлений як замовник. Звичайно, у мене є інформація (хто справжній замовник – «Главком»), але це мої міркування, і я б не хотів їх про це висловлювати.
Тобто це інформація конфіденційна, а Комітет виборців виступив лише прикриттям?
Більшість великих досліджень, особливо exit-polls замовляються нібито телеканалом, але реально, звичайно, це робить політична сила, яка володіє цим телеканалом. Соціологічна культура у журналістів і політиків не дуже висока, а у населення тим більше, бо люди вважають, що якщо політична сила замовила рейтинг, то цей рейтинг точно замовний (тобто з наперед визначеним результатом – «Главком»). Тому політичні сили не хочуть афішувати своє замовлення, роблять це через когось, наприклад, через телеканали.
За рахунок чого зростає рейтинг Святослава Вакарчука? Цілеспрямованої виборчої кампанії він не проводить…
Мені здається, що подібна ситуація з усіма новими обличчями, не тільки у Вакарчука. На них ще не опублікований компромат, ніхто з ними не боровся, це популярна особистість, особливо серед молоді. Якщо він стане серйозним конкурентом і братиме участь у виборах, потім підключиться медіаресурс і рейтинги будуть відповідно змінюватися. Скомпрометувати будь-яку людину виявляється дуже просто. Якась квартира Лещенка (Сергія Лещенка – народного депутата – «Главком»), у якій реально не було ніякого такого особливого компромату, це ніщо у порівнянні з компроматом на людей, які вкрали сотні мільйонів доларів… Але у випадку з Лещенком була страшенна кампанія в ЗМІ і у Facebook.
Для чого зараз, коли до президентських виборів ще два роки, проводити велике соцдослідження? Зрозуміло, що його результати ніяк не кореспондуються з тим, що ми матимемо у 2019-му?
Політсили весь час проводять подібні дослідження. Але саме це останнє дослідження унікальне тим, що дає можливість отримати результат по кожній з областей. Для підготовки до виборів це якраз дає дуже багато інформації. Головна мета такого дослідження – отримати інформацію у розрізі регіонів. Як правило, політичні сили результати такого роду не дуже і друкують.
Місяць тому за дослідженням Центру Разумкова, Петро Порошенко набрав би 14% у першому турі, а Юлія Тимошенко 8,4%. У той же час Центр «Софія» віддавав перше місце Тимошенко з результатом майже 13%, а Порошенко був другим з 10%. Як пояснити такі суттєві розбіжності у дослідженнях, що проводились в один і то й же період і охоплювали приблизно одну й ту ж кількість людей?
Все залежить від того, яку комбінацію кандидатів ви включаєте в опитування. Ціла купа політиків топчуться на одному електоральному полі. Отже, якщо ви берете лідера, а потім, якщо вставите в опитування ще одного політика з цього ж електорального поля, то він вже щось «відкусить» (від лідера), а якщо трьох, то разом вони «відкусять» ще більше. Тому ці всі різниці (у рейтингах різних компаній, - «Главком»), допоки не відбувається реєстрації кандидатів, нічого не означають, але вони мають право на існування.
Як виборцю зрозуміти, що ним маніпулюють, коли оприлюднюють ось такі рейтинги, де все так скомпоновано, щоб втопити одного кандидата і підняти іншого?
Я не бачу тут маніпуляції. Якщо виборець думає над цим процесом, то може подивитися, за рахунок чого є різниця, кого включили в один список опитування, кого до іншого. Можу сказати, що ми (соціологи КМІС) образилися на виборців і журналістів і вирішили взагалі не друкувати наші власні рейтинги. Якщо люди хочуть жити ілюзіями, я не можу їм заборонити це робити.
Тобто нинішні рейтинги є ілюзорними? Орієнтуватись на них – немає сенсу?
Я не думаю так. З цих рейтингів видно, що Порошенко не впав так безнадійно, як це здавалося. Притому, що рівень довіри у нього дуже низький. Баланс «довіра-не довіра» у нього -50%, але у всіх інших теж низький рівень довіри. Тому співвідносна оцінка виявляється не такою вже й поганою, попри дуже значне падіння довіри з +40% на початку до -50% зараз. Так чи інакше, Петро Порошенко у всіх рейтингах займає одне з перших двох місць. До того ж 25% опитаних ще не визначилися.
До речі, у нашому дослідженні (проведеному КМІС) не було такої різниці між першим і другим місцем, як було у цьому великому дослідженні, у нас різниця була у 0,2%. Але якщо би були вибори, то невідомо, хто був би на першому місці: Тимошенко, чи Порошенко. Це ілюзія, що Порошенко займає перше місце. В інших дослідженнях він займає друге місце.
У липні за результатами дослідження, організованого «Демократичними ініціативами», соціологи повідомили, що на акції протесту в Україні були готові вийти 21% громадян. Проте у протестах, які ми бачимо зараз, людей мало. Як пояснити настільки велику різницю між заявою про готовність протестувати і реальним виходом на вулицю?
Липень взагалі поганий місяць для проведення досліджень. Ми, як правило, припиняємо дослідження на липень і серпень, оскільки у ці місяці соціологи не «дістають» людей, які у цей час відпочивають. Це по-перше. По-друге, люди завжди декларують свою більшу активність, ніж це реально відбувається. Хоча іноді буває навпаки. Скажімо, ми заміряли ситуацію перед початком Євромайдану, рівень протесту показував, що він суттєво нижчий, приблизно удвічі, ніж був під час першого Майдану. Але ж ми задавали абстрактні питання, на кшталт, «чи готові ви вийти на протест?». Ми ж не питали: «Чи ви вийдете з протестом, якщо «Беркут» по-звірячому поб’є студентів?».
Для того, щоби прогнозувати, чи вийдуть люди масово на протест, має бути дуже багато запитань, задіяні соціологічні моделі, яких у нас немає. До речі, я колись розробляв такого роду модель. У мене був відділ комп’ютерного моделювання соціальних процесів в Академії наук. Ми з колегами робили таку модель, допоки нас не закрили. Власне, і КМІС я пішов створювати через те, що закрили мій відділ. Знаєте, ми намагалися це робити, продовжити роботу над цими моделями вже у рамках КМІС в перші декілька років роботи нашого інституту. Нас цікавило формування гуманістичних цінностей серед населення. Але потім ми зрозуміли, що у цей проект не можемо вкладати великі кошти.
Тобто в Україні немає жодної інституції, яка би могла передбачити, що може бути каталізатором для початку масових протестів?
На жаль. Це те, щоби могла робити Академія наук, але Інститут соціології перебуває в жалюгідному стані з точки зору фінансування. Ніхто цим реально не займається. На жаль, і уряд цим не дуже цікавиться. Коли почалися події на Сході України, то здавалося, що потрібно було почати вивчати там настрої, але ніхто нічого не робив. Коли ми у травні (2014-го року) на замовлення «Дзеркала тижня» провели дослідження у східних областях України, то виявили, що тільки 30% підтримує відділення і перехід до Росії, це викликало великий розголос. Наприклад, Ілларіонов (Андрій Ілларіонов, екс-радник президента РФ Володимира Путіна) написав, що ці дані зупинили агресію Путіна.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0