Станіслав Шевчук: Конституційний суд у нас – прохідний двір. Судді бояться голосувати
Звільнений голова Конституційного суду про те, чому питання законності люстрації застопорилось на чотири роки
Останні півроку Конституційний суд України неодноразово опинявся у центрі скандалів через суперечливі рішення та події. У лютому суд виніс ухвалу про неконституційність статті Кримінального кодексу щодо відповідальності за незаконне збагачення: із чиновників зняли обов’язок пояснювати свої статки. У травні, за тиждень до інавгурації президента Володимира Зеленського, судді звільнили голову Суду Станіслава Шевчука, звинувативши у дисциплінарних порушеннях. Державне бюро розслідувань (ДБР) навіть відкрило кримінальне провадження «за фактом зловживання службовим становищем колишнім головою Конституційного Суду». Шевчука звинуватили у тому, що він взяв до себе на роботу позаштатних радників, які начебто втручались у роботу суду.
Злі язики відсторонення Шевчука відразу ж пов’язали зі спробою завадити новообраному главі держави скласти присягу, адже за Конституцією, винятково глава Конституційного суду має провести цю процедуру. Але хвилювання швидко зняло призначення на місце Шевчука Наталії Шаптали. І вже за її головування Зеленський вступив на посаду, а згодом суд визнав конституційним його указ про розпуск парламенту і дострокові вибори. Тепер суд готує рішення щодо конституційності закону про люстрацію. Розгляд цього питання розпочався ще у квітні 2015 року. Тоді суд об’єднав в одну справу кілька різних подань щодо закону, прийнятого Верховною Радою восени 2014 року. Але до цього часу рішення так і не ухвалене.
Тим часом звільнений Шевчук нині намагається поновитися на посаді через суд. Він обвинувачує колег у незаконності їхнього рішення. Мовляв, закон про Конституційний суд не передбачає звільнення голови Суду суддями, натомість надає їм право звільнити будь-якого суддю за допомогою 2/3 голосів, чим вони і скористалися. Екс-голова також відкидає обвинувачення у дисциплінарних порушеннях, які йому закидають.
За інформацією джерел «Главкома», звільнення Шевчука було лише першим етапом сценарію зміни влади у Конституційному суді. У нинішньої голови суду Наталії Шаптали та ще двох суддів, Михайла Гультая і Михайла Запорожця (всі прийшли на роботу до суду за квотою З’їзду суддів), добігає термін повноважень. Планова ротація має допомогти сформувати необхідну більшість для обрання головою суду вихідця із Донецька, судді Олександра Литвинова, у заступники до якого мітять судді Микола Мельник і Олександр Тупицький. Саме вони були найактивнішими драйверами звільнення Шевчука.
В інтерв’ю «Главкому» Станіслав Шевчук розповів, як він намагається повернути собі посаду, що тепер заважає Конституційному суду винести ухвалу щодо люстрації та чому рішення його колег про конституційність указу про розпуск парламенту є недосконалим.
Минулого тижня, 4 липня, політики та громадськість очікували на рішення Конституційного суду щодо закону про люстрацію. Але судді вчергове не змогли оприлюднити вердикт. Чи дійсно на засіданні були відсутні кілька суддів? І що насправді відбувається навколо цього питання?
Була присутня необхідна для кворуму кількість суддів. Але необхідної кількості голосі для ухвалення рішення як не було раніше, так немає і зараз.
Шо саме тепер заважає, адже подання розглядається з весни 2015-го?
Це непроста справа, вона має дуже серйозний політичний і суспільний резонанс. Основна причина - це відсутність 10 голосів за той проєкт, який пропонується суддями-доповідачами.
А скільки є?
Якщо не приймається рішення, то значить немає 10. Я відчув на собі величезну політизацію довкола цього питання. Коли я, як голова суду, ставив в цьому році питання люстрації до розгляду, то журналісти та активісти почали казати, що особисто я хочу скасувати люстрацію. Але ж це перебільшення, бо голова суду ставить питання, які йому приносять судді-доповідачі.
Ще у 2016 році було відомо, що є готовий проєкт щодо визнання неконституційності закону про люстрацію і нібито це рішення вже тоді мало підтримку. От тільки судді бояться, тому не голосують. Це так?
У ЗМІ потрапляли навіть проєкти резолютивних частин. На жаль, в плані дотримання службової таємниці у нас суд – прохідний двір, якщо вже таке вкидають в пресу. Так, судді вже бояться голосувати, бо все відразу ж йде в пресу, хто і як проголосував, з їх фотографіями. Особливо це стосується резонансних питань, неоднозначних у політичному і суспільному плані. Я намагався боротися з тим, щоби таких витоків не було.
Яким чином?
Різні грифи секретності, спеціальні маркування наскрізне і цифрове ставили на проєкти. Кожному судді, автору проєкту належить свій унікальний код. Тобто зовні якщо подивитися, чий саме проєкт, ніхто не дізнається. Але у журналі реєстрації вся інформація є. Так от, якщо просто «зливається» у ЗМІ якийсь документ тепер, то це ще не означає, що це справді проєкт рішення суду. Цього року жоден з таких справжніх проєктів, його копія, не потрапила у ЗМІ. Все, що потрапляло, виглядало як набране на клавіатурі комп’ютера, написане від руки.
Щодо закону про люстрацію. Що нині заважає компромісу між суддями?
Політизація. Іде боротьба не юридичних, а політичних концепцій: ми бачимо, куди схиляється суспільна думка (мова про критичне ставлення громадськості до можливого визнання неконституційним закону про люстрацію – «Главком») або певна політична сила.
У справі про люстрацію є декілька позицій суддів. Одні вважають, що закон конституційний, адже відбулася узурпація влади Віктором Януковичем. З іншого боку, є аргументи – як-то висновок Венеційської комісії щодо стандартів люстрації, і є певні моменти неконституційності у цьому законі. Наприклад, це індивідуальність покарання, пропорційність покарання, відсутність незалежного люстраційного органу та гарантії судового розгляду щодо осіб, які були звільнені у результаті люстрації.
У нас з Конституційним судом виникає парадокс. Він називається судом, у якому є судді з гарантіями незалежності, безсторонності. Але в силу того, що питання, які розглядаються, мають гостро політичний характер, а частина суддів з величезним політичним досвідом, то є небезпека, що він перетворюється на політичний орган. Тобто вирішуватиме, приймати чи не приймати рішення під впливом громадської думки або політиків.
Коли мене обрали головою, я вважав, що проблема суду – це проблема комунікації із суспільством. Що потрібно бути більш відкритими, відвертими, пояснювати свої рішення та мотивацію. 2019 рік показав, що проблема серйозніша, ніж мені здавалося. Насамперед, це опір старої системи, її небажання змінюватися або поступатися новому, демократичному транспарентному підходу. Все це поглиблює недовіру до Конституційного суду і актуалізує тренд на політичні призначення. Головне наше завдання полягає у тому, щоби суд не перетворився на політбюро ЦК КПРС, де за зачиненими дверима відбувається внутрішня політична боротьба, яка не має нічого спільного із конституційною юстицією.
В одному з попередніх інтерв’ю ви допустили, що Конституційний суд може визнати неконституційною лише частину закону про люстрацію. Чи можете деталізувати, про яку частину ідеться?
Поки складно про це говорити, бо невідомо, яким буде фінальне рішення. Візьмемо, наприклад, питання люстрації представників комуністичних режимів. Є резолюція ПАРЄ від 1996 року щодо критеріїв здійснення люстрації і люстраційних заходів. Вони підсумували, що в країнах Центральної та Східної Європи за комуністичних режимів відбувалося масове порушення прав людини, пов’язане репресіями, стратами, депортаціями сімей та навіть цілих народів, тому люстрація щодо них може бути. Але я нагадаю, що наш закон про люстрацію унікальний, тому що там йдеться перш за все про рішення щодо часу президентства Януковича. Натомість європейський досвід базувався на боротьбі з наслідками комуністичного панування. Можемо згадати ще німецький досвід щодо денацифікації або досвід в боротьбі з авторитарними режимами в Латинській Америці.
Щодо часових меж, світовий досвід, як правило, свідчить про заборону обіймати державні посади не більше п’яти років. За цей час у людини є можливість переосмислити своє минуле та сприйняти демократичні цінності.
«Суд існує для того, щоби давати відповіді, а не уникати їх»
Які правові наслідки можуть виникнути після ухвалення рішення щодо конституційності закону про люстрацію? Чи прораховуєте ви наслідки і варіанти?
Дійсно, коли є такі резонансні рішення, треба дивитися вперед, хоча це більше вже якась соціологія. Є універсальний інструмент, який наданий нам після змін в Конституцію у 2016 році. Тепер Конституційний може відкласти набуття чинності свого рішення. Ми, до речі, з кількома моїми колегами виступали за те, щоби набуття чинності рішення про незаконне збагачення було відкладене на шість місяців. Відкладення потрібне для того, щоби парламент міг підготуватися і прийняти змінену редакцію Кримінального кодексу щодо незаконного збагачення. Але в результаті це не потрапило в фінальний текст.
Тобто виконання рішення і щодо закону про люстрацію, коли його таки буде винесено, доцільніше відкласти?
Повторюся, це залежатиме від фінальної версії ухваленого рішення.
Суд може відмовитися від оголошення рішення у цій справі?
Різні були випадки у діяльності суду. Суд може припинити провадження. Маса критеріїв існують, як це зробити. Наприклад, буде ухвалений новий якийсь закон, або застосований критерій, що це політичне питання, яке ми не розглядатимемо. Але, на мою думку, це неприпустимо. Так чи інакше, суд у демократичному суспільстві існує для того, щоби давати відповіді, а не уникати їх. Суд повинен ухвалювати рішення і щодо люстрації також. У нас постійно під Конституційним судом ідуть мітинги. Це значить, що проблема у фокусі суспільства. Але якщо суд не може дати відповідь, то треба усім суддям іти у відставку. Не працюючий Конституційний суд є загрозою демократичній державі і національній безпеці.
Можливо таке, що у цьому складі суду не набереться 10 голосів для ухвалення рішення щодо конституційності закону про люстрацію і слід почекати кілька місяців, допоки на місце кількох нинішніх суддів, у яких добігає строк повноважень, прийдуть нові?
Це питання зрілості та ефективності чинних суддів, їх спроможності приймати складні, але справедливі рішення. Іноді навіть всупереч громадській думці. Суддя Верховного Суду США Ентоні Кеннеді у своїй окремій думці у справі про спалення американського прапора зазначив, що найбільша складність полягає у тому, що деякі рішення Верховного суду США не подобаються самим суддям, які їх приймають. Але вони прийматимуть їх, бо вони справедливі. Справедливі в тому сенсі, як розуміє справедливість Конституція. Звичайно, що важливим фактором є рівень довіри суспільства до судової системи взагалі та Конституційного суду України зокрема. На жаль, до рівня довіри суспільства Верховному суду США нам ще дуже далеко і моїм головним завданням на посаді голови та простого судді було і є створення такого суду, рішення якого користуватимуться довірою співгромадян.
У 2017 році суд визнав неконституційною норму, в якій ішлося про заборону призначати на посаду керівника закладу вищої освіти особу, яка «голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року». Ваш колега, суддя Ігор Сліденко тоді зазначив, що це рішення органічно пов’язане з майбутнім рішенням про конституційність Закону «Про очищення влади». Іншими словами, якщо закон про люстрацію суд визнає конституційним, то це суперечитиме його ж попередній логіці? Чи може Конституційний суд піти проти своєї ж логіки?
З точки зору доктрини, суд має розвиватися в парадигмі усталеної судової практики. Тобто одне рішення не може суперечити попередньому без наведення мотивів. Але теоретично може бути подолана попередня юридична позиція. Класичний приклад – указ президента про розпуск парламенту. Там якраз зіткнулися дві концепції: рішення Конституційного суду від 2008 року (стосувалося того, що коаліції в парламенті мають складатися винятково з фракцій) і рішення Конституційного суду від 2010 року (стосувалося того, що у роботі коаліції беруть участь і окремі депутати, які не перебувають у жодній фракції) щодо членства в коаліції суперечать одне одному. Коли суд у квітні 2010 року приймав рішення, що окремі депутати можуть брати участь в коаліції (в народі це називають рішення про «тушки»), то він просто не побачив, що є протилежне рішення з цього приводу від 2008 року.
На вашу особисту думку, чи відповідає Конституції указ нового президента про розпуск Ради?
Я підтримую резолютивну частину рішення від 2008 року, вважаю його правильним у контексті тієї редакції Конституції, яка є зараз. Бо вводиться інституційне поняття коаліції депутатських фракцій. Логіка полягає в тому, що фракції формують цю коаліцію, а коаліція є парламентською більшістю в аспекті функціональної спроможності парламенту. Далі більшість голосує за уряд, який здійснює свої повноваження… На мій погляд, мотивація рішення Конституційного суду щодо указу президента про розпуск парламенту не є досконалою, хоча межі досконалості ніхто не знає, вони завжди майже безмежні. Виглядає так, що основний момент мотивації, на яку звернув увагу сам суд у своєму пресрелізі, це те, що є конфлікт між президентом і парламентом. А якщо так, то конфлікт має вирішити народ через статтю 5 Конституції, за якою вся влада належить народу. Тобто нам складно надати відповідь, давайте спитаємо у народу. Така мотивація мені нагадує більше доктрину політичного питання. На мій погляд, суд мав би з самого початку відмовитися розглядати цю справу, посилаючись на те, що це - політичне питання і в цьому контексті так і склалося.
Що стосується самої мотивації і резолютивної частини, в силу того, що суб’єктом коаліції є лише фракції, очевидно, треба було порахувати, скільки фракцій входять в коаліцію, скільки в них там депутатів. Суд визначився на користь указу президента.
Ви заявляли, що оскаржуватимете своє звільнення. Які успіхи цьому напрямку?
Оскаржив в Окружному адміністративному суді Києва, оскільки за імперативною нормою закону це єдиний суд, якому підсудний вказаний позов. Конституційний суд подав апеляцію на ухвалу про відкриття провадження. Сподіваюся, що надовго розгляд не затягнеться. Оскільки при моєму звільненні були допущені кричущі порушення Конституції, Закону про Конституційний суд та Регламенту Конституційного суду щодо процедури та по суті звинувачень, жодне з яких не є а ні обґрунтованим, а ні доведеним. Моє звільнення носить чисто політичний характер. Єдиним аргументом Конституційного суду, як відповідача у справі, є тільки те, що начебто будь-які їхні рішення, у тому числі з кадрових та організаційних питань, не можуть оскаржуватися. Але конституцієдавцем визначено, що оскарженню не підлягають лише рішення та висновки Конституційного суду, які ухвалені за результатами розгляду конституційних проваджень. Бо тоді виходить, що достатньо суддям зібрати певну кількість голосів для звільнення колеги, а зміст обвинувачень та законна процедура уже не мають значення.
«Шаптала є тимчасовою компромісною фігурою»
Коли ви зрозуміли, що вас хочуть «піти»?
Чітко колеги сформулювали думку, що вони хочуть, лише 14 травня 2019 року. А хотіли вони, щоб я звільнив посаду голови суду за власним бажанням, інакше вони мене звільнять як суддю. При цьому конфлікт між світоглядами наростав у суді з початку цього року. Звичайно, що мені простіше за все було залишити посаду голови і до закінчення каденції залишатися суддею, але тут питання було не в моїх особистих інтересах, а в майбутньому конституційної юстиції та Конституційного суду. Суд має захищати громадян від свавілля влади, а не виконувати замовлення політиків чи олігархів. Суспільство дозріло до справжніх змін і розраховує на дійсно справедливий і безсторонній Суд.
Чи мали ви з кимось розмову перед вашим звільненням, вас просили по доброму, погрожували?
Деякі судді погрожували мені звільненням, якщо я не залишу посаду голови. Після того, як я відмовився, вони зібралися і проголосували за моє звільнення. Але вже не як голови Конституційного суду, а як судді.
Раніше ви розповідали, що нардеп Грановський намагався із вами зустрічатися, тиснув. Хто ще був долучений до цього процесу?
Я вже надавав коментарі з цього приводу, не хочу повторюватися. Ви неодноразово чули у коментарях певних політиків про намагання контролювати Конституційний суд. Сама брутальність процесу звільнення із численними порушеннями свідчить про його політичне підґрунтя.
В одному з інтерв’ю ви казали: «я постійно шукав порозуміння для спокою». З ким саме шукали, що обговорювали?
Як голова Суду я шукав компроміс із суддями задля ефективної та плідної роботи суду, адже кожен суддя є особистістю і має право на власну думку. Проте, я не готовий був до компромісу із совістю і своїм світоглядом професора та конституціоналіста. Я вважаю, що судді мають об’єднуватися за поглядами на доктрину, як ухвалювати рішення, а не формувати якісь фракції та інші утворення.
Головою Конституційного суду обрали Наталію Шапталу, у якої завершується каденція. Чому обрали саме її? Як можете охарактеризувати нового голову?
У неї закінчуються повноваження, вона є тимчасовою компромісною фігурою. Тому її і обрали.
Але каденція Шаптали добігає кінця, а судова тяганина з вашим поновленням триває. Хто у цій ситуації найреальніший претендент на очільника Конституційного суду, які сценарії розвитку подій ви бачите?
Я впевнений, що Суд поновить справедливість і я повернуся до виконання обов’язків судді та голови Суду. Хто б там на що не розраховував.
Вас відсторонили від посади ще у травні, чи встигли ви зустрітися з новообраним президентом, представниками його команди? Чи висловлювали вони вам підтримку?
Ні з ким із Офісу президента я зараз не зустрічаюся. Щодо мого звільнення, то і Руслан Стефанчук, і Ірина Венедиктова підтримали мене. Ми ж юристи – давно одне одного знаємо.
А ще один юрист, ваш хороший знайомий, нині глава Офісу президента Андрій Богдан обіцяв допомогти?
Думаю, це питання, з точки зору влади, юристів перебуває у фокусі уваги, бо не кожного дня звільняють голову суду, тим паче, з м’яко кажучи, сумнівних підстав. З Андрієм Богданом ми це не обговорювали.
Найкраща підтримка від влади – це утримання від порушень Конституції, сприяння утвердженню верховенства права у суспільстві.
Вам закидають зокрема те, що у суді знаходяться під 30 нерозглянутих конституційних подань, 17 з яких на розгляді ще з 2014-2017 років. Закидають і те, що за останні два роки суд не ухвалив жодного рішення у справах за конституційними скаргами (на розгляді Суду таких справ перебуває понад 40). Про це, зокрема, ідеться в листі суддів Миколи Мельника, Сергія Саса і Ігоря Сліденка, які публічно виступали за вашу відставку з посади голови суду.
На жаль, ці колеги були використані як інструмент для мого звільнення. Політичні методи боротьби не припустимі у судовому органі, але вони були привнесені до суду. Після ухвалення рішення щодо незаконного збагачення (КС визнав неконституційною статтю, що передбачала відповідальність за незаконне збагачення) з початку року і до мого звільнення робота Конституційного суду фактично зупинилась.
Перше рішення по одній з конституційних скарг було у квітні цього року, ще до мого звільнення. Свого часу було блокування прийняття регламенту роботи суду певними суддями. А без регламенту не можна запустити роботу сенату суду. Весь 2017 рік у нас тривала політична боротьба навколо прийняття регламенту. А як тільки мене обрали, наступного дня прийняли регламент і тоді почали формувати склад сенатів. Два сенати якийсь час розкачувалися у своїй роботі, але далі все пішло нормально. Суд – колегіальний орган. Немає ніякого зв’язку між мною, як головою, та тим, що справи не рухалися. Як голова суду може змусити суддів голосувати? Тільки забезпечувати організаційно: папір, ручка, комп’ютер. Я ж не пишу рішення за суддів-доповідачів. Суддя підходить, каже, що готовий проєкт, я його ставлю у порядок денний. От щойно ухвалили рішення щодо НКРЕКП, де суддею-доповідачем був суддя Мельник (у середині червня суд визнав неконституційним закон, що регулює діяльність НКРЕКП, – «Главком»). Я це питання неодноразово ставив у порядок денний на пропозицію доповідача, але судді його розгляд кілька разів переносили.
Склад Конституційного суду – дуже різні люди, які представляють різні групи впливу в українському політикумі. Як так сталося, що вони усі об’єдналися навколо проти вас?
Сумнозвісна диктатура більшості. Мені це нагадує політбюро за радянських часів. Попри закони та Конституцію більшість ухвалює свавільні кулуарні рішення задля встановлення контролю над єдиним органом конституційної юрисдикції. Причиною став конфлікт світоглядів, ординської та європейської систем. Саме цей конфлікт наразі відбувається і в державі.
«Колеги намагались мене зробити крайнім…»
Але ж є судді, які спочатку голосували за ваше призначення головою, а потім підтримали відсторонення. Як це пояснити?
Дехто з них уявляв, що я буду лише номінально виконувати функції голови суду, думали, що я лише ходитиму на конференції, займатимуся міжнародними поїздками та підписуватиму фінансові документи, а всім іншим займатимуться інші люди. Але я почав проявляти себе саме як голова суду. Мене намагалися затягти у різні фракції, я мав узгоджувати свої дії не просто у стратегічних речах, а у щоденній роботі з ними: як я маю керувати секретаріатом суду, які справи я ставитиму на розгляд. Коли я обирався, то всім сказав: якщо за мене проголосуєте, я хочу бути головою всього суду і давайте припинимо поділ на фракції. От з цього моменту все почалося – наростали протиріччя. Потім, пам’ятаєте, ми розглядали і визнали неконституційною відповідальність за незаконне збагачення? Деякі колеги спеціально намагалися мене в цьому рішенні зробити крайнім. Тобто всі ці кроки були вчинені, аби створити негативний суспільний фон саме навколо мене. Це ознака внутрішніх інтриг, які підтримує частина політикуму.
Проте ви ж самі підтримали неконституційність статті про відповідальність за незаконне збагачення, надавши підстави для критики. З якою мотивацією?
Боротьба з корупцією має вестися відповідно до Конституції, бо інакше ми ніколи не побудуємо цивілізоване демократичне суспільство. Вказана норма, після внесення до неї змін у 2015 році, порушувала фундаментальний принцип презумпції невинуватості і була неефективною. Жодного вироку за чотири роки, хоча до внесення змін вироки були. Нещодавно суддя Європейського Суду з прав людини від Португалії підтримав наше рішення, вказавши, що в країнах Західної Європи аналогічна норма була визнана неконституційною саме через порушення принципу презумпції невинуватості. Не можна досягати легітимної мети через порушення конституційних прав та основоположних свобод громадян. Це шлях до неправової держави.
Уявімо, суд поновлює вас на посаді. Яка юридична відповідальність настає для ваших колег, які відсторонили вас?
Питаннями відповідальності займатимуться компетентні органи та суд. Мої коментарі з цього приводу виглядатимуть некоректно.
ДБР заявляло про порушення кримінальної справи через зловживання вами службовим становищем. На якій стадії ця справа?
Наскільки я розумію, до ДБР звернулися політики, що ще раз підкреслює політичний характер мого звільнення. Закиди щодо радників – це смішно. Я публічно свої аргументи уже наводив колегам. І для преси, і для правоохоронних органів я відкритий. Не було ніяких контактів, дзвінків до мене щодо цієї справи. Поняття не маю, що у цій справі зараз відбувається. Думаю, як тільки цей висновок потрапив до преси (мається на увазі Висновок Постійної комісії з питань етики і регламенту КСУ, який став підставою для звільнення Станіслава Шевчука – «Главком»), його ініціатори зрозуміли, що ці усі звинувачення так собі, слабенькі. Тому для суспільної думки треба зробити імідж кримінальника. Хоча наявність штатних радників передбачена документами суду, проголосованими до мене.
Чи були у вас пропозиції піти у політику, балотуватися в парламент на нинішніх виборах?
Я завжди був аполітичним. Пропозиції надходили, але на самому початку я їх не приймав.
Чи цікава вам робота у виконавчій владі?
Я бачу своє майбутнє суддею Європейського суду вже після того, як закінчу каденцію у Конституційному суді. Але я не подавав документи на конкурс, оскільки відчуваю свою відповідальність за майбутнє конституційної юстиції та Конституційного суду України.
Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
Читайте також:
Коментарі — 0