Заступник Міністра інформполітики Тетяна Попова: Я звільняюся, бо не можу перебувати в одному уряді з такими людьми

Заступник Міністра інформаційної політики України Тетяна Попова написала заяву про відставку.

Своє рішення вона пояснила подіями, які відбуваються в країні з травня цього року. Мова про погрози, які почали отримувати журналісти після публікації сайтом «Миротворець» прізвищ журналістів, які працювали на окупованій території. «Історія з Шереметом взагалі жахає. Я вперше написала заяву ще в травні, але її не прийняли і ми домовилися з міністром, що я допрацюю до серпня. І я написала заяву 1 серпня», - прокоментувала колишня заступник міністра своє рішення.

В інтерв’ю «Главкому»  Попова розповіла, чому ситуація зі свободою слова в Україні, на її думку, за останні місяці тільки погіршилася, які можливості тепер з’явилися для притягнення до відповідальності сайту «Миротворець», що злив в мережу персональні дані журналістів, та про те, що заважає сприянню мовленню українських каналів на Сході і Півдні.

Своє рішення піти ви пояснюєте тиском на медіа, починаючи з оприлюднення сайтом «Миротворець» контактних даних українських журналістів, які їздили на окуповану територію Донбасу. Ви казали, що хотіли звільнитися ще у травні, проте погодилися допрацювати на прохання міністра Юрія Стеця до серпня. Сподівалися, що ситуація зміниться?

По-перше, так, мене попросив про це міністр. А по-друге, я сподівалася, що ситуація, можливо, зміниться на краще. Але за цей час, що минув з травня відбулося погіршення.

Які напрямки роботи міністерства курували?

Одним з напрямків моєї роботи було збільшення українських каналів, які мовлять у зоні АТО. Ми встановили 60 передавачів за півтора роки. Це на 30% більше, ніж було раніше, у всі часи існування телебачення на території України ще з радянських часів. Раніше у нас ніхто нормально не займався інформаційною політикою і не займався питаннями прикордонних територій, присутністю національних інформаційних каналів на прикордонних з Росією територіях. На жаль, як наслідок, маємо те, що маємо як на Донбасі, так і в Криму. Наше завдання полягало в тому, щоби збільшити кількість українського мовлення в Луганській і Донецькій областях.

Окрім того, я займалася проектом Embedded journalists (закріплення журналіста за військовою частиною в зоні АТО). Ми його запустили. Більше 100 журналістів перебували у цій програмі. Це дозволило нам, коли всі почали забувати про війну, посилалися на дію Мінських домовленостей, повернути питання бойових дій на шпальти міжнародних ЗМІ.

Існує стереотип у середовищі фейсбучних «експертів», що Мінінформ – структура, яка не приносить жодної користі. За вашими відчуттями, наскільки ви були ефективними для міністерства і країни?

Слухайте, є робоча група при Нацраді (Нацраді з телебачення і радіомовлення), яка займається питанням Криму і Херсону. Вони поки що жодного передавача для Криму не поставили. Натомість я поставила 60. Я була ефективною?

Моя комісія (комісія з відновлення мовлення на окупованих територіях) зустрічалася буквально кожного тижня. Тобто кожного тижня 10-12 представників різних відомств зустрічалися, обговорювали можливості, як встановити ще передавачі. Але потрібно міняти законодавство. Ми зараз разом з Нацрадою розробили законопроект, який дозволив би цей процес пришвидшити. Потрібно далі працювати.

Свою відставку ви пов’язуєте із скандалом навколо сайту «Миротворець». Нагадаємо, він опублікував персональні дані журналістів, які працювали на окупованій території. Те, що цей сайт відновив свою роботу, а нині ще й зареєструвався як електронне ЗМІ є зрадою, чи перемогою?

Мені здається, що якраз ЗМІ можна притягнути до відповідальності за поширення персональних даних. І це перемога для нас тому, що з’явиться можливість їх реально притягнути до відповідальності. Як держслужб овець не могла з ними судитися, а як приватна людина я тепер можу це зробити.

Раніше ви говорили про заяви журналістів-розслідувачів, яким погрожують через їх професійну діяльність. Які саме погрози лунали в їх бік, чи всі вони звернулися до правоохоронців з цього приводу?

Маю інформацію про десятки журналістів, яким погрожують. Знаю, що нещодавно МВС відповіло програмі «Схеми», яка виходить на «Радіо Свобода» про випадок, коли охоронці Коломойського заклеїли журналістам водійське скло і вони не могли продовжувати свою роботу. Так от, відповіли, що це не є перешкоджанням роботі журналістів, хоча на мій погляд це є перешкоджанням.

Окрім скандалу зі «списком «Миротворця» під час вашої діяльності стався ще один. Ви для себе розібралися, у чому була головна причина конфлікту між штабом АТО і «Громадським ТБ», який показав сюжет із зони АТО, через оприлюднення якого начебто були засвічені позиції наших військ і обличчя солдатів?

Мені здається, в тій ситуації вже розібралася робоча група при Міністерстві оборони, Генштабі, Адміністрації президента, які повністю виправдали «Громадське ТБ».

Раніше у своїх інтерв’ю міністр інформполітики Юрій Стець висловлювався про те, що влада не може критикувати владу. Мовляв, це нонсенс. В той же час під час останнього конфлікту між штабом АТО і «Громадським ТБ» ви одразу стали на бік журналістів. То хто з вас правий і яка все ж таки позиція була у Міністерства інформації під час вашої роботи?

Потім на бік журналістів стали і саме Міністерство оборони, і Генштаб, і Адміністрація президента. Ви знаєте, заступники міністрів – це політичні фігури, ми не держслужбовці. Я звільняюся тому, що я не можу перебувати в одному уряді з людьми, які заявляють програмі «Схеми», що це (дії охоронців Коломойського) не було перешкоджанням роботі журналістів. Хоча видно і зрозуміло, що було перешкоджання. 

А щодо журналістки «Новой газет» Юлії Полухіною з «Нової газети», яка знімала сюжет разом з «Громадським» в зоні АТО без дозволу, і таки його опублікувала. Ви уже говорили про те, що знімальну групу «Новой» під час її роботи на передовій не супроводжував прес-офіцер з об’єктивних причин. А чи є це підставою для того, аби забрати акредитацію в російських журналістів, чи вина тут все ж на українській стороні, яка сама не подбала про те, аби забезпечити інформаційну безпеку?

Проблема Полухіної полягає в тому, що вона, по-перше, сама порушила правила користування прес-картами АТО, які вона сама підписувала, які я свого часу розробляла, працюючи в Міноборони. А по-друге, у неї взагалі-то не було дозволу там перебувати. Помилка української влади полягала в тому, що там дійсно не працював прес-офіцер. Але це скоріше помилка була для «Громадського ТБ» (працювати разом з журналістом «Новой газеты», яка не мала дозвільних документів на роботу, - ред). Якби там в той час був прес-офіцер, він би міг перевірити, чи отримала Полухіна дозвіл, чи ні. Так чи інакше, я одразу написала «Новой газете», написала і ОБСЄ, що скоріше за все доведеться у неї забирати акредитацію.

Мова іде винятково про Юлію Полухіну чи про все видання «Новая газета»? 

Тільки про цю журналістку.

Колись була ідея зробити «правильний телеканал іномовлення», об’єднавши потужності УТР і БТБ…

Мова іде про телеканал UATV, який працює з 1 жовтня 2015 року. Цим каналом займається особисто міністр, я би не хотіла його роботу коментувати.

Є проблема блокування українських блогерів у Facebook. Віталій Чепінога, Карл Волох – свіжі приклади, а ще є багато інших. Чи займалося цією проблемою міністерство, адже це інформаційна війна?

З представниками Facebook зустрічався Артем Біденко (заступник міністра інформаційної політики). Але про результати зустрічі не знаю.

В українських кабельних мережах заблоковано багато російських телеканалів. Але за допомогою супутникової антени, чи IPTV-мовлення будь-який громадянин може отримати доступ до заборонених телеканалів. Для чого було вводити заборону, яку, за бажання, можна легко обійти?

Робота супутникового телебачення регулюється міжнародними договорами. Не думаю, що міжнародні договори дозволять блокування. А для того, щоби довести, як було в кейсі з Радіо Руанда (22 роки тому це ЗМІ розпалювало міжнаціональну ворожнечу, в результаті чого сталися масові убивства народності тутсі), що саме канал «Звєзда», чи LifeNews вплинув на вбивство мирних жителів, чи українських військових на території Донецької і Луганської областей, треба судитися в міжнародних судах. Я говорила про це з Міністерством юстиції: це досить дорого. В принципі, це питання Нацради, а не наше. Вони б мали довести ці кейси в міжнародних судах. За прикладом справи щодо Радіо Руанда від 1994 року. Я допомагала робити перший суд з російськими каналами як волонтер, коли 24 березня 2014 року були заборонені перші чотири російських канали. Я вважаю, що Україна має працювати, користуючись цим прецедентом Радіо Руанда. Але це - непроста, кропітка, досить серйозна робота з міжнародними юристами. В статусі волонтера я не займатимуся цим, це питання Нацради. Працюючи на посаді заступника міністр я лобіювала, щоби вони це робили, я зустрічалася з Міністерством юстиції, я не можу зробити більше, ніж я зробила. В Мін’юсті, на жаль, у нас представник тієї ж самої партії, яка лобіює «Миротворець». Тому навряд чи вони будуть відгукуватися на мої пропозиції.

Наскільки ефективним взагалі є Міністерство інформполітики і якби від вас залежало його створення, чи з’явилося б воно?

Під час війни воно просто необхідне. Знов таки, хочу відмітити встановлення 60 передавачів, що на 30% більше від того, що було там (на Донбасі) встановлено за останні 60 років. І це за півтора року. Якби ми це робили ще з 1992-го року, то, думаю, не було би у нас конфліктів ані в Криму, ані на Донбасі. А так, у нас, наприклад, «5-го каналу» в Криму майже не було.

Михайло Глуховський, «Главком»