Битва за Київ, або Старі граблі для нової опозиції

... власного ватажка єдиним кандидатом від опозиції на виборах київського міського голови навесні чи влітку 2013 року.

У відкритому листі, зокрема, йдеться про те, що «Європейська партія має досвід участі в останній виборчій кампанії в столиці, за наслідками якої отримала власну депутатську фракцію у Київраді. Вважаємо, що досвід Миколи Катеринчука, як політика всеукраїнського рівня та одного з лідерів опозиційного руху в країні, стане запорукою поліпшення добробуту киян, успішного розвиту країни…»

Не маю нічого особистого проти Миколи Катеринчука, вважаю його фаховим юристом, завжди з повагою ставлюся до його суспільно-політичної позиції, яку він озвучує у ЗМІ, але щодо «досвіду участі у виборчій кампанії та формування власної фракції у Київраді» є багато запитань…

Згадаємо детально дочасні вибори до Київради зразка травня 2008 року. Тоді Блок Миколи Катеринчука у складі Європейської партії та партії «Європейська платформа» здобули 3,47% голосів та 5 депутатських мандатів у Київраді.

Це було очевидною перемогою. Але далі розпочалося найцікавіше – формування більшості імені «космічного мера» та усі фінансово-організаційні пертурбації із цим пов’язані. Виявилося, що депутати Катеринчука розбігаються з власної фракції, вибачте, наче таргани, перетворюючись на сумнозвісні тушки. Лише київського, а не загальноукраїнського розливу.

25 травня відбулося саме голосування, а вже 13 червня «Блок Катеринчука» дочасно припинив повноваження усіх п’ятьох своїх обранців на підставі того, що вони просто не написали заяви про вступ до власної фракції. Ба більше – 10 червня «катеринчуківці Борис Гавриленко, Павло Тесленко та Роман Ярошенко одностайно проголосували за обрання Олеся Довгого «космічним» секретарем Київради, чого так прагнув сам Леонід Черновецький, активно просуваючи свою «молоду команду».

Не допомогло навіть те, що Катеринчук особисто блокував своїх депутатів-ренегатів у власному партійному офісі, аби ті фізично не змогли взяти участь у голосуванні за Довгого. Врятувала міліція та пожежники – депутатів розблокували.

Під гарячу руку відлучення від фракції потрапили і Олексій Резніков та Володимир Лановий, які під час голосування за Довгого були відсутні. Журналісти, присутні на сесії, розповідали, наче сам голова партії Микола Катеринчук бігав по Київраді, відловлюючи свою «європейську п’ятірку» по темних кутах установи на Хрещатику, 36.

Результатом таких «пошуків» та додаткової «обробки» стало те, що 21 листопада 2008 року Блок Катеринчука таки вирішив повернути повноваження двом своїм обранцям – Резнікову та Лановому. А вже за тиждень вони створили свою «повноцінну» фракцію у Київраді. У складі двох осіб…

Ще під час виборчої кампанії, навесні 2008 року, ЗМІ активно писали про дивний підбір кандидатів-списочників від Блоку Катеринчука. Так, приміром, майбутня «тушка» Борис Гавриленко, 5-й номер списку, виявився рідним братом Олександра Гавриленка, який був обраний до Київради за списком Блоку Черновецького (35-й номер). Тож пізніше рідні брати по-родинному об’єдналися у промерську більшість.

11-й номер списку Катеринчука – Роман Романюк – виявився рідним сином Тамари Романюк, 78-го номера списку Блоку Черновецького. 15-й номер «європейського списку» Георгій Мсукнішвілі виявився підлеглим Олексія Самохіна, 26-го номера «космічного списку» мера. А 6-й номер Катеринчука Роман Ярошенко (який 2007 року, між іншим, «кандидував» до Верховної Ради за списком Партії регіонів), виявився членом спостережної ради банку, яким активно «опікувався» тодішній зять Леоніда Черновецького В’ячеслав Супруненко.

У коридорах Київради активно пліткували, що саме через Супруненка відбувався «астральний зв’язок «космічного» Черновецького та «європейського» Катеринчука». Пліткували і щодо джерел фінансування виборчої кампанії «європейського» блоку.

Тодішній міністр внутрішній справ Юрій Луценко офіційно звинуватив Катеринчука у тому, що його виборча кампанія (яка за різними оцінками коштувала близько 9-10 мільйонів доларів) була повністю профінансована самим Леонідом Черновецьким.

Щоправда, Катеринчук у відповідь звинуватив міністра Луценка у брехні. А щодо появи кандидатів з однаковими прізвищами та бізнес-партнерів у списках блоків Черновецького та Катеринчука, сам Микола Катеринчук заявив, що впевнений у своїх обранцях. «Я знаю цих людей, вони є фахівцями, вони не випадкові люди…», - переконував тоді лідер Європейської партії.

Хай там як, але Блок Леоніда Черновецького, отримавши на виборах навесні 2008 року лише 30,45% голосів виборців, зміг вже влітку сформувати переконливу більшість у Київраді. «Залучивши» до своїх лав не лише депутатів від ПР, Блоку Литвина та ГАКу, але і трьох «європейців» Катеринчука та «опозиційних тушок» з інших фракцій.

Звичайно, все це можна назвати поодинокими випадками. Справді, не помиляється лише той, хто нічого не робить…

Припускаю, що Миколу Катеринчука у 2008 році і справді підставили його політичні побратими…

Але чи не наступає нинішня опозиція на чергові граблі?

Чи не завершиться і цьогорічна «Битва за Київ» результатом 2008 чи 2006 років? Коли, маючи у столиці абсолютну електоральну підтримку, демократичні сили через різні обставини безальтернативно опинялися у опозиційній меншості.

Хтось воював один проти одного, як Кличко з Турчиновим, хтось набирав у свої списки «засланих козачків», як Микола Катеринчук…

Нині всі вони – знову кандидати, знову демократи. Знову формують виборчі списки та виборчі фонди. Знову укладають виборчі коаліції. Знову розповідають про власну впевненість у своїх «невипадкових» списочниках.

Розпочинається третя серія «Битви за Київ» у новітній історії України. Але чомусь виникає стійке та сумне передчуття, що результат битви відомий вже нині. І він, на жаль, може бути не на користь Демократії.

Не наступайте на старі граблі, шановні нові опозиціонери!

Фото: УНИАН