Звалище металобрухту: моторошні кадри із музею громадського транспорту в Києві

Відвідав музей транспорту як член транспортної комісії Київради. Музей площею майже 4 гектари знаходиться на Виборзькій, 111. Побачив просто неба могильник відпрацьованої техніки. Серед близько 70-ти експонатів на ходу був лише один.

Найгірше те, що найцінніші експонати через недбальство знищені й відновленню не підлягають.

Перше, що дізнався на місці – втрачено один з найцінніших експонатів. Аутентичний трамвай 1928 року, який зберігся в оригінальному стані.

Так виглядав раритетний трамвай з дерев’яним каркасом.

У такому стані трамвай нині. Дерев’яну конструкцію розламали тросами при транспортуванні.  Через недбальство та непрофесіоналізм трамвай втрачено назавжди.

Побачене не порівняти з музеями в інших країнах, куди дійсно приходять туристи. Ось музей транспорту Лондона, який має свою інтернет-сторінку.

Вхід в такий музей коштує 16 – 17 фунтів. Музей Лондона, який приваблює туристів, має розвинену структуру торгівлі. Жодна інфраструктура для туризму не розвинута. Відтак більшість експонатів за час перебування у музеї розкрадена, а цінні об’єкти, дуже ймовірно, незаконно передані  у приватні колекції.

Активно співпрацюю з колективом поціновувачів  київського транспорту. Коли надійшла інформація про розкрадання та знищення історичного експозиційно-реставраційного центру (ІЕРЦ), направив звернення до Департаменту транспортної інфраструктури з проханням створити комісію щодо неналежного утримання експонатів. До складу комісії увійшли представники КП «Київпастранс» та управління з питань запобігання та виявлення корупції. Проте за чотири місяці комісію так і не створили.

Музей транспорту по-київськи

На початку лютого разом з громадськими активістами зробили попередню інспекцію експонатів музею. Намагались зафіксувати їхній поточний стан.

В такому стані експонати на території.

Експонати переміщують в абсолютно неприйнятний спосіб: кузови машин розірвані, зім’яті.

Щоб ви оцінили масштаби втрат, наведу декілька цифр: серед 73 одиниць техніки лише одна має усе обладнання, у двох є 60-80% обладнання, та з десяток –  частково комплектні. Решта експонатів – просто порожні.

Керівництво музею фактично не виконує наказ “Київпастрансу” №66 від 5.03.2015р:

«З рухомого складу, що передається в Історичний експозиційно-реставраційний центр, забороняється демонтувати будь-яке обладнання. Зокрема, забороняється позбавляти вагони властивості пересуватись самостійно та будь-яких наявних деталей, навіть декоративних та не оригінальних».

Експонати знищили фактично упродовж останніх кількох років. До прикладу, тролейбус №410, ще у 2012 році був справним та технічно комплектним. Про що свідчить акт передачі.  

До прикладу, тролейбус „У-8”. Музей нічого не зробив, аби забрати цю машину у якості донора для такої самої музейної машини №2008, яка є геть без обладнання.

На фото машина донор, яку передали до музею. Зараз вона розграбована та знаходиться на території смітника техніки – АП7. 

Колектив шанувальників електротранспорту заради збереження моделі намагався самотужки викупити „У-8. „Київпастранс” це погодив. Але майже два роки не оформлює необхідних документів. За цей час тролейбус двічі намагалися вивезти на смітник, проте завадив резонанс. Виключно завдяки активістам, які заблокували усі шафи з обладнанням та більше року доглядали за машиною, частину обладнання вдалось зберегти. Врешті „У-8” потрапила до музею. Невідомо чи з таким станом музею вдасться зберегти цей експонат.

Питання занепаду музею минулого року піднімали національні телеканали. У сюжеті ТСН  директор Роман Щипков переконує, що в музеї 69 відреставрованих автобусів, хоча фактично пристойно виглядають одиниці. Обіцянка додати ще 200 експонатів звучить взагалі безглуздо.

Особисто поцікавився у Щипкова,  що він зробив для збереження експонатів музею і як довів ввірений йому об’єкт до такого стану.

«Концепція музею є, але коштів під неї не виділяють. Музей, який є. Щоб техніку поставити в приміщення – засипали ями, прибрали «ліву» техніку», – відповідає директор.

На уточнююче запитання, що робила «ліва» техніка у музеї, Щипков зазначив:

«Ми дозволили організаторам виставки OldCarLand  привозити техніку і залишати до наступної виставки на території. Я два роки боровся, щоб хоч якісь документи оформили на те, що вона там стоїть».

Проте, чи оплачували користування стоянкою організатори виставки, керівник музею не дав чіткої відповіді. Факт використання музею не за призначенням також підтверджують колишні співробітники.

«Колектив музею підбирався з потрібних директору людей і вони займалися своїми справами, а музейна техніка, що стоїть на території, була розкидана, щоб було видно, що там щось є музейне. Насправді в цехах виконувалась зовсім інша робота, а експонати виконували роль ширми»,- каже  Євген.

Що сьогодні пропонують відвідувачам музею?

Музей мав би працювати над залученням «нових» експонатів. Місто постійно оновлює автопарк, стару техніку  виводять з експлуатації. Виходить, що за три роки нічого з історично цінного транспорту так і не з’явилось. Проте до музею треба було забрати, хоча б для консервації на майбутнє як мінімум півтора десятка машин.

Це історичний експозиційно-реставраційний центр. Тобто це означає, що усі машини, які мають історичну цінність, повинні бути долучені до експозиції, або принаймні бути прийнятими під охорону для реставрації у майбутньому. Підкреслю, що це не надто коштовна справа – треба просто забрати відсторонену від експлуатації працюючу машину та виконати її консервацію.

За рік з горем пополам підрихтували один автобус, хоча мали зробити значно більше:

«Програма була на 2017 рік затверджена, за рік мали зробити шість одиниць. Завдяки тому що у нас були хоч якісь гроші на фарби, витратні матеріали, на купівлю відрізних кругів, заліза, тобто всього, що треба для ремонту, ми зуміли зробити ЗІС-155», – бідкається Роман Щипков, керівник музею.

Якісну екскурсію у музеї провести не можуть. Немає фахівця, який би знався на експонатах. Окрім п'яти табличок, я не побачив підписів до експонатів з історичними  та технічними відомостями.

Територію музею нещодавно повністю заасфальтували. Витратили  величезні кошти. Проте, ніхто не подбав про колії для трамваїв. Як вони будуть заїзджати чи виїзджати на свята чи вихідні?

Асфальтна площадка влітку для відвідувачів буде просто нестерпною. Жодного дерева, чи захисту від сонця. Про газони теж не подбали. Хіба музей це не місце для сімейного відпочинку? Виглядає сумнівним, що саме таким бачили музей у концепції його розвитку. Не облаштовано нормальних туалетів для відвідувачів, вбиральнею можна скористатися лише в приватному кафе.

Як у Європі?

Історія розвитку громадського транспорту використовується багатьма містами світу для приваблення туристів. Музеї дозволяють не через соціальні мережі, а на власні очі побачити, яким був транспорт 100 років тому.

До прикладу, у Празі працює один з кращих музеїв громадського транспорту. У ньому зібрано багато унікальних  експонатів. Деякі з них курсують по екскурсійному маршруту, а це, погодьтеся, додає привабливості місту.

У Британії пишаються власною історією громадського транспорту. Тому створюють цілі музейні комплекси. Оригінально поєднують криті павільйони з майданчиками, які відтворюють вулиці міста.

Фото: Crich Tramway village. Виставковий павільйон.

Київ має не менш цікаву історію громадського транспорту.

Як повинно бути?

Міська влада підтримала ініціативу створення музею громадського транспорту. Два роки тому розробили концепцію його розвитку. Проте зараз уже є очевидним, що непрофесіоналізм та недбальство знищують музей.  

Дуже ймовірно, що проект став черговим механізмом використання комунального майна для бізнес інтересів певних людей. Не хочу звинувачувати когось конкретно, проте очевидно, що відповідальність має нести все керівництво профільного Департаменту та „Київпастрансу”. Саме вони зобов’язані утримувати комунальне майно у належному стані.

Вважаю, незадовільною роботу усієї команди ІЕРЦ. За цих умов логічно відсторонити від займаних посад осіб, які довели музей до такого стану.

Успішним музей може зробити професійний менеджмент, прозоре фінансове управління, підтримка місцевої влади.

Прохор Антоненко, депутат Київради («Свобода»)