Чи буде нова війна на Західних Балканах? Погляд із Косова
«Війна в Україні має непрямий, але глибокий вплив на Балкани»
Щоби відвернути увагу міжнародної спільноти від України, Росія намагається створити додаткові зони нестабільності у світі. Центром її особливої уваги традиційно є Західні Балкани, де все ще присутній значний російський вплив, а також потенційно небезпечні невирішені питання, як-от косовське.
Про те, чи вдасться Росії перетворити Балканський півострів на чергову зону нестабільності, чи є у неї для цього можливості, які перспективи вирішення косовського питання та що для цього потрібно, «Главком» поговорив з керівником дослідницьких програм Косовського центру безпекових досліджень Рамаданом Ілазі.
«Спроби РФ розхитати Чорногорію і Північну Македонію вказують на її стратегію на Балканах»
Почнімо із заяви президента Зеленського про те, що Україна має інформацію про наміри Росії розпочати війну на Балканах. Наскільки правильною є його оцінка?
Я вважаю, що президент Зеленський правий. Очевидно, що Росія може організовувати нестабільність у різних регіонах світу для відвертання уваги та ресурсів ЄС і США від України, а також підриву єдності між союзниками ЄС і НАТО. Балкани, особливо через російський вплив на сербський уряд, займають особливе місце у цій стратегії. А терористична атака 24 вересня у селі Банська на півночі Косова може слугувати потенційним підтвердженням висловленої вашим президентом оцінки.
У вересні цього року у селищі Банська на півночі Косова був вбитий один косовський поліцейський, ще кілька зазнали поранень.
Влада Косова стверджувала, що вночі дві вантажівки без розпізнавальних знаків заблокували міст, який веде до в’їзду у село Банська. Косовські поліцейські були направлені туди для розблокування проїзду і потрапили під обстріл озброєних людей у масках. Троє з цих озброєних людей були вбиті під час багатогодинної стрілянини.
Уряд Косова звинуватив у підтримці нападу Сербію, Белград ці звинувачення заперечував.
Вбивство косовського поліцейського та стрілянина поблизу сербського кордону стали однією з найсерйозніших ескалацій у регіоні.
Які частини регіону можуть бути потенційними мішенями для Росії?
На Західних Балканах є два регіони, які особливо вразливі до нестабільності – це північ Косова та Республіка Сербська у Боснії та Герцеговині.
На півночі Косова переважаюча сербська громада, починаючи з 1999 року створила унікальну ситуацію. Ця територія перебувала під обмеженим управлінням з боку косовської влади та під непослідовним міжнародним наглядом. Відсутність надійного контролю дозволила регіону стати притулком для організованої злочинності. Яскравим прикладом є Мілан Радойчич, якого вважають організатором теракту у Банській у вересні цього року (колишнього високопосадовця головної політичної партії етнічних сербів у Косові затримали у Сербії за участь у смертельній сутичці з косовською поліцією, – «Главком»). Вплив Радойчича, а також його зв’язки з белградськими політиками та Кремлем, підкреслюють складні політичні та кримінальні переплетення у цій частині Косова.
Геополітичне значення цієї території підсилюється повідомленнями про присутність там «вагнерівців» і «нічних вовків». Таким чином, конвергенція злочинної діяльності, політичних амбіцій і зовнішніх впливів робить північ Косова потенційно гарячою точкою.
Що стосується Республіки Сербської, то керівництво нею Мілорадом Додіком з його неприхованою прихильністю до Росії, у поєднанні з його прагненнями до відділення від Боснії та Герцеговини, несе значні ризики. А його спроби, за ймовірної підтримки Росії, посилити військовий потенціал у Республіці Сербській, ще більше погіршують ситуацію. Міжнародна реакція на такі події, як інцидент у Банській, слугує барометром для лідера Республіки Сербської, потенційно впливаючи на його сепаратистські стратегії.
Крім того, спроби Росії дестабілізувати інші країни, такі як Чорногорія та Північна Македонія, хоча й були невдалими, однак вказують на її чітку стратегію з підриву стабільності на Західних Балканах. Поряд із цим, цілями Росії, які певною мірою поділяє і Китай, є також перешкоджання розширенню НАТО та ЄС у регіоні та змушення його країн опиратись на підтримку Москви і Пекіна, а не західних альянсів.
Чи є у Росії ресурси для реалізації своїх планів?
Я думаю, що так. Одним із яскравих прикладів є створення т.зв. гуманітарного центру у сербському Ніші. Незважаючи на його офіційний статус, є достовірна інформація про те, що він насправді може слугувати розвідувальним центром або таємною військовою базою.
Крім того, у регіоні присутні воєнізовані угруповання, близькі до Кремля, такі як колишній «Вагнер», а також «Нічні вовки». Є інформація, що «вагнерівці» навіть використовували Сербію та Республіку Сербську для вербування найманців для війни в Україні.
Крім того, Росія активно застосовує щодо регіону свою «м’яку силу», ключовими елементами якої є її позиція щодо ситуації у Косові, підтримка Республіки Сербської та російські зв’язки із Сербською православною церквою.
Інший аспект стратегії впливу Росії передбачає посилення її позицій у головних безпекових організаціях у регіоні, таких як ОБСЄ чи ООН. Наприклад, у 2019 році, під час операції косовської поліції, було заарештовано керівника російської групи офісу UNMIK (Тимчасова Місія ООН у Косові) на півночі Косова. За інформацією від косовської поліції, він намагався перешкодити поліцейській операції, використовуючи свій автомобіль, щоби створити барикаду, яка не дозволила поліції увійти у село.
«2024 рік може стати критичним періодом…»
З огляду на все вищесказане, якою є ймовірність нової війни на Балканах?
Ймовірність нової великої війни наразі невисока. Тим не менш, існує серйозний ризик обмежених конфліктів, особливо на півночі Косова. 2024 рік може стати критичним періодом у визначенні траєкторії напруженості у регіоні. Цікаво, що війна в Україні мала непрямий, але глибокий вплив на Балкани. Наприклад, на початку минулого року були серйозні ознаки назрівання конфлікту у Боснії та Герцеговині, коли Мілорад Додік показував готовність до відділення. Однак рішуча відповідь міжнародної спільноти на вторгнення Росії в Україну стала стримуючим фактором проти такої ескалації на Балканах.
У Косові ж існував реальний страх, що Сербія може використати тактику «зелених чоловічків» на півночі, на зразок того, як Росія діяла у Криму. Після російського вторгнення в Україну, така оцінка змінилась. Зараз існує серйозна надія на те, що НАТО та західні союзники рішуче відреагують на будь-який подібний прояв агресії. Після інциденту у Банська, НАТО, посиливши KFOR (міжнародні сили під керівництвом НАТО, відповідальні за забезпечення стабільності у Косові), надіслало чіткий меседж у цьому напрямку: «Будь-яке військове втручання Сербії у Косово може призвести до прямої конфронтації з НАТО». Я сподіваюся, що Сербія усвідомлює всю серйозність ситуації і намагатиметься уникати такого конфлікту.
Рішуча відповідь міжнародної спільноти на вторгнення Росії в Україну стала стримуючим фактором проти такої ескалації на Балканах
А як щодо таких інцидентів, як у Банській? Чи може щось подібне повторитись у майбутньому?
Враховуючи проактивну позицію НАТО, яка підтверджується посиленням бойових можливостей KFOR, вірогідність повторення сценарію, який мав місце у Банська, є невисокою. Однак, було би необачно повністю його відкидати. Треба пам’ятати, що більшість осіб, причетних до терористичного угруповання, яке діяло у Банській, зараз перебувають на волі у Сербії. І навряд чи вони забудуть про загибель під час інциденту трьох своїх соратників. Більш того, їх основна місія – створити партизанські сили на півночі Косова, спрямовані на підрив безпеки, ймовірно, залишається незмінною. Крім того, не можна ігнорувати вже згадані інтереси Росії у регіоні. Хоча присутність НАТО є значним фактором стримування та наріжним каменем безпеки, ми повинні бути пильними і активно працювати, щоби запобігти будь-якому сценарію, що може дестабілізувати Західні Балкани. І особливо тому, який був режисований у Москві.
«Регрес на шляху до миру»
Перейдемо до відносин між Сербією та Косово. Як би ви охарактеризували їх нинішній стан?
Нинішня ситуація у Косові викликає дедалі більше занепокоєння і, здається, рухається по низхідній траєкторії. Раніше у регіоні відбувався помітний інтеграційний процес, закріплений Брюссельською угодою від 2013 року, офіційно відомою як Перша угода про принципи, що регулюють нормалізацію відносин. Ця знакова угода, підписана прем’єр-міністрами Косова та Сербії, зосереджена на трьох найважливіших сферах: політичній, безпековій та правовій інтеграції півночі Косова.
Спочатку, після укладання угоди, ми відмічали позитивні зрушення, зокрема у питанні політичної інтеграції. Так, вперше після 2013 року у чотирьох північних муніципалітетах були проведені місцеві вибори, що стало значним кроком уперед. Заплановане створення Асоціації муніципалітетів сербської більшості (АМСБ) у Косові також мало на меті подальше об’єднання півночі з рештою Косова, але воно було зупинене.
Що стосується безпекової інтеграції, то у її рамках відбувся відхід від незаконних збройних формувань: близько 300 колишніх членів формувань перейшли на посади у поліції Косові, сприяючи таким чином роботі поліції на півночі. Однак цей прогрес, на жаль, теж зазнав невдачі. У листопаді 2022 року масова відставка поліцейських через суперечку щодо номерних знаків (перехід від сербських автомобільних номерних знаків для міст Косова до косовських, – «Главком») призвела до того, що на півночі Косово знову з’явились незаконні збройні формування.
Погіршує ситуацію й присутність косовських спецпідрозділів поліції, які, своїми діями щодо протидії незаконним збройним формуванням, викликають невдоволення у місцевої сербського громади. Вона, зокрема, висловила занепокоєння з приводу ймовірної експропріації косовським урядом приватної власності для будівництва нових поліцейських відділків у регіоні. Підхід до інтеграції та умиротворення півночі Косова через інтенсивне розгортання спеціальних поліцейських підрозділів не є найкращим рішенням. Надзвичайно важливо, щоби регіон охоронявся поліцією, яка складається з косовських сербів. Це був би більш розумний та орієнтований на громаду підхід. Косовський уряд має активно дослухатися до проблем сербської громади на півночі та реагувати на них. Наразі ситуація там нагадує Косово у період до здобуття незалежності, що говорить про значний регрес на шляху регіону до миру та інтеграції.
Що стало поворотним моментом для початку цього регресу?
Якщо простежити процес, то стає очевидним, що ним є рішення уряду Косова не продовжувати термін дії угоди із Сербією щодо автомобільних номерних знаків. Такий крок косовського уряду був підданий різкій критиці як Сполученими Штатами, так і Європейським Союзом. І хоча уряд Косово діяв у рамках домовленостей із Сербією, він не зміг належним чином повідомити про своє рішення громадянам, які проживають на півночі, а також координувати його реалізацію із міжнародними представництвами у Косові, головним чином ЄС і США. Тобто косовський уряд міг би краще підготувати як умови для цього переходу, так і краще пояснити громадянам на півночі, що означає його рішення і як воно буде виконуватись.
«Вучич і Курті загнані у кут своїми ж наративами»
На вашу думку, за нинішнього керівництва у Белграді та Приштині взагалі можлива нормалізація відносин між Сербією та Косово?
І президент Сербії Вучич, і прем’єр-міністр Косова Курті, здається, є лідерами, які приймають рішення з огляду на те, як їх сприйматимуть через два десятиліття. Це, а також те, як вони себе поводили, коли ще були в опозиції, призвело до створення наративів, у яких їхні попередники та інші діячі, залучені до процесу нормалізації між Сербією і Косово, іменуються зрадниками. Тепер вони загнані у кут створеними ними ж наративами, особливо прем’єр-міністр Курті, і їм важко брати участь у тих самих діях, які вони раніше критикували.
Також, схоже, навіть міжнародна спільнота почала скептично ставитись до можливості повної нормалізації відносин між Сербією та Косово за вищевказаної позиції обох лідерів. Як результат, мета нормалізації відносин непомітно змістилась від формального визнання до визнання де-факто. На практиці це означає, що Сербія утримуватиметься від виступів від імені Косова, перестане виступати проти членства Косова у міжнародних організаціях, визнає правову систему Косова, а дві країни обміняються дипломатичними представництвами, наприклад, офісами зв’язку.
Важливо підкреслити, що під час переговорів у лютому цього року саме президент Вучич, а не прем’єр-міністр Курті, відмовився підписати запропоновану ЄС Угоду про шлях до нормалізації відносин між Косово та Сербією, яка має суттєве значення у контексті позиції Сербії щодо Косова.
Для Косова визнання Сербією де-факто є важливим кроком, але воно має бути поєднане з розблокуванням процесу інтеграції Косова до міжнародних організацій. Без цього Косово ризикує залишитися у підвішеному стані – сценарій, який країна не може собі дозволити.
Основні елементи цієї інтеграції включають отримання статусу кандидата на вступ до ЄС, зміцнення відносин з НАТО, наприклад, через доступ до програми «Партнерство заради миру» чи у рамках Плану дій щодо членства, а також визнання з боку п’яти держав-членів ЄС, які ще цього не зробили. Ці кроки є незамінними для майбутньої стабільності та розвитку Косова.
Отже, на цьому етапі нормалізації результатом для Косова є визнання де-факто. А що отримає Сербія – Асоціацію муніципалітетів сербської більшості?
Ключовим компонентом Угоди про шлях до нормалізації відносин між Косово та Сербією від лютого цього року є стаття 7, яка містить зобов’язання Косова «забезпечити належний рівень самоврядування для сербської громади у Косові», що на практиці означає створення Асоціації муніципалітетів сербської більшості (АМСБ). Ця організація покликана запропонувати політичні гарантії сербській цивільній громаді у Косові, забезпечуючи її автономне управління у таких секторах як освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення та культура.
Однак важливість створення АМСБ виходить за межі цих безпосередніх переваг. Вона являє собою вирішальний крок вперед у прагненні Косова та Сербії до членства у Європейському Союзі. ЄС тісно пов'язав процес вступу обох країн із нормалізацією їхніх відносин. Таким чином, створення АМСБ не тільки служить для вирішення нагальних проблем громади, але також відіграє центральну роль у просуванні обох країн до інтеграції у ЄС. Ця подвійна вигода підкреслює стратегічну важливість АМСБ у ширшому контексті регіональної стабільності та європейської інтеграції.
Тема територіального обміну, здається, не стоїть на порядку денному
Але ми бачимо, що ваш прем’єр-міністр Курті рішуче виступає проти створення Асоціації. Як тоді бути з такою його позицією?
В обговоренні створення АМСБ вирішальне значення має розуміння контексту. Прем'єр-міністр Курті, який раніше, як лідер опозиції, був сильним противником АМСБ, протягом останніх місяців дещо змінив своє ставлення до неї. Ця зміна стала очевидною, коли він висловив обережну підтримку запропонованого ЄС і США статуту АМСБ, що здивувало багатьох. І хоча він не повністю прийняв його, захист ним статуту означає значну зміну його позиції.
Попри це, у процесі створення АМСБ є й інші проблеми. Перша з них – це відповідність статуту Конституції Косова. Після рішення Конституційного суду Косово у 2015 році уряд зобов’язаний подати статут йому на розгляд, щоби переконатись, що він відповідає конституційним стандартам. Зміст статуту ще офіційно не оприлюднено, проте неофіційна інформація свідчить про те, що він може не повністю відповідати конституційним вимогам Косова. Це викликає занепокоєння серед косовських опозиційних партій і означає, що процес конституційного перегляду може бути тривалим, а його результат невизначеним.
Ще один важливий аспект – це реальна потреба сербського населення з півночі Косова в АМСБ. Розмови з місцевими сербами показали, що вони віддають перевагу відокремленню та об’єднанню з Сербією замість того, щоби залишатися у Косово у рамках АМСБ. Це, своєю чергою, викликає питання щодо практичності та бажаності АМСБ у його нинішній формі.
Крім того, існує неясність щодо справжнього інтересу президента Вучича до АМСБ. Відтак його дії та заяви у найближчий період будуть показовими щодо того, яку гру грає він, а також прем’єр-міністр Курті у питанні АМСБ.
Свого часу йшли активні розмови про обмін територіями між Косово та Сербією як одне із можливих рішень косовського питання. Чи є ймовірність повернення до цих розмов?
Тема обміну територіями між Косово та Сербією колись була провідною у дискурсі щодо вирішення косовського питання. Зокрема, вона включала ідею коригування кордонів, за якого переважно сербська північна частина Косова приєдналася би до Сербії, тоді як сербські муніципалітети з більшістю албанського населення у долині Прешево були би інтегровані у Косово. Цікаво, що ця концепція вперше була запропонована у звіті створеної прем’єр-міністром Швеції міжнародної комісії щодо Косова у 2000 році.
Коли ця ідея знову виникла у 2018 році як потенційне рішення, вона наштовхнулася на сильний опір з боку деяких країн ЄС, особливо Німеччини. Опозиція виникла через занепокоєння щодо потенційного негативного впливу на регіональну стабільність, зокрема ситуацію у Боснії і Герцеговині та Північній Македонії. Побоювання полягало у тому, що такий прецедент може викликати подібні вимоги та призвести до конфліктів.
Наразі тема територіального обміну, здається, не стоїть на порядку денному. Однак не можна повністю виключати повернення до неї, особливо у разі зміни зовнішньої політики США, яка можлива за повернення на посаду президента Дональда Трампа. У такому випадку, якщо врегулювання між Косово та Сербією не буде досягнуто, ця ідея може відновити популярність.
Враховуючи цю невизначеність, вкрай важливо протягом найближчого часу знайти рішення, яке би відповідало позиції ЄС і нинішньої американської адміністрації. І це рішення пов’язане із створенням АМСБ. Якщо прем’єр-міністр Курті бажає уникнути перспективи територіального обміну чи відокремлення півночі Косова, йому було би доцільно прийняти АМСБ і прискорити її впровадження.
Ігор Федик, для «Главкома»
Коментарі — 0