Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Сербська весна. «Російський вплив у країні ніколи не був настільки сильним, як сьогодні»

    інтерв'ю
    • Розсилка
    Минулого століття російський вплив ніколи не був настільки сильним, як сьогодні - Сербська весна. «Російський вплив у країні ніколи не був настільки сильним, як сьогодні»
    Минулого століття російський вплив ніколи не був настільки сильним, як сьогодні
    фото з відкритих джерел

    Політолог Бошко Якшич: Росія сприймається у Сербії як «священний захисник», і за це отримує все

    Вже третій місяць поспіль вихідними у Сербії тривають антипрезидентські протести. Одна з основних вимог, висунутих до глави держави Александра Вучича, – рівний для всіх доступ до державних ЗМІ і об’єктивність висвітлення ситуації в країні. Під час чергового суботнього мітингу 16 березня протестувальники спробували захопити будівлю національної телерадіокомпанії РТС. Це, до речі, перше за три місяці застосування сили з їхнього боку. Відповідь влади була такою: дві позачергові прес-конференції міністра внутрішніх справ, затримання кількох протестувальників, заява президента про те, що йому нічого боятись, але зустрічатись зі своїми опонентами він не збирається, а на будь-який прояв насильства держава дасть жорстку відповідь. Такою своєю заявою сербський президент ще більше налаштував проти себе натовп і актуалізував запитання, відповідь на яке, на сьогодні в Сербії навряд чи хтось наважиться надати: що чекає країну найближчим часом?

    Ці протести, звичайно, вигідні Росії, оскільки вона не зацікавлена у вирішенні Косовського питання: угоду між Сербією і Косовом Захід хоче укласти завдяки Вучичу. Тому для Москви будь-яка дестабілізація, послаблення влади, навіть прихід демократичних сил (які загалом проти угоди з Косовом), буде позитивом. Але досі прямих доказів зв’язку Росії з протестами і зокрема, останніми подіями, не має. Відомо лише те, що деякі учасники протестів тісно співпрацюють з російськими ветеранськими організаціями.

    Про російський вплив у Сербії, тенденції у сучасній сербській зовнішній політиці, перспективи вирішення косовського питання та про інші важливі проблеми Сербії та Балканського регіону загалом – у прямій мові відомого сербського політолога Бошко Якшича.


    Бошко Якшич
    Бошко Якшич

    Про російський вплив

    Минулого століття російський вплив ніколи не був настільки сильним, як сьогодні. Цікаво те, що вони вкладають в нього дуже мало і взамін отримують дуже багато. Вони інвестують у м'яку силу. У сербській суспільній свідомості Росія є захисником Косова. Росіяни використовують гасло «Ми вас ніколи не бомбили» – і  воно працює.

    На політичному рівні частина політиків цілком віддана росіянам. Їх не потрібно шантажувати чи підкуповувати Росією – вони справжні русофіли. І крапка.

    На економічному рівні росіяни отримали конкретні речі: вони придбали всю сербську нафтогазову промисловість. І що цікаво, її було продано за ціною мережі супермаркетів. Це був своєрідний подарунок за їхню готовність використати право вето в Раді Безпеки ООН.

    Щодо нового російського газопроводу, то тут він розглядається як економічно раціональний варіант. Німці купують російський газ. Чому ми не повинні? Але інша справа – кредити. І це ще одна «вдячність» росіянам за Косово, оскільки процентні ставки, які Сербія платить за російські кредити, є набагато вищими за ті, які б платилось тому ж МБРР. Отже, ми їдемо до Росії і кажемо: «Дякуємо вам за підтримку в косовському питанні, і ми хочемо отримати від вас кредит». В такому випадку це означає, що ці угоди проводитимуться без тендерів і з цінами, які будуть встановлені росіянами так, як вони хочуть.

    Російський вплив і питання Косова є безпосередньо пов'язаними, все бере початок з кризи Косова 1999 року. Росіяни дуже вміло використовують цю кризу, яка, власне, є Альфою і Омегою сербської внутрішньої і зовнішньої політики.

    Загалом Росія сприймається в Сербії як «святий захисник», і за це отримує все.


    Останній візит Путіна до Сербії
    Останній візит Путіна до Сербії

    Про поточні цілі Росії в Сербії

    Головна їхня мета – не допустити вступу до НАТО всього регіону. Чим більше вони втрачають у Чорногорії та Македонії, тим більше вони будуть боротися за Сербію та Боснію. Все інше є наслідком цього. Але американці хочуть, щоб робота щодо Косова була зроблена. Американський дипломат Брайан Хойт Йі оголосив дві речі: угода між Македонією та Грецією у 2018 році і після цього, через рік – вирішення косовського питання.

    На сьогодні, оскільки питання Косова все ще залишається невирішеним, для Росії відкриті двері щодо Сербії та Балкан загалом. Але Москва стає все нервовішою перед перспективою закриття цих дверей. Як тільки угода між Белградом і Приштиною буде завершена, головний канал російського впливу на Сербію буде заблоковано. Відповідно, вони будуть робити все, щоб зупинити його. Офіційно вони говорять таке: «До чого б Белград і Приштина не домовились, ми це приймемо». Однак було б дуже наївно думати, що таке просте прийняття означатиме «так» у Раді Безпеки ООН. А це означає, ставки у грі будуть суттєво підняті і що не тільки Белград і Приштина, але й весь регіон будуть виключені з гри. Говорячи про можливість угоди з Белградом і Косовом, зрозуміло, що росіяни в ній не зацікавлені. Але для того, щоб її прийняти, вони будуть виторговувати для себе щось більше. Наприклад, Грузію. Це частина їхньої гри, з якої вони будуть хотіти вийти з певними здобутками для себе.

    Про зацікавленість Росії замінити Александра Вучича кимось лояльнішим

    Звичайно, вони б цього дуже хотіли. Однак це не пройде. Сербія не прийняла б жодного проросійського уряду. З точки зору стилю життя, серби є досить прозахідними. Якщо у них виникне перспектива отримати повністю проросійський уряд – вони скажуть: «Нет, спасибо». Я вважаю, що Росії не вдасться перетворити Сербію на свою проросійську «губернію». Вона може зберігати важелі впливу, але ніякого домінування. Все, що Путін може тут зробити – це використовувати русофільські настрої у сербському суспільстві, пропаганду, економічні важелі, питання Косова –  і цього достатньо, щоб зберегти тут сприятливі для себе умови.

    Про російський гуманітарний центр в Ніші


    Російський гуманітарний центр в Ніші
    Російський гуманітарний центр в Ніші

    Це довга історія. Колишній президент Сербії Томіслав Ніколич був готовий віддати Ніш росіянам. У жовтні 2017 року питання було майже вирішене – повинен був відбутися візит сюди Дмитра Медведєва, але в результаті було сказано «ні». Візит скасували. Думаю, в Белграді добре відчували настрої Заходу з цього питання. Наше керівництво тоді ніхто прямо не звинувачував, бо військові аташе відвідували місце розташування центру і казали, що «він не схожий на військову базу, хоча має потенціал ним стати». Тобто, це була історія «а якщо…». Але Захід був настільки проти передачі центру росіянам, що Белград розумів, що він буде більмом на оці Заходу, і змушений був сказати «ні». Думаю, що після цього росіяни відмовилися від цієї ідеї. Наскільки мені відомо, на сьогодні на офіційному рівні це питання не стоїть на порядку денному.

    Про вектор зовнішньої політики Сербії

    Нинішні тенденції в зовнішній політиці Сербії говорять про зближення з Росією. Якщо проаналізувати її, то ми можемо помітити в ній ряд компромісів, які про це свідчать. Ось декілька прикладів. Існує аналіз, який показує, що в першій половині 2018 року ЄС та різні європейські органи видали 32 резолюції та декларації. Сербія була проти 20 з них. Дев'ять з цих 20 прямо або опосередковано стосувалися Росії і через Україну. У 2012 році перед приходом до влади Сербської прогресивної партії, зовнішня політика Сербії і ЄС корелювалась у більш як 80% випадків. Сьогодні рівень координації становить 54%. І це зниження на 30% – на користь Росії.

    Інший приклад стосується македонсько-грецького питання. Коли угоду було досягнуто, офіційний Белград зберігав мовчання. Від нього не було жодної реакції, яку слід було очікувати – привітання, оскільки вона сприяє стабільності в цілому регіоні. Белград мовчав, тому що не хотів дратувати Росію, яка була сильно проти цієї угоди.

    Третій приклад стосується виборів у Республіці Сербській та виборів у Боснії та Герцеговині. Президент Вучич публічно підтримав Мілорада Додіка, що було дуже дивно, адже попри те, що вони зустрічаються дуже часто, Додік не є улюбленим компаньйоном Вучича. Водночас це було проти норми невтручання у внутрішні справи іншої суверенної держави. Але він це зробив і зробив це відразу після того, як приїхав з Москви. Дуже ймовірно, що Путін попросив його це зробити.

    Четвертий – вперше з 2000 року, у нас у правлячій коаліції присутня відкрито русофільська партія. Такого раніше ніколи не було.

    Про вступ Сербії до Євразійського економічного союзу

    Враховуючи тенденції, про які я говорив вище, я не можу виключити такої можливості. Однак такий крок не можна буде пояснити економічними причинами. З економічної точки зору – це нісенітниця, оскільки ми вже маємо угоду про вільну торгівлю з Росією, яку ми ще жодного разу не використовували. Ми, наприклад, просили Путіна допомогти Сербії експортувати автомобілі Fiat до Казахстану – і він не допоміг. Так чому ж ми повинні вступати до Євразійського економічного союзу? Якщо це відбудеться, то це, безумовно, буде пострілом у власну ногу щодо ЄС, на який припадає 63,7% загального торговельного балансу Сербії.

    Про «сидіння на двох стільцях»  Александра Вучича


    Александр Вучич
    Александр Вучич

    На моє переконання, Сербія не може сидіти на двох стільцях. Намагаючись задовольнити і Схід, і Захід, Вучич поставив себе в таке становище, коли йому ніхто не вірить: ні Путін, ні Захід. Одного разу колишній держсекретар США Джон Керрі сказав, що Балкани є лінією вогню. Так воно і є: обидві сторони очікують, що ви займете їхню сторону. Але Вучич не може зайняти чиюсь сторону, що є результатом відсутності сміливості заявити про свою позицію. Я знаю, що краще, коли все не є чорно-білим, бо тоді ви маєте простір для маневрування. Але світ є таким, яким він є.

    Про європейську перспективу Сербії і НАТО

    Офіційно росіяни не проти сербських відносин з ЄС. На мою думку, їм це навпаки може бути цікаво. Якщо вони збережуть нинішній рівень впливу на Сербію, то тоді, якщо Белград приєднається до ЄС, вони зможуть використати його як Троянського коня. Але вони дуже проти американського впливу в Сербії, тому що він напряму пов'язаний з НАТО. Тому росіяни досить наполегливо працювали над запобіганням позитивного сприйняття тут НАТО. І я б сказав, що вони досягли успіху. Це може звучати як парадокс, але в 2001-2002 роках, коли рани від бомбардувань НАТО 1999 року ще були свіжі, відсоток сербів, які не були проти НАТО, був набагато вищим, ніж сьогодні. І це результат місцевої антинатовської політики, яка проводилась тут т. зв. націоналістичними силами, плюс російський вплив. Як результат, на сьогодні ми маємо таку ситуацію: якщо ви говорите, що ви проросійські – ви патріот. Якщо ви говорите, що ви пронатовські – ви зрадник.

    Про антипрезидентські протести


    Антипрезидентські протести у Сербії, лютий 2019 року (Фото: EPA)
    Антипрезидентські протести у Сербії, лютий 2019 року (Фото: EPA)

    Відомо, що Вучича не дуже сильно турбують протести і він буде чекати, поки вони не знизяться до мінімального рівня. Це, очевидно, його стратегія. Однак «осад» від них залишається. Того, що вже зробили протестувальники, уже цілком достатньо. Уряд досить нервує через протести, тому що їхній потенціал може призвести до чогось більшого. Але для цього обов'язково повинна бути підтримка ззовні. Сьогодні я не бачу ознак того, що Захід готовий підтримати протести. Думаю, Вучич їм ще потрібен, щоб виконати домашнє завдання щодо Косова, і вони його поки тримають. Можливо, після цього вони його позбудуться.

    Ці протести нагадують мені про 1996 рік, коли відбулися набагато більші акції, ніж тепер, проти Слободана Мілошевича. Вони тривали місяці, але так і не змогли звалити Мілошевича, тому що не було підтримки ззовні. У ті часи Захід потребував Мілошевича, якого він зображав гарантом миру та стабільності на Балканах.

    Про можливий компроміс у косовському питанні

    Сьогодні питання Косова, Боснії та Герцеговини, залишаються найважчими на Балканах. Ми вже позбулися третього – Македонії. Але Косово має більший потенціал. Якщо його не вирішити, не вирішиться ширше албанське питання, яке може вплинути на Македонію, частину Чорногорії,  частину південної Сербії.

    Якщо буде угода про Косово, це означатиме що вдалося досягнути компромісу, оскільки в обох сторін не має іншого вибору. Цілком зрозуміло, що Захід не хоче замороженого конфлікту. Його потрібно вирішити. Очевидно також, що це буде безвиграшна ситуація, яку обидві сторони намагатимуться показати перед своїми громадянами як перемогу. Якщо бути об'єктивним, то сербам доведеться втрачати більше.

    Забудьте про те, що часто пишуть у ЗМІ: що частина Прешевської долини відійде до Косова, а північна частина Косова – до Сербії. Це максималістський і нереальний підхід. Хоча він і нормальний для історії, в якій рівень націоналізму все ще досить високий, бо добре резонує з суспільною думкою по обидва боки. Однак ніхто в Приштині не піде на те, щоб відмовитися від усього північного Косова. Сербія втратить 95% того, що раніше було автономною провінцією Косова. Серби з північного Косова отримають лише Асоціацію сербських спільнот, на якій наполягає Белград, оскільки вона була ухвалена албанською стороною в Брюссельській угоді від 2013 року. І я не думаю, що це є чимось серйозним. Тому що все, що вони можуть зробити маючи цю асоціацію, стосуватиметься лише охорони здоров'я та освіти. Всі інші речі, які є атрибутами держави, належать Приштині.

    Буде важко пояснити більшості сербської громадськості, що ми «програли» битву за Косово. Тому що, наративи, що ми виграли війну – принаймні, не були переможені НАТО – тут досі присутні. І так думає сербське суспільство. Тому для сербського керівництва буде непростим завданням розказати своєму населенню правду про Косово.

    Що стосується безпосередньо підписання угоди щодо Косова, то було б справедливо, якби це зробив саме Вучич. Тому що саме він, будучи міністром інформації Мілошевича, «формував» косовський конфлікт у 1990-х роках. Він був одним з тих, хто впроваджував націоналізм. Тому підписання ним угоди було б своєрідним «небесним правосуддям».

    Ігор Федик, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ