«Найсерйозніша ситуація за 20 років». Хто роздмухує нову пожежу на Балканах

На Балканах – чергове загострення, яке вже традиційно пов’язують з геополітичними іграми Кремля в регіоні. Західна преса вже пише про те, що ця ескалація є «мрією Москви», яка здавна має свою агентуру на Балканах і зараз через провал в Україні робить ставку на послаблення і розвал НАТО. Балкани можуть стати найслабшим флангом, через який Кремль і намагається завдати Альянсу разючого удару.

У ніч на 24 вересня поліція напіввизнаного Косова, патрулюючи заселений етнічними сербами північний регіон, помітила кілька вантажівок, що перегородили дорогу. По поліцейських з засідки відкрили вогонь, внаслідок якого один з правоохоронців загинув, а один – отримав поранення. Понад 30 членів угрупування засіли на території монастиря, і після тривалих перестрілок чотирьох членів групи було вбито, шістьох затримано, а інші змогли відступити. За офіційним повідомленням МВС Косова, нападниками були місцеві серби – члени організації «Цивільний захист», а групу очолював Мілан Радончич – один із лідерів партії «Сербський список», яка представляє інтереси косовських сербів. Він перебуває під санкціями США, а у Косові його розшукують через звинувачення у причетності до вбивства.

Частина арсеналу, що був вилучений у нападників

фото з відкритих джерел

Після цього резонансного інциденту Приштина і Вашингтон заявили про те, що Сербія нарощує кількість військ на кордоні з Косовим. Держсекретар США Ентоні Блінкен навіть телефонував з цього приводу президенту Сербії Олександру Вучичу та закликав його до негайної деескалації. Вучич запевняв, що сербська армія не перебуває у бойовій готовності, а її чисельність на кордоні навіть менша, ніж два-три місяці тому. Паралельно НАТО ухвалило рішення розгорнути додаткові сили для посилення миротворчої місії KFOR в частково визнаному Косові.

Прем’єр Косова Альбін Курті дійшов до висновків, що це була не просто операція одинаків-ентузіастів, а Сербія мала конкретний план анексії північних муніципалітетів Косова, де переважають етнічні серби. Нібито після закріплення там цієї групи мав з’явитися коридор до Сербії для постачання зброї і проїзду військ. Міністерка закордонних справ Косова Доніка Гервалла-Шварц провела паралелі між риторикою та методами Белграда, з поведінкою Росії щодо України перед повномасштабним вторгненням. Вучич навіть майже один в один повторює легендарний путінський мем, запевняючи, що уніформу сербської армії чи поліції можна купити всюди на ринку. 

Сербський лідер запевнив, що не має наміру віддавати наказ своїм військам перетинати кордон з Косовом, оскільки ескалація зашкодить євроінтеграційним планам Белграда. 3 жовтня Сербія навіть показово скоротила кількість військових на кордоні з Косово.

Але ці слова та кроки надто непереконливі на тлі того, що в Сербії загиблих бойовиків вважають героями: в країні навіть був оголошений національний траур за ними. До того ж, поблизу кордону були виявлені арсенали зброї, які навряд чи можна купити «в будь-якому воєнторзі».

Та й сам організатор «спецоперації» Мілан Радончич є депутатом від найбільшої партії косовських сербів, яку підтримує Белград. 

Про те, як Росія може «розморозити» другий фронт на європейському континенті, чи готова до цього Європа та чим це загрожуватиме Україні, в інтерв’ю «Главкому» розповідає експертка-міжнародниця, керівниця проєкту «Балканський оглядач» Наталія Іщенко.

Балканістка Наталія Іщенко: «Якщо косовські серби почали озброюватися і готуватися до збройного спротиву, провокації будуть продовжуватися»

фото з выдкритих джерел

Прем’єр Косова Альбін Курті після резонансної збройної сутички заявив, що це була санкціонована Белградом акція щодо взяття під контроль північних муніципалітетів і подальшого введення сербських військ в цей регіон. Наскільки серйозно можна сприймати такі заяви від косовської влади, бо взаємні звинувачення між нею та Сербією лунають постійно?

Як не парадоксально, найбільше інформації з цього приводу надали сербські воєначальники та керівництво силових оборонних структур Сербії, коли спростовували ці звинувачення. Якщо уважно розібрати ці спростування, то стає очевидно, що підстави для таких заяв з боку косовської влади такі існували.

Було кілька звинувачень на адресу Белграда. По-перше, що серби накопичують армію на кордоні з Косово, про це говорила не тільки Приштина, але і Вашингтон, і Брюссель на дуже високому рівні. По-друге, те, що ці парамілітарні угрупування, які влаштували безлад на півночі Косова, готувалися на військових полігонах в Сербії. Перше звинувачення висунула міжнародна західна спільнота разом з Приштиною, друге – доводила сама косовська влада.

Міністр оборони і начальник Генерального штабу Сербії у відповідь жонглювали цифрами військовослужбовців, які були перекинуті до кордону з Косово. І в сухому залишку з'ясувалося, що дійсно була посилена присутність сербської армії біля кордону з Косово в так званій сухопутній зоні безпеки одночасно з кризою, яка виникла, – це було 24 серпня. Вже 25 серпня чисельність сербської армії збільшилася і сягнула понад восьми тисяч військових. І от буквально зовсім недавно прийшла інформація, що ця кількість вже зменшена удвічі. Про це доповів Генштаб Сербії, таким чином визнавши, що дійсно відбувалося перекидання військ.

По-друге, вони ж сказали, що армія не була приведена в повну бойову готовність, але зараз вже вона повернута до нормального стану. З цього випливає, що була якась середня готовність – тобто армії не дали команду наступати, але вона була готова до якихось акцій.

І плюс до того начальник Генштабу і міністр оборони довго розказували, що вони не розуміють, чому обурювалися Вашингтон і Брюссель, бо раніше під час загострень армія Сербії приводилася в повну бойову готовність і кількість військових досягала 14 тисяч. Це означає, що Белград це робить постійно, просто зараз в меншому масштабі. Начальник Генштабу розповів, що навіть 14 тисяч недостатньо для якоїсь операції, а міністр оборони пішов ще далі і почав розказувати, що якби дійсно був наказ, то вони б зайшли на територію Косова (тобто на територію Сербії, як вони вважають) і успішно провели цю операцію.

Тобто спростовуючи те, що Белград збирався вводити війська в Косово, вони підтвердили свою готовність до таких дій. Це якась дуже дивна комунікація була.

Щодо підготовки косовських сербів на військових базах в Сербії спливли взагалі дуже цікаві подробиці. Виявилось, що чотири останні роки збройні сили Сербії проводять навчання та підготовку резервістів включно з мешканцями Косова, які є громадянами Сербії. Причому абсолютно легально, бо громадяни Сербії є військовозобов'язаними. Генштаб і Мінооборони розповідають, що на такі збори відгукується мала кількість резервістів, але ж все одно – це десятки людей. А скільки там треба для заворушень на півночі Косова…

Хоча сербська сторона підкреслює, що Мілана Радончича, який сам визнав, що організував ці заворушення в Косово, на навчаннях не було. Сказали навіть, що раніше надсилали йому запрошення як резервісту, але він не приходив. Тобто якщо раніше можна було припустити, що це косовська пропаганда щось перебільшує, то після спростувань від сербів складається повне враження, що Сербія, по-перше, таки готується до якоїсь спеціальної військової операції і, по-друге, готує косовських сербів до акцій проти влади Косова.

«Скоріше, Україна відволікає увагу від Балкан, ніж Балкани від нас»

Косовська влада вже порівняла поведінку Сербії з накопиченням армії на кордоні з поведінкою Росії перед нападом на Україну. І тоді, до речі, Росія також показово частину військ від кордону відводила, але це не завадило вторгненню. Президент Сербії Олександр Вучич зі свого боку запевняє, що ніяке вторгнення йому не потрібно, бо це поставить під загрозу і так нелегкий шлях Сербії до ЄС, не кажучи вже про те, що в Косово перебуває натовський миротворчий контингент KFOR чисельністю в близько 4 тис. осіб. Тобто якою була мета цієї ескалації, якщо вона дійсно санкціонована з Белграду?

Звісно, є варіант, що Вучич намагається вести якусь подвійну гру. З одного боку, він заявляє, що за мир і в жодному разі не може допустити загострення на півночі Косова. Але якщо його підлеглі регулярно за останні роки збирають армію біля кордонів в підвищеній готовності і готують на військових базах косовських сербів, це якось не в’яжеться з розмовами про мир.

Вучич намагається тиснути на світову спільноту, щоб показати: якщо ви самі не будете тиснути на Приштину, то ми вам тут таке влаштуємо…

При цьому не визнаючи, що це робить саме він, виставивши вперед політичних лідерів косовських сербів. Думаю, в те, що останні діють самостійно, взагалі ніхто не вірить, але тем не менш. Вучич таким чином домагається від світової спільноти поступок в угодах щодо Косово, головна з яких – автономія сербських муніципалітетів на півночі. Фактично для Косова це означає віддати цю територію Сербії. Косово категорично проти, і, схоже, що гра з цим військовим нагнітанням і «повстаннями» косовських сербів, пов'язана з тим, що Белград за будь-яку ціну вирішив добиватися хоча б цієї сербської автономії.

Белград домагається від Косова автономії для етнічних сербів, що переважно живуть на півночі напіввизнаної держави

ілюстрація з відкритих джерел

Але є ще більш небезпечна версія для всього регіону і взагалі для Європи. Зверніть увагу, що коли сталося останнє загострення 24 вересня, то офіційний Белград практично весь день мовчав. Аж до пізнього вечора, коли вийшов Вучич зі своїм зверненням до громадськості. І вже в регіоні продукуються такі конспірологічні версії, що нібито всередині сербської влади стався такий мікрозаколот. Коли сербські радикали, а насправді агенти Москви, просто вирішили влаштувати таку маленьку спецоперацію своїми силами.

Тобто президент Вучич був не в курсі провокації, яку готували за його спиною деякі його соратники?

За однією з версій, так. І, як не дивно, на цю версію також грає її оригінальне «спростування» з боку ймовірного лідера цього заколоту – керівника сербської спецслужби (Агентства безпеки та інформування) Олександра Вуліна. Коли відбувалося це загострення, він демонстративно молився біля храму Господнього в Єрусалимі. Це мало вигляд якоїсь дитячої реакції – продемонструвати, що я тут ні до чого. Але занадто вона вже демонстративна.

Ще один цікавий момент – завжди, коли починалося загострення в Косово, потоком лилася просербська російська пропаганда: телеграм-канали, Youtube були забиті закликами до Сербії, щоб та ввела війська, якийсь компромат вивалювався… А 24 вересня була тиша, російська пропаганда теж мовчала.

Так це свідчить, що для неї самої це стало сюрпризом?

Або навпаки – вони підготувалися і вирішили продемонструвати, що вони тут ні до чого і нічого не знають, а їхній агент взагалі молиться в Єрусалимі. Тобто реакція була абсолютно нетиповою для росіян. І через цю нетипову реакцію якраз виникає враження, що це була найбільш серйозна ситуація на Балканах за останні 20 років.

У будь-якому разі Кремль не може не тішитися цією ситуацією. Наскільки новий виток балканського конфлікту може відволікти світову увагу від України, чого всіляко домагається Росія?

Знаєте, я абсолютно не згодна з тезою, що, роздмухуючи кризу в Косово, Росія намагається відволікти увагу від України. Росія не сприймає війну проти України як якусь окрему подію. Вона дивиться на європейську та навколоєвропейську карту разом. Наприклад, той же Карабах вони здали, я більш ніж впевнена, про щось домовившись з Ердоганом – зокрема, і в розв'язці російсько-української війни.

Те саме і з Косово. Врегулювання чи загострення цього конфлікту напевно входить до пакету умовних домовленостей, які Росія хоче запропонувати Заходу. Вони цей конфлікт сприймають як частину протистояння з Заходом, де є і Україна, і Косово, і невідомо ще, чим росіяни більше тиснуть. У нас просто дуже україноцентричне сприйняття світу, а насправді ситуація на Балканах для Європи набагато важливіша, ніж ситуація в Україні. Не за реальними масштабами подій, а за тим, що європейці точно знають, що вибух на Балканах може потенційно означати світову війну. Досвід цього вже був.

Навіть під час конфлікту в Україні західні організації та окремі країни підвищили свою увагу до безпеки на Балканах і Косово зокрема. Вони посилили свою присутність і в Боснії-Герцеговині, де стоять європейські військові, і в Косово, де стоять натівські. Тобто до ситуації на Балканах Захід ніколи не втрачав уваги, і вона завжди була в фокусі і буде, щоб не відбувалося в Україні. Скоріше, це ми відволікаємо увагу від Балкан, ніж Балкани від нас. Але західні дипломати достатньо досвідчені, щоб розподіляти свої інтелектуальні ресурси на ці два фокуси.

«Росія просто могла вирішити керувати ситуацією через голову Вучича»

Чи ви моделювали ситуацію на випадок, якби цей заколот став успішним? Якою була б реакція Європи та країн НАТО – вони готові до подібного розвитку подій?

Насправді найбільш негативному розвитку подій перешкодила випадковість – косовський патруль поліції, який побачив, що вантажівка чомусь перекрила міст, наїхав на закладену мину. І потім почалася перестрілка і ця антитерористична операція. Якби патрульні не проїжджали біля цього мосту, то серби б там облаштували блокпости, мінні поля, базу, оголосили нову владу і почали б війну. Це абсолютно реальний був варіант.

Все-таки на події на Балканах, як я вже зауважила, Захід більш радикально реагує, ніж на ситуацію в Україні в проміжку між 2014-м та 2022-м роками. І, крім того, в Косово присутні навіть не миротворці, а правоохоронна місія ЄС і військова місія НАТО KFOR. Більше того, після початку війни в Україні, в 2014 році і ще більше після 2022 року і європейці, і НАТО створили резервні сили, які періодично проводять тренування і швидко перекидаються в Боснію або в Косово. Небо і над Боснією, і над Косово контролюється НАТО, тому вже всі інструменти реагування є. І ЄС та НАТО не будуть збентежені, якщо почнеться якесь загострення, а матимуть змогу реагувати, зокрема, і військовим шляхом.

Хорватія та Албанія вже закликали Євросоюз вжити якихось заходів проти Сербії через останні події. Вважаєте, Брюссель буде якось реагувати чи спустить все на гальмах? Тим більше, що сербське керівництво запевняє, що воно тут ні до чого.

Розклад сил щодо Сербії в самому Євросоюзі дуже складний. По-перше, в ЄС є активний лобіст інтересів Сербії – угорський прем’єр Віктор Орбан, який просуває необхідність прийняття Сербії до Євросоюзу не з точки зору європейської інтеграції, а через те, що це буде ще один його союзник. І цікаво, що комісаром з розширення ЄС теж є представник Угорщини.

Через це була така ремарка, що Євросоюз може ухвалити якісь заходи проти Сербії без консенсусу, а просто рішенням Єврокомісії. Це було сказано, по-перше, через фактор Угорщини, а по-друге, через санкції які ЄС наклав на Косово, бо Приштина не йшла на компроміси, зокрема, щодо цієї асоціації сербських муніципалітетів. Зараз припинені програми фінансування, представників Косова не запрошують на саміти, де раніше вони були присутні, скасовані двосторонні візити косоварів до європейських інститутів та європейських чиновників до Косово. І це рішення, до речі, було ухвалено Європейською комісією, тобто без консенсусу ЄС. Зараз Хорватія та Албанія закликають за таким же принципом покарати Сербію вже з іншого приводу.

І це один з нечастих випадків, коли профільний чиновник ЄС – керівник євпропейської дипломатії Жозеп Боррель – виступив достатньо радикально і фактично повторив звинувачення Білого дому у бік сербів в накопиченні військ на кордоні з Косово. Хоча зазвичай він виступає більш помірковано, ніж Вашингтон. Думаю, що у Сербії все-таки будуть проблеми з євроінтеграцією, незважаючи на лобіювання Орбана.

Якщо ми вже розмірковуємо про конспірологію, чи можливо, що Кремль цим інцидентом просто хотів підставити Вучича з його європрагненнями?

Думаю, Росія могла це влаштувати, але її мотивацією було не підставити Вучича, а просто проводити свою політику в регіоні, ігноруючи позицію Вучича. Тому що він, з їхньої точки зору, теж, як то кажуть, і не вашим, і не нашим.

І та ж представниця російського МЗС Захарова висловлювалася щодо сербського президента дуже критично, коли він до Трампа їздив. Росія просто могла вирішити керувати ситуацією через голову Вучича. Показати йому: не заважай, ми самі тут будемо все вирішувати, раз ти не хочеш це погоджувати.

Сербський лідер Олександр Вучич намагається поєднати непоєднуване: «особливі відносини» з Росією з євроінтеграцією. Чи вийде?

фото з відкритих джерел

Чи слід надалі очікувати подібних провокацій?

Якщо вже косовські серби почали озброюватися і готуватися до збройного спротиву, провокації будуть продовжуватися. Це просто ментальність мешканців Західних Балкан.

Це не ментальність Старої Європи, це ментальність народів, які вважають, що вони мають боротися за свою землю, ідею, за свій народ. І вони не будуть мовчки спостерігати, як протилежна сторона ігнорує їхні вимоги та запити.

На жаль, ситуація буде погіршуватися, особливо коли в Сербії скоро будуть парламентські вибори. І не виключено, що більш радикальні сили, які виступають за відкриття бойових дій проти Косова, візьмуть більшість в новому парламенті. Це будуть не ультрарадикали, але політики радикальніші за Вучича, і це буде дуже небезпечний сигнал.

Серед сербського населення гасло «Своих не бросаем» в місцевій трактовці є дуже популярним?

Готовність воювати з Косово висловили 30% мешканців Сербії. Це гігантський показник.

Як Україні, з її купою власних проблем реагувати на ці події, враховуючи, що Київ не визнав незалежності Косова, але й на руку Москві грати неприпустимо?

Чого точно не треба робити, так це того, що ми робили до останнього часу: коли за будь-якого загострення протистояння наш посол починав з будь-якої праски в Сербії кричати, що Україна підтримує її територіальну цілісність і ми за Белград.

Зараз ми вже цього не робимо, і не тому, що юридично не підтримуємо сербів, а тому що все-таки в нинішній ситуації ці декларації точно не є доречними.

Нещодавно була історія, коли голова комітету закордонних справ Верховної Ради (Олександр Мережко), підтримав незалежність Косова. Потім Вучич в паніці побіг до Зеленського, вони зробили декларацію, що територіальна цілісність підтримується обома державами, і ця тема відійшла. Україна в плані реагування на протистояння Белграда і Приштини перебуває у дуже вузькому коридорі. Тому краще дивитися, аналізувати ситуацію і робити менше публічних заяв.

Павло Вуєць, «Главком»