Йєнс Столтенберг показує, наскільки збільшаться сили НАТО на східному фланзі Альянсу у зв’язку з війною в Україні
НАТО оцінило хоробрість українців. Дякуємо!
У Брюсселі, рівно через місяць після початку війни в Україні, відбувся екстрений саміт НАТО з приводу російської агресії. На якому, зокрема, повинно було обговорюватися питання відправки миротворців Північноатлантичного альянсу в Україну.
Саміт тривав три години, проходив за зачиненими дверима, а після заходу генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг провів прес-конференцію. Він заявив, що військово-політичний блок зіткнувся з найсерйознішою кризою безпеки за останні десятиліття, а президент Росії, напавши на Україну, зробив велику помилку – недооцінив силу і хоробрість українського народу.
Є й конкретніші новини. Так, Альянс розмістить чотири нові військові угруповання на своєму східному фланзі – у Болгарії, Румунії, Словаччині та Угорщині (на додаток до вже існуючих, у Польщі та країнах Балтії). А сам Столтенберг лишається генсеком ще на рік.
Про відправлення в Україну миротворчої місії НАТО (цей крок підтримували, зокрема, Польща та Данія), судячи з мовчання Столтенберга, країни Альянсу поки не домовилися.
«Главком» розібрався в тому, наскільки може стати ефективним введення західних миротворців, якщо таке станеться.
Відразу необхідно відзначити два важливі моменти. Перший – міжнародні миротворчі сили можуть бути спрямовані лише в країну, де збройний конфлікт затих і ледве тліє. І завдання миротворців – розміститися на лінії розмежування між протиборчими сторонами, не дати цьому конфлікту знову спалахнути. Друге – у НАТО миротворчих сил немає в принципі, вони є лише в ООН.
Тільки за взаємною згодою
Для використання міжнародних миротворчих сил, «Блакитних касок» ООН, відсутня головна умова – війну в Україні, хоч вона й перейшла трохи у позиційну фазу, аж ніяк не можна назвати жевріючим збройним конфліктом. Ідуть наступи і контратаки, населені пункти беруть у «котли» і українська армія, і окупанти. Одна тільки Чорнобаївка вже увійшла в історію. Словом, лінія фронту постійно рухається.
«Туди, де йде війна – миротворців надіслати неможливо. Їх заводять для поділу сторін, забезпечення припинення вогню, щоби під час перехідного періоду почалося політичне врегулювання конфлікту. Але на сьогодні в Україні немає навіть лінії фронту, яка б гіпотетично могла стати лінією розмежування. У нас тривають бої у Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Луганській, Харківській, Сумській, Чернігівській, Київській та Житомирській областях. Куди вводити цих миротворців, де їх розміщувати?»,– поставив у розмові з «Главкомом» риторичне запитання колишній генеральний консул України у Стамбулі, нардеп Богдан Яременко.
Це питання необхідно ретельно опрацювати з технічною точки зору. Секретаріат ООН має підготувати чіткі пропозиції щодо миротворчої місії: скільки необхідно власне «Блакитних касок» та обслуговуючого персоналу (а це можуть бути десятки, якщо не сотні тисяч людей), яким буде мандат миротворців – що саме вони робитимуть, терміни розгортання, яке має бути фінансування.
Знову ж таки, введення миротворчих сил можливе лише за загальною згодою двох воюючих сторін. Якщо одна з них такої послуги ООН не бажає, то ніхто нікуди не їде. Світова спільнота не стане підставляти «Блакитні каски», озброєні лише легкою стрілецькою зброєю, під снаряди та ракети.
За статутом не належить
Гіпотетично шанс розмістити миротворців ООН у нашій країні, на Донбасі, був на початку 2018 року. В теорії були згодні і Україна, і Росія. Передбачалося, що миротворчий контингент становитиме 20 тис. військових та 4 тис. поліцейських з Австрії, Білорусі, Казахстану, Монголії, Фінляндії, Швеції та низки країн Південної Америки (щодо участі в місії країн НАТО Росія виступила категорично проти).
Проте на практиці сторони не дійшли спільної думки щодо того, де має проходити лінія розмежування. Україна справедливо вважала, що миротворчі сили мають перебувати на українсько-російському кордоні, російська сторона наполягала на їхньому розміщенні по лінії розмежування, легітимізуючи таким чином захоплені регіони Донбасу. Обговорення зайшло в глухий кут, і миротворча акція ООН не відбулася.
«Росія може погодитися на використання миротворчих сил ООН, лише якщо це буде в її інтересах. Якщо можна буде залишити свої війська на вже захопленій території, а як миротворців запросити білорусів та представників інших країн ОДКБ (путінської альтернативи НАТО – «Главком») – вірмен і так далі. На інші варіанти агресор не погодиться», – говорить колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
Отже, зараз рішення ООН про введення миротворців в Україну малоймовірне з причин, пов'язаних з наріжним каменем організації – з її статутом. Відповідно до нього, рішення про миротворців ухвалює Рада безпеки ООН, в якій Росія має право вето.
Теоретично після провалу голосування в Раді безпеки, якщо одна з країн ветує пропозицію, рішення про миротворчі сили може прийняти Генеральна асамблея ООН, за формулою резолюції United for Peace («Єдність в ім'я миру», з 1951 по 2022 рік вона застосовувалася 13 разів). Але процес дуже довгий, і не факт, що він увінчається успіхом.
Але в будь-якому випадку, чи вирішить щось ООН щодо миротворців, чи не вирішить, Україні все одно необхідно спочатку відновити територіальну цілісність, витіснити агресора на його територію, щоб лінія розмежування проходила українсько-російським кордоном.
Є така місія
Тепер щодо миротворців Північноатлантичного альянсу. Ще раз нагадаємо, миротворчих сил цього військово-політичного блоку не існує в принципі. Є спільні міжнаціональні війська НАТО – це підрозділи країн-учасниць, які за певних умов і на певний період віддаються під загальне командування.
Тому, у разі участі військовослужбовців НАТО у будь-яких збройних конфліктах, йдеться не про миротворчі сили, а про миротворчу місію. Слово «миротворчість» в цьому випадку – евфемізм, який приховує під собою певні дії цілком військового характеру.
Під час проведення миротворчих місій НАТО може використовувати мандат ООН, для додаткової легітимності, але при необхідності можуть діяти і без нього. Це набагато швидше (вирішувати питання Організація об'єднаних націй може дуже довго), і тому ефективніше.
Потрібно відзначити, що були випадки, коли війська Альянсу діяли як класичні миротворчі сили – стояли на лініях розмежування. Але із нюансами. Наприклад, у Югославії вони мали на озброєнні танки і важку бронетехніку, і спроби обстрілів з тієї чи іншої сторони нещадно придушувалися вогнем миротворців. Але, як правило, миротворчі місії НАТО мають такий вигляд як, наприклад, це було в Іраку.
Отже, миротворча місія Північноатлантичного альянсу в нашій країні може стати лише чимось на кшталт російського «примусу до миру» в Грузії у 2008 році. (Нагадаємо, лінії розмежування в Україні не існує).
«Не буває миротворців НАТО. Зараз я не побачив бажання Північноатлантичного договору, крім деяких країн, заходити безпосередньо в Україну. Але ніхто не знає, яке завдання поставить перед собою Альянс далі. Можуть бути елементи, про які я не хочу говорити. Але миротворчими у прямому значенні слова їх важко уявити. Якщо буде політична воля, рішення можна здійснити за лічені дні», – каже Клімкін.
Фактично, таке рішення буде прямою військовою підтримкою від НАТО. Але держави, що входять до Північноатлантичного договору, цього побоюються. Як мінімум, бояться перенесення бойових дій на території європейських країн, а як максимум – застосування Росією зброї масової знищення, зокрема ядерної. А це вже може призвести до нищівної для всього людства Третьої світової війни.
Після того, як 24 березня НАТО не ухвалила рішення щодо миротворчої місії в Україні, колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко взагалі засумнівався у необхідності існування Альянсу у нинішньому вигляді. «Як і у випадку з ООН, виникає питання про ефективність цієї організації, – сказав «Главкому» Огризко. – Потрібно починати вирішувати, яку роль вона відіграватиме у майбутньому, у системі світової безпеки».
Андрій Кузьмін, «Главком»
Читайте також:
Коментарі — 0