«Ми навіть кота дерусифікували! Рижик перетворився на Рудька»
Актор Павло Текучев пам’ятає, як російська була мовою крутих. Співачка Олена Тополя писала пісні українською, але їй казали: «Це нікому не треба».
Журналіст Акім Галімов до дев’яти років взагалі не чув української, бо народився і жив у Росії. Потім, уже в Криму, його головним «вчителем» став україномовний серіал «Район Беверлі-Гіллз».
А от ведуча Аліна Доротюк зізналася, що чимало українських зірок досі спілкуються російською, попри публічні патріотичні гасла. Журналістка додала, що й сама колись піддалася зросійщенню після переїзду до Києва.
«Главком» перед Днем української писемності та мови поспілкувався з відомими діячами культури та медіа, які перейшли з російської на українську, а також із тими, хто повернувся до рідної після зросійщення.
Акім Галімов: «Найбільше на мене вплинуло українське телебачення з чудовими серіалами в українському перекладі»
Акім Галімов – журналіст, продюсер, сценарист і популяризатор історії, автор та керівник документальних історичних проєктів.
Досьє: 41 рік, народився в смт. Пограничний (Приморський край, Росія). Його батька-кримського татарина радянська влада депортувала до Узбекистану без права повернення на Батьківщину. Звідти чоловік поїхав на заробітки до Приморського краю, де й зустрів матір Акіма – українку. Коли Акіму було дев’ять, сім’я повернулася до Криму. Переходив на українську поступово і довго – від знайомства з мовою у дев’ятому класі до повної відмови від язика через 15 років.
Чи було розуміння у дитинстві, підлітковому віці важливості української культури, мови? Чи взагалі ви були в українському контексті?
Насправді в дитинстві в мене зовсім не було українського контексту, бо Крим в середині 90-х – абсолютно зросійщене середовище.
Крим був ізольований від українського культурного контексту через ту політику, яку просувала місцева влада за вказівками Росії. І тільки в школі, ближче до старших класів, (це вже кінець 90-х) були предмети «Українська мова» та «Українська література».
Що тоді вам допомогло зробити перший крок до українсько мови?
Найбільше на мене вплинуло українське телебачення з чудовими серіалами в українському перекладі. Я прямо поспішав додому ввімкнути телевізор і дивитися «Район Беверлі-Гіллз».
Завдяки цьому я почав повноцінно занурюватися в українську мову. Згодом вона стала для мене чимось звичним, чимось, що я чую і розумію. Саме тому телебачення і культурний продукт – це дуже важливо.
Коли ви почали вчити українську? І чому? По суті, це була для вас як іноземна мова?
Я приїхав у Київ в середині 2000-х і працював журналістом, а тут були такі умови: якщо хочеш працювати на телебаченні, маєш знати українську мову.
Тож почав її вчити одразу «в полях», але мої перші репортажі і включення українською іноді звучали так, ніби я говорив білоруською. Я ніколи не мав викладачів чи репетиторів, але практика, практика й активне слухання – усе це покращувало мої навички.
Треба ставитись до переходу на українську мову як до відновлення історичної справедливості…
Коли повністю перейшли на українську навіть у побуті?
Остаточно перейшов у побуті на українську, коли одружився зі своєю дружиною – Ольгою Чепіль. Вона родом із Жовкви Львівської області. Оля повністю українськомовна, і з нею говорив тільки українською. Відтоді, коли ми одружилися, вдома теж багато-багато років говоримо українською.
Здається, запитання, яка рідна мова у трьох ваших дітей, риторичне?
Так, українська для наших дітей – мова з колиски. Вони не говорять російською. Вони її розуміють, але говорять тільки українською, і це їхня рідна мова.
Що ви порадите тим, хто хоче перейти на українську?
Передусім вивчати свою історію. Тому що часто, коли люди зі Сходу чи з Півдня говорять, що, Одеса чи Харків – це начебто російськомовні міста, тут важливо розуміти, що це не так. Якщо ваші пращури походять звідти, то з високою ймовірністю вони говорили українською.
Просто потім були зросійщені, вбиті, закатовані, замордовані за українську культуру й мову, загалом – за свої погляди проукраїнські. Треба ставитись до переходу на українську мову як до відновлення історичної справедливості і повернення до свого коріння.
З чого почати перехід – от прямо зараз, а не «з понеділка»?
Почати з малого. Якщо родина російськомовна, можна зробити якийсь день українськомовним, коли ви вдома говорите тільки українською. У такій ігровій формі потрохи додавати мову до побуту, тому що, якщо ви не говорите вдома українською, то перехід зробити буде дуже складно. Саме спілкування у приватному просторі дає ось цей 100% перехід. Важливо думати українською, читати книжки, слухати музику, дивитися фільми.
Аліна Доротюк: «Насправді опанувати російську було доволі складно. Було багато помилок – типу «упал с драбины…»
Аліна Доротюк – ведуча, інтерв’юерка, авторка Youtube-каналу.
Досьє: 38 років, народилась у Коростишеві, Житомирська область. З народження говорила українською, однак після переїзду до Києва частково перейшла на російську. Після повномасштабного вторгнення повернулась до української мови.
Аліно, яка для вас рідна мова? І в якому мовному оточенні ви росли?
З дитинства я була україномовна. Уся моя сім’я, родина, оточення в школі були україномовними. Аж один хлопчик на перервах послуговувався російською. Оці байки про те, що Житомир – російськомовне місто, неправда. Мої батьки, їхні друзі – всі спілкувалися українською.
Коли трапився переломний момент і на п’єдестал вийшла російська мова й чому?
Зросійщення відбулося, коли я переїхала до Києва, це було поступово. Насправді російську мову вивчити було доволі складно, були помилки типу «упал с драбины» (лестницы російською). Але, коли в оточенні спілкуються цією мовою і применшується значення української, ти переходиш на російську.
Чи лишилася тоді українська мова у житті?
Так, я ніколи не відмовлялася від української. Коли була вдома, то спілкувалася зі своєю сім’єю, батьками українською. Російською – лише з колегами, друзями, які послуговувалися цією мовою, і російськомовними зірками, з якими записувала інтерв’ю.
Оці байки про те, що Житомир – російськомовне місто, неправда
Як ви ставитеся до того, що деякі зірки перейшли на українську лише в акаунтах у мережі?
Ставлюся прекрасно. Якщо людина усвідомлює, що її публічність несе відповідальність, і переходить бодай так на українську – це чудово. Однак є величезне «але»: якщо людина б’є себе в груди і каже, що все російське – зло, що варто усвідомити свою ідентичність, а сама продовжує говорити російською в житті – для мене це лицемірство.
Ви знаєте таких зірок?
Звісно, знаю. Імена називати не буду, але, як то кажуть, інтернет все пам’ятає. На жаль… Мені б хотілося, щоб усі зірки, які для мереж говорять українською, а в житті – російською, перейшли і в житті на українську та нарешті усвідомили свою ідентичність на глибинному рівні, щоб для них питання російської мови, як тієї, якою вони послуговуються, взагалі не існувало. Але це вже моя глобальна мрія.
Як вважаєте, колись це станеться?
Усьому свій час. Подивіться, який квантовий стрибок у свідомості ми зробили за цих п’ять років повномасштабного вторгнення і 12 років війни.
Чи є шанс у дітей, які зараз, попри все, ростуть з російськомовними батьками, вирости з розумінням цінності мови?
Шанс завжди є. Ми повертаємося до оточення і його впливу, освітніх процесів. Ми вже бачимо систему штрафів, які пропонує мовна омбудсменка, і, мені б хотілося, щоб це якось впливало на батьків. Чи розумію я таких батьків сьогодні? Ні, не розумію. Чи даю я їм шанс на те, що поступово все змінюватиметься в сторону українства? Звісно, і я переконана, що так і буде. І що через років 5-10 російська стане мовою маргіналів.
Олена Тополя: «Я писала лише українською. Але Київ потребував пісні російською»
Олена Тополя – співачка раніше була відома як Альоша.
Досьє: 40 років, народилася у Запоріжжі, з народження говорила російською, після початку повномасштабного вторгнення перейшла на українську.
Олено, на початку свого шляху ви писали хіти для Наталії Могилевської, Потапа та Насті (пісня «На районе» – авторства Олени) та багатьох інших. Чому російською?
У 2003 році, коли переїхала до Києва, писала лише українською. Але, зрозумівши, що в Києві, на жаль, потребували пісні російською, довелося переналаштуватися. До речі, мені досить складно було писати російською. А потім (у 2022 році – «Главком») все відбулось навпаки. Тож, в якомусь сенсі, вже було легше.
Коли все-таки перейшли на українську мову і яка була мотивація?
Після повномасштабного вторгнення. Я вчилась розмовляти, стала писати тільки українською і вдома з дітьми перейшла суто на українську мову. Це певна відповідальність публічної людини за цінності, які є нашою ідентифікацією.
Чи присутня зараз російська мова у житті?
Бувають моменти. Я не розділяю людей за мовою, я можу і маю право розділяти їх за вчинками. Для мене головне, щоби людина дійсно відповідала людським якостям від слова «людяність». І це для мене найцінніше. На мою думку, насильно навʼязувати і вимагати розмовляти виключно українською, ніяк не заохочуючи людей дійсно пізнати красу, глибоку історію і цінність мови, неправильно. Бо це нормальна захисна реакція психіки перед тиском.
То як правильно мотивувати людей до переходу на українську?
Я би заохочувала до мови зовсім іншим шляхом, створюючи спеціальні програми у школах і садках, де би вивчали старі українські слова, які зараз не вживаються, але ж вони неймовірно красиві. Саме так ми по краплинці розкриваємо красу мови, нам подобається, як вона звучить. У цей момент народжується насолода – і виникає особисте бажання кожного перейти на українську.
Єва Вайда: «Я змушувала себе думати українською»
Єва Вайда – письменниця.
Досьє: 32 роки, народилася і жила у Луганську до березня 2025 року. Спілкувалася російською з народження і до виїзду на деокуповану територію. Однак процес переходу розпочала ще у 2022-му.
Єво, чому українська? Ви ж то знали, що російська – це мова вашого комфорту й безпеки, але в душі – ви за Україну. Чому не спілкуватися російською далі або ж не відклали вивчення української до кращих і внутрішньо спокійніших часів?
Перехід на мову – це дуже принциповий особистий рух спротиву, глибоке бажання бути якомога далі від Раші і якомога більше відрізнятися. Мова стала моєю стіною між тим, якою я є, і тим, що відбувається навколо (мається на увазі – життя в окупованому Луганську).
Коли прийшло це усвідомлення?
Початок повномасштабного вторгнення – ключовий момент. Ми не могли виїхати, але я мріяла колись жити у вільній Україні, а тут Росія у мене відібрала цю надію. І тому через декілька днів після 24 лютого 2022 метою стало перейти на українську. Перебуваючи в окупації, на жаль, ти мало що можеш зробити, щоб протистояти. Єдине, що я могла робити, – максимально вичистити усе російське. З цього і почала.
Якщо контент російською мовою – відразу видаляла й блокувала. Просто чистила інформаційний простір
Ваш покроковий рецепт – це…?
Якщо контент російською мовою – відразу видаляла й блокувала, не розбираючись, звідки ця людина. Просто чистила інформаційний простір. Після цього переклала українською перші свої рукописи, написані ще у 2020 році. Працювала зі словниками, до речі. Слухала все, що можна, українською. В окупації ти не можеш говорити публічно українською, бо помреш, тож я сама з собою в думках розмовляла. Ідеш вулицею – скрізь російська, але ж ніхто не знає, що відбувається у мене в думках і не може це контролювати. Тому я змушувала себе думати українською.
Складно було перейти на українську у повсякденному житті?
Не дуже, тому що я чотири роки до цього готувалася. Мене російська мова зараз сильно тригерить. Добре, що я перебралася на Волинь, тут майже всі україномовні. Зараз на написання текстів українською йде значно більше часу: десь синонім підібрати чи вираз сталий, десь слово перевірити. Я розумію, що мої тексти відрізняються від тих, автори яких все життя спілкуються і пишуть українською. Але мені все одно. Я ніколи не повернуся до того, щоб спілкуватися російською.
Юлія Ярмоленко: «Ми навіть дворового кота дерусифікували! Із Рижика він перетворився на Рудька»
Юлія Ярмоленко – письменниця, психологиня, авторка першого в Україні блогу про секс-просвіту.
Досьє: 45 років, народилася у Полтаві, рідною мовою була українська, але, переїхавши до Харкова 25 років тому, русифікувалася. Після початку повномасштабного вторгнення заново вчила українську, якою не звучала 20 років.
Юліє, ви народилися у Полтаві – місті, яке славиться своєю прекрасною говіркою і яке подарувало українцям Івана Котляревського. Чи було у вас розуміння цінності української?
Так, я народилася в українськомовній сімʼї, ходила в українську школу, а вдома ми говорили полтавським діалектом. Пам’ятаю словниковий диктант, який написала на одиницю, бо зробила аж 23 помилки! Я тоді вирішила, що знатиму українську краще за всіх у школі. А трохи більше ніж через рік поїхала на Всеукраїнську учнівську олімпіаду з української мови й літератури у Львів. Обіцянку виконала!
Невже і Київ вас не зламав, куди ви переїхали на навчання?
Я довго спілкувала українською. Пам’ятаю, як з одногрупниками влаштувала бунт викладачці економіки. Вона єдина викладала російською, сказавши, що так їй зручніше. Закінчилося це тим, що перший іспит не склав ніхто, а повторно вона щедро відсипала трійки – помстилася. Паралельно з навчанням я працювала в полтавських газетах. На той час у нас не було жодного російськомовного ЗМІ.
У який момент життя ви відчули, що потрапили під вплив зросійщення?
Уявіть мій шок, коли в 2005 році я переїхала жити в Харків і зрозуміла, що тут українською виходить лише одна газета – «Слобідський край». Усі інші газети, телеканали, радіо – російськомовні.
Вас зламали?
Не відразу. Це сумно визнавати, але згодом я здалася. Спочатку пішла працювати в «Слобідський край». І знову шок: редактор говорить російською. Я його присоромила, а він каже: «Главноє, чтоби ви укрАінскій зналі». І почала шукати іншу роботу.
Уявіть мій шок: довелося навіть найняти репетитора, щоб вивчити російську, бо писала й говорила я погано. І найбільше вражало те, що всюди мені повторювали: «Учітє рускій. Ваш украінскій здєсь нікому нє нужен». І я вчила. При тому, що в наступні роки зустрічала кількох людей, які не піддалися й продовжували говорити українською. До них російською, а вони у відповідь – українською!
Уявіть мій шок, коли в 2005 році я переїхала жити в Харків, зрозуміла, що тут українською виходить лише одна газета
Як спілкувалися вдома? І хто першим у сім’ї порушив мовне питання?
У родині з чоловіком ми говорили російською, хоча він теж із Полтавщини. І коли народилася донька (пізніше у неї діагностували аутизм), до неї теж говорили російською. Першим на українську після подій 2014-го перейшов свекор. Сказав: ви як хочете, а я російською більше й слова не скажу. І своє слово дотримав.
Що для вас стало переломним моментом – заново вчити українську й знову зробити її рідною мовою?
Ми з чоловіком почали переходити на українську вже в 2022-му. Спочатку було дуже незвично, бо ж майже 20 років говорили одне з одним російською. Але через рік вже перейшли повністю. Почали перевчати доньку на українську. У неї не дуже великий словниковий запас, вона майже невербальна, але за два роки маємо непогані результати. Додам, що усі мої друзі з Харкова, які від народження і до повномасштабного говорили тільки російською, самостійно перейшли на українську в 2022 році. Певно, навіть раніше, ніж я.
Складно було?
Було незвично і некомфортно спочатку, але головне – розуміти ціль й українізувати свій простір. До речі, ми навіть нашого дворового кота дерусифікували! Із Рижика він перетворився на Рудька, і всі сусіди погодилися, що тепер він Рудько. На жаль, у 2024 році його поранило склом після прильоту КАБу, дві доби він не виходив із підвалу, пережив сильний стрес і невдовзі помер.
Павло Текучев: «Все моє адекватне оточення, мабуть, абсолютно всі, з ким я зараз близько спілкуюся, говорять виключно українською»
Павло Текучев – актор кіно та столичного Національного театру ім. Лесі Українки.
Досьє: 30 років, народився у Рівному, але в шкільні часи переїхав до Києва, де відбулася русифікація. Українська мова стала головною у житті після 24 лютого 2022 року.
Павле, яка для вас рідна мова?
Буду чесним, для мене з дитинства українська і російська були рівноправними, тому що обидві використовував у побуті. Частина сім'ї спілкувалася російською. У школі майже все оточення теж спілкувалося російською. Я навчався в Києві, у ліцеї Міжнародних відносин №51. Усі уроки вчителі проводили українською, але на той момент між собою діти спілкувалися російською.
Чи був тоді у київських школах культ російської мови?
Чудово пам'ятаю це відчуття, що розмовляти російською було більш круто. Я навіть не можу сказати, звідки воно з'явилося, бо це було настільки звичним. Тому я дуже радію, що зараз ситуація в країні стосовно мови кардинально змінилася. Все моє адекватне оточення, мабуть, абсолютно всі, з ким я зараз близько спілкуюся, говорять виключно українською. І мені здається, що зараз це ознака свідомих людей – не використовувати більше мову окупанта.
Українську мову варто робити елітною
Ідемо далі – університет. «Главком» поспілкувався з народним артистом Богданом Бенюком, і він поділився, що в час його студентства Карпенка-Карого став справжньою оазою українства. Як було у вас – через 35 років – саме стільки пройшло від моменту випуску Бенюка до вашого вступу.
З нами на паралелі був російськомовний курс Резніковича і відповідно театр Лесі теж до 2022 року існував російською мовою. Мені достатньо неприємно говорити про цей період. Я просто дуже радий, що це змінилося раз і назавжди. І більше не варто про це думати.
Яке ваше бачення українізації?
Мовне питання наразі розділяє країну. Силою ніколи нікого не змусиш перейти на іншу мову. Заклики до свідомості теж не завжди діють, а погрози викликатимуть лише більшу протидію. Тому, як на мене, українську мову варто робити елітною.
Що ви маєте на увазі?
Українська має стати мовою, якою послуговуються найкращі люди в цій країні. Раніше існував стереотип, що українською розмовляють десь у селі. Що більше ти крутий, то більше використовував російську. Нам дуже сильно навіювали такий міф. Час його змінити і формувати у людей відчуття, що розмовляти українською – це круто й означає бути серед найосвіченіших та найрозумніших.
Юлія Прядко: «Я жила фактично на кордоні з Росією, але батьки віддали мене до першого в місті експериментального україномовного класу»
Юлія Прядко – випускова редакторка видавництва «Лабораторія» й телеканалу «Тет»
Досьє: 32 роки, народилася у м. Сніжне Горлівського району Донецької області (в окупації із 2014 року). З 2012 жила в Києві. Повністю перейшла на українську влітку 2022 року.
Юліє, чи взагалі чули ви українську мову у своєму дитинстві?
Я проживала на глибокому-глибокому сході – фактично на кордоні з Росією, але навчалася в українському класі. Усе моє оточення спілкувалося російською, але в школі, звісно, лише на уроках я розмовляла українською. Потім – вступ в університет у Київ і також мова.
Пазл не складається: український клас у місті на кордоні з Росією – це злам системи. Чого батьки вас віддали туди і чому взагалі цей клас там був?
Коли я ішла в школу у 2001 році, то відкривався перший експериментальний україномовний клас. Нас усього було близько 20 учнів. У російськомовному класі, звісно, – набагато більше. Але чомусь мої батьки без роздумів віддали у цей клас. Між іншим, далекі родичі на застіллях обурювалися й казали: «Звідки взялося це ваше рішення». Я, до речі, в дорослому віці не обговорювала це з ними. Мені самій цікаво, звідки у них взялося таке бажання. Але я за це їм дуже вдячна. Це кардинально вплинуло на моє життя. Я була б іншою людиною, якби вчилася у російськомовному класі. Дуже показово, що ми були найкращим, найсильнішим класом в історії нашої школи за десятиліття. Мова виявилася фільтром.
Коли я змогла сваритися мовою і мені почали снитися сни українською, зрозуміла, що остаточно українізувалася
А коли остаточно перейшли на українську?
Після переїзду до Києва я часто переходила на українську – з друзями чи в транспорті, наприклад. Але влітку 2022 року, коли пройшов шок від початку повномасштабки, остаточно розпрощалася з російською. Тоді я вирішила: треба щось вже починати робити, а не просто думати й сидіти слідкувати за новинами. Коли я ухвалила це рішення, не минуло й двох тижнів, коли відбувся мій перехід у побуті, а також – із друзями, рідними. Якщо чесно, я навіть не пам’ятаю себе вже не україномовною. Коли я змогла сваритися і мені почали снитися сни українською, зрозуміла, що остаточно стала україномовною.
Сни і сварки – це справді остаточна перемога української і, головне, ваша зона комфорту. Що робили для цього, ваш лайфхак – це…?
Суржик. Я спочатку намагалася говорити дуже літературною мовою, і це ускладнювало процес, бо я спілкувалася загальмовано і відчувала, наче я – це не я, бо в житті так не розмовляю. І потім, коли я це відпустила, і запросила в своє життя таку прекрасну річ як суржик (я спочатку використовувала його по приколу, а потім прикол вийшов з-під контролю) усе пішло, як по маслу. Деякі слова я просто не перекладала й говорила перехідним суржиком. І це стало моєю точкою закріплення української мови у побуті.
Якою ви бачите українізацію?
Я однозначно за жорстку. У мене абсолютна нетерпимість до будь-чого російського, і в 2026-му говорити/читати/навчати своїх дітей російською і російської – це вже не право чи вибір, а свідома позиція. І від такої позиції мені хочеться блювати.
Анастасія Мушенок, для «Главкома»
Коментарі — 0